17:55, 23 Вересня 2021

#БізнеСильні: як Іван Грушковський та Сергій Шевчук створили перший прибутковий персиковий сад на Волині

На Волині вже декілька років вирощують соковиті персики – плодоносить сад від липня до кінця вересня, що здавалося б, нетипово для цієї місцевості. Але цей персиковий сад – це не просто щось унікальне для області, а ще й вигідний бізнес.

Про те, як Іван Грушковський та Сергій Шевчук першими на Волині створили з нуля персиковий сад у селі Ковбань Луцького району (колишній Горохівський район) та зробили його прибутковим вони розповіли для інтернет-видання «Волинь Online» у рамках проекту «#БізнеСильні». У цьому проекті ми розповідаємо про історії успіху у сфері бізнесу.

Як розпочиналася історія першого персикового саду на Волині

Іван Грушковський та Сергій Шевчук – успішні садоводи, які не лише вирощують персики, а й продають саджанці різних плодових дерев та надають консультації тим, хто хоче також займатися цією справою.

Іван Грушковський розповідає, що їхня історія розпочалася ще дев’ять років тому. Тоді тривав проект «Час для бізнесу», під час якого він і познайомився зі своїм нинішнім партнером Сергієм Шевчуком.

«Це були практичні навчання і заняття за кордоном, безпосередньо – це була Польща і познайомилися ми з Сергієм там, – пригадує садовод. – Я працював вже 12 років на саджанцях і через рік Сергій запропонував, щоб об’єднати свої зусилля, бо одному дуже важко і неможливо щось розпочати. Починали ми практично вдвох. І дуже багато основної роботи було – прищеплювали дерев, формували хорошу підщепу. Це відповідальна робота, бо як практика показала, одного разу ми найняли прищепити дерева, то половина з них не прийнялися».

Чоловіки спочатку садили декілька сортів різних видів дерев, потім – назбирали вже понад 120 сортів яблуні, сливи і груші. Вони постійно оновлювали сорти.

Іван та Сергій їздили по господарствах як по Україні, так і за кордоном – були у Польщі, Молдові, Німеччині тощо. Цікавилися там, як вирощують різні сорти дерев, дізнавалися для себе щось нове. Побували у Польщі там, де раніше працював та набирався досвіду Іван.

«Це тривало не один рік. Одного разу ми поїхали до садівника, який мав два гектари персиків. Ми приїхали, подивилися, якраз були плоди. І я до Сергія кажу «Давай, садимо сад», – пригадує Іван, як виникла ідея створити персиковий сад на Волині.

Іван Грушковський та Сергій Шевчук були першими, хто створив персиковий сад на Волині.

«Ми підходили до цього дуже довго. Спочатку почали збирати хороші сорти персика років 6-7 тому. Садили їх у себе, перевіряли – садили на різних висотах, аби випробувати на сухостійкість, морозостійкість тощо. І тільки тоді ми почали садити собі садок. І надалі так і є – підсаджуємо сорти, які хороші, ми їх запускаємо», – розповідають садоводи.

Садоводи пригадують, що як садили свій персиковий сад, то почав падати сніг. За два дні вони справилися із посадкою свого персикового раю на Волині.

«Ми підготували площу, купили фрезу, яка обробляє, бо вручну це нереально зробити. А обприскування персик дуже не любить, бо він зразу пропадає, у нього молода кора, не як у яблуні. То ж ми купили італійську фрезу до трактора, купили обприскувач, бо ми вже знали, що ми будемо працювати, а руками нічого не буде. Ми цього дуже хотіли, це треба любити, інакше нічого не буде. Персики зібрали на другий рік після посадки. Перший рік ми зрізали саджанці, формували крону на висоті 50-60 см, на другий рік ми зібрали вже декілька тонн персиків. Тобто у перший рік плодоношення ми зібрали дуже гарний врожай. Безурожайного року не було. А цей рік –  дуже врожайний, не зважаючи на таку погоду,  – весна була дуже холодна. Але строки дозрівання персика трохи змістилися на плюс-мінус 10-15 днів», – каже Іван.

Стартовий капітал на свою справу заробили у Польщі, а досвід – по всій Україні та Європі

Стартовий капітал Іван та Сергій на свою справу заробили самі, їздячи на заробітки у Польщу.

«Ми продавали дерева, їздили у Польщу. Я вже працював професійно на поляків і мені платили, як поляку, відповідно більше платили. Ми з Сергієм поїхали туди, як професійні окуліровщики (ред. – робітники, які прищеплюють саджанці дерев). Отож, ми заробляли досить непогано, – розповідає Іван. – Поїхали, заробили там на трактора. Потім трохи підтягнулися з продажу саджанців, потім – персиків. Ніхто нам не допомагав, все самі ми. Зараз дуже багато хизуються, що нам допомагали. Ага, допомагали. Ми виходили в 5 годин просікти, то жінки нас питали, звідки у нас стільки терпіння і сил».

Сергій каже, що розпочинали все з нуля:

«Коли ми з Іваном починали, в одного були знання, в другого – гроші. Потім, коли люди розходяться, то той, хто мав знання, піде зі знаннями і з грошима, а той, хто мав гроші, отримає і знання, і гроші. І це буде чесно. От, у Івана була стара машина, а у мене було три тисячі баксів. І ми починали з цього. У Польщі зчепили дерева, провезли продали, трактора купили. Все було з нуля, все ми заробляли вручну у поляків. Перепродували щось і так ми з нуля починали. Нам ніякі кредити ніхто не дав. Якщо колись це все доведеться ділити, то це, просто, продав і поділив».

Окрім того, як переконані чоловіки, на кредитах вони далеко б не зайшли.

На думку Сергія та Івана, люди не можуть почати справу з нуля, бо не хочуть збирати інформацію.

«Всі хочуть легко. Іван пропрацював у цій сфері 12 років. У мене професія взагалі будівельник. Набридло мені те все будівництво, та пилюка, думаю піду я в садівництво, пішов в ще більшу пилюку. Але там хоч дах був, а тут дощ сніг йдеш мусиш, бо воно твоє. То тля, то черв’як, а ти маєш рятувати і мусиш весь час тут проводити, бо ти його приручив і ти за нього відповідаєш», – каже Сергій.

Досвід переймали, їздячи по садоводах України, співпрацюють з усіма садоводами по Україні, а також по Європі. Наприклад, у Польщі, Іспанії, Греції, Туреччині, Молдові, Німеччині тощо.

«Там клімат сприяє, не потрібно кропити майже, бо сухий клімат. У них менші продукти у розмірах, але солодші. А так відмінностей більше немає. Оптова ціна у них, наприклад, в межах одного долара, а у нас – 50 гривень. То виходить, тут трохи цікавіша ціна. Це  перевага. Бо якщо і везуть із закордону, то це розмитнення, логістика. І виходить сам продукт дорожчий, ніж наш. Але вони там рвуть його зеленим, прискають спеціальними препаратами, воно червоніє протягом доби, на смакові характеристики це впливає. Ми ж продаємо стиглі плоди. Беремо більшість клієнтів смаковими характеристиками, бо всі люди хочуть м’якого персика. Твердий беруть на консервації, на компоти чи щоб десь полежав», – каже Сергій.

Як доглядати за персиковим садом та що приносить більше прибутку – плоди чи саджанці дерев

Як пояснюють власники персикового саду, для персика дуже важливе розташування – не скрізь його можна садити. Наприклад, у долині, не вийде розводити персик. Причина – хвороби дерева.

«На пагорбі постійні вітри і які б не були хвороби, вони здуваються. А коли ви садите в затишку, хвороба лишається. Добре, якщо є горбиста місцевість для саду, яка продувається», – пояснює Іван.

Перевірка також потрібна на різних висотах, адже саджанці продають різним людям, у яких може не бути саме такої місцевості, як у Івана та Сергія.

Садоводи кажуть, що у них садок має дуже хороше розташування, бо дерева потрібно садити у ряди з півдня на північ. Якщо ж дерева посадити з заходу на схід, то один рядок затуляв би іншу половину і через це було б мало сонця, фотосинтез відбувався б не так, як це потрібно. Персик набирає колір і смак саме через сонце, тому, чим більше сонця, тим більше кольору і тим смачніший буде плід.

Іван та Сергій вирощують лише нові сорти у своєму садку, наприклад, канадської селекції, новозеландської, італійської. Наприклад, у персиковому садку – основних 12 сортів. Один із найцікавіших – це Флемінг Ф’юрі. Він занесений у Книгу рекордів Гіннеса і важить 300-500 грамів.

Садоводи запевняють, що їхні сорти не бояться хвороб, бо вони всі дерева прищеплюють на маньчжурському персику. Це різновид дикої форми персика, який витривалий до морозу, вологи та посухи. Він росте у Манчжурії в горах. Перепад температури його – від +40 до – 40.

«Це дуже добре, і він сумісний з усіма сортами персика. У нас  на базарі продають, в основному, на аличі. А на аличі – це 8-9, максимум, 10 років при хорошому догляді і він пропадає. Алича і персик – це зовсім інше, відповідно, там постійно хвороби. Персик і персик – це класно. Південь робить на мигдалю, але тут не підійде клімат», – пояснює Сергій.

Окрім того, маньчжурський персик невибагливий, бо його коренева система відрізняється від інших – у нього є мичка і мало виражений стержень, тому він втягує воду. Завдяки цьому не потрібно поливу та підв’язування кожного саджанця, як наприклад, у Італії, де ґрунти легкі.

Важливо також, щоб у дерева був хороший імунітет, аби воно не хворіло, тому потрібно правильно доглядати.

«Персика потрібно кропити дуже мало. Наприклад, основна хвороба – це курчавість листя. Листя скручується і відсихає. Для того треба застерегти це дерево, щоб потім не бризкати дуже багато разів фунгіцидами. Ми стараємося брати всі препарати в Європі, бо там є стандарти якості, а у нас – це жах, ти не знаєш, що завтра буде, якщо покропиш. Персик – така рослина, що якщо його гарно обробимо і гарно похарчуємо, то весною не буде проблем, тобто два рази весною покропити міддю, контактним способом. І, відповідно, ми завжди вклинюємося у стандарти, це коли беруть плоди на нітрати, бо ми дотримуємося днів каренції – це дні, коли діє препарат після його внесення. Фунгіциди мають 55-60 днів каренції, то уявіть ранній персик. А контактний препарат – 2-8 днів. Відповідно, ми стараємося робити це на зиму і з весни два рази. А тоді, можливо, раз по цвіту, бо, здебільшого, по цвіту, заходять хвороби. По цвіту ми їх прискаємо і все, потім тих нітратів немає. За цим треба слідкувати, бо діти приходять і, ви уявіть, як з’їдять покроплене», – пояснює Іван.

Окрім продажу персиків, Іван та Сергій займаються також вирощенням саджанців. Роблять це з нуля. Спочатку влітку збирають персики. Використовують маньчжурський персик, який вирощують спеціально для насіння. Для вживання він непридатний, бо гіркий та несмачний.

«Ми його використовуємо, як фундамент. Привезли на Волинь, йому тут дуже сподобалося – тепло, волога є, і він почав тут кайфувати, не хворіє, такий як нам потрібно. Бо от купить людина на аличі прищеплений, а він і хворіє, і довго не буде. Людина витрачає гроші і час. Посадить, чекає на плоди, а потім ні плодів, ні грошей», – каже Сергій.

Отож, після збору плодів для насіння їх очищують від шкірки та м’якоті, висушують кісточки. Вони лежать до грудня. Приблизно 20 грудня їх розбивають, щоб лишилася лише насінина. Це називається стратифікація. Природна стратифікація триває два роки, це довго для садоводів, тому вони стратифікують самі насіння. Після того насіння поміщують у агроперліт (вулканічний пісок) та поміщують у холодильник, де 3 градуси тепла. Тут насіння проростає протягом трьох місяців. На початку квітня його висівають вже в поле. У серпні саджанець прищеплюють сортами прямо із садку:

«Ріжемо ось такі живці, прищеплюємо його брунькою і він у нас приживається, а наступного року у березні ми його зрізаємо, лишаємо сорт, а дичку прибираємо і виростає  з цієї бруньки сорт, який нам потрібний. Цикл виходить три роки, бо на третій рік починає родити»,  – пояснює Сергій.

Іван жартує, що коли розказують такі деталі, то люди кажуть, що ніколи б не займалися таким.

Вони майже не вивозять свої саджанці на ринок – люди самі приїжджають на поле, де відразу можуть придбати потрібний сорт. Зараз Іван та Сергій мають замовлень на два роки вперед на саджанці. На ринки їздять лише зрідка з метою реклами.

Окрім персика, вирощують саджанці різних сортів яблуні, груші, черешні, нектарина.

Сергій каже, що загалом вигідніше продавати плоди персиків, ніж саджанці:

«Якщо у тоннах порахувати, то вигідніше персики. Наприклад, садок дає 20 тонн, множите на 30-50 гривень, то рік пройшов і вже мінімум 600 тисяч є. А саджанці треба чекати три роки. Це коли вже рік за роком йде, постійно маєш напрацювання, матеріал, то вже й саджанці приносять дохід».

Також потрібно врахувати до 10 % відходу:

«Книжка пише, що потрібно, щоб 70 % зі 100 % прижилося. У нас ж, якщо 5-6 дерев із тисячі не прижилося, то я вже хвилююся, бо треба, аби максимально прижилося. Наприклад, у гектар ми вкладаємо 300 тисяч гривень, то ми повинні витягнути звідти 700-800 тисяч гривень. Найбільше ж вкладаєш свого часу. У нас ж раз у рік зарплата, а хто починає, то тільки раз у три роки», – каже Сергій.

З одного дерева можна зібрати 20-30 кілограмів, а персик росте 15-20 років.

Іван пояснює, що якщо розділити їхні доходи на зарплату, то не так і багато виходить, а ще ж у літній період у них постійно працює 3-4 людини:

«Витрати потрібно рахувати, а то у нас ніхто чогось не рахує витрати».

Також садоводи придбали собі промислову теплицю, у якій вирощують підщепи у спеціальному мікрокліматі – параметри контролює комп’ютер. Тут вирощують будь-яку розсаду. За один раз можна виростити 50 тисяч штук.

Але окрім садівництва, вони вирощують ще й лікарські рослини, валеріану, м’яту тощо. До речі, з одного гектара на корені валеріани можна заробити 16 тисяч євро.

Також у садоводів можна навчатися – вони проводять різні семінари, де передають садоводам свої знання та досвід.

До речі, дуже вдало налагодили садоводи збут своїх плодів – вони майже не возять їх кудись на продаж а пропонують приїжджати людям у сад, відпочивати тут, дегустувати персики та на місці самому собі прямо із дерева обрати плоди:

«Ми зробили так, як у Канаді. Даємо оголошення, люди приїжджають сім’ями, з ряднами, з парасолями, відпочивають, дегустують безплатно персики. Рвуть собі плоди, ми тут важимо і продаємо на місці. Ми спочатку не очікували, що буде так багато людей. Але, коли виставили перший сорт, то за день обірвали дві тонни персика – не було нічого, навіть зеленого. Людям цікаво отак відпочивати з дітьми тут», – пояснюють власники саду.

Приїжджають сюди в основному з Луцька, іноді – з Червонограда, Локач, Торчин, Боремля тощо.

Трапляються у роботі садоводів і курйози. Наприклад, миші з’їли все поле – росла поруч пшениця, взимку миші прийшли під снігом та згризли все коріння саджанців. Або ж був випадок, коли зайці обгризли дві тисячі дерев яблуні.

«Приходимо весною, а там все з’їли зайці. Ми знали, що таке може бути, але думали, а раптом мине нас»,  – зі сміхом пригадують, якої шкоди завдали їм миші і зайці.

А ще кумедно, що люди на ринках не вірять, що це волинський персик:

«На ринку будуть тобі говорити, що ти перекупщик, що нічого не знає. У нас ранній персик – у липні, а пізній – у вересні. То люди кажуть, що ми привозимо звідкись, з Греції, наприклад. Пропонуємо таким приїхати до нас, подивитися», – розповідає Сергій.

Досвід Польщі, який не завадив би садівництву в Україні

Найбільше подобається садоводам, як до ведення такого бізнесу підходять у Польщі.

«У Польщі дуже цікаво – там багато нових сортів, там держава зацікавлена у цьому, бо є багато виробників. Кожну бруньку вони купують офіційно з документами, і на другий рік з цього дерева, що виросте, вони вже можуть розвести. У нас такого немає, тому що немає нових сортів», – розповідає про польський досвід Іван.

Сергій підтверджує, що в Україні, сади, здебільшого садять, старими сортами, такими, що вже не годяться для садівництва:

«Колись було насаджень до тисячі на гектар, зараз 3,5 на гектар. Наприклад, насадження персика, у нас – 1250 на гектар, це веретеноподібно. В Одеській та Чернівецькій області всі садять 450-650 саджанців, бо це старі технології, які вже давно забуті. Ми колись були на семінарі на Одещині, то вони настільки зациклені зі старими сортами, не хочуть розвиватися. У них є старі сади, вони працюють, але отако «Ну, бо беруть». Але той персик у них ніякий, його довести нікуди не можна».

У Польщі також, за словами садоводів, дуже допомагає спеціальна дорадча служба.

«Вони дійсно там працюють, потрібну інформацію людям надають. Наприклад, якісь новинки по хімічних засобах, сортах тощо. Випускають журнали про охорону рослин на кожну культуру, що і чим кропити можна. І ми часом навіть їздили туди на консультацію, коли шукали якийсь сад у Польщі. А от у нас немає цього», – розповідає Іван.

Сергій зауважує, що тут теж потрібні такі служби, але не просто створити, а брати туди дійсно фахівців, які зможуть надати професійну консультацію людині у разі потреби.

Подобається садоводам і серйозний підхід поляків до будь-якої справи:

«Кожен вдома у Польщі має свій бізнес: чи саджанці, чи троянди чи ще щось. І дуже серйозний підхід до цього, а не як у нас. А від держави є допомога, особливо молодим сім’ям. А тут, як взяти на ОСГ два гектари землі, то тобі не допоможе ніяка сволоцюга, а як приїхати і похвалитися, що тут на Волині є такі хлопці, то пруть, бо ж треба ж відчитатися, що щось в області робиться, а воно нічого не робиться», – порівнює українські та польські реалії Сергій.

Іван зауважує, що насамперед в Україні потрібно подіти монополію, бо розвитку малого бізнесу у нас наразі немає і не буде, якщо будуть монополісти. А ще він звертає увагу на те, що українці не дуже наполегливі у бізнесі:

«Ми, українці, такий народ, що поїхали щось там подивилися, а вдома кажемо «Ай, нічого не буде».

Поляки, на думку Івана, більш конструктивні:

«Загальна формула садівництва їхня мені подобається. У них настільки класно все налагоджено, там хочеться працювати. У них така фішка, що підтримують маленький бізнес. Наприклад, сім’я захотіла виробляти джем, то її підтримає держава і через два-три місяці сім’я вже виробляє той джем. Декілька років їх не будуть оподатковувати, поки розвивається. Там легко можна взяти кредит на свою справу. Тільки в них не заробляють стільки, як у нас звикли. Не 50 %, як у нас прибутку, а 10-12 %, бо оподаткування велике. Але завдяки цьому воно і розвинуте все. А у нас цього немає, бо монополістам не вигідно. Зараз у Державному реєстрі України немає жодного нового сорту за 30-40 років, бо ніхто не зацікавлений, особливо у малих підприємствах».

Садоводи пояснюють, що зареєстровані, як особисте селянське господарство. Земля у них в оренді.

«Допомоги від держави немає, найкраща допомога – це, щоб ніхто не заважав», – каже Іван.

Подавати на грантові програми не хочуть, бо кажуть, що навіть не проходять під відповідні вимоги:

«Поки сам нічого не зробив, то ніхто і дивитися не хоче у твою сторону. Є там державні програми під садівництвом, але ти не можеш туди добратися, бо там депутати, які садять 60 га. ОСГ немає таких прав. Ми туди не входимо. От, наприклад, розсадник можна оформити, але, щоб його оформити потрібно мати працівників, бухгалтера, агронома та професора, який буде наукові роботи писати. Завести весь сертифікований матеріал, який був сертифікований ще у минулому столітті. А нащо мені старі сорти, які хворіють і вимерзають? Україна ще живе у тому столітті минулому, де з фотоапарата ще зозулі вилітають і одночасно вже окремі на «Мерседесі» пролітають. Ось так можна тут все порівняти», – каже Сергій про проблеми відсутності державної підтримки.

Разом з тим попри труднощі у державі Сергій запевняє, що самому на себе в селі можна непогано заробляти:

«Я у свій час багато де працював, я вам скажу, це у нас всюди такий бардак. Я собі спокійно пішов сюди, працюю сам на себе, доходи у мене хороші і я не жаліюся, тільки здоров’я будь-яка робота забирає. Але ми вчимо людей, як можна з гектара чи два взагалі в селі нормально жити. Тому що в середньому гектар доходу дає біля мільйона гривень з персика. На гектар іде 1250 дерев. Щоб їх купити, це 3750 доларів. Якщо брати на нормальну сім’ю, це дурниці. І, якщо разом працювати і серйозно це доглядати, то можна мати нормальний дохід. Але у нас звикли всі картоплю вирощувати, яка нічого не вартує. Зате наробляться і здоров’я підірвуть».

Для тих, хто хоче розпочати свою справу, то Іван та Сергій наголошують, що насамперед свою роботу потрібно любити та постійно вивчати специфіку роботи, правильний підхід, консультуватися зі спеціалістами. Чоловіки переконані, що потрібно спочатку навчитися, отримати хоча б мінімальний досвід, а тоді вже відкривати справу. Вивчення своєї справи зекономить час, бо, наприклад, у їхньому досвіді є випадки, коли їм продавали не ті сорти, які потрібно. І втрачений час вже не повернеш.

А ще радять зрозуміти дві прості речі – чи це бізнес і чи це улюблена справа цілого життя. Якщо улюблена справа життя приноситиме гроші – це вдалий бізнес.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: