«Це що не на часі?»: підприємиця з Луцька розвиває власну справу заради дітей з порушеннями розвитку

Підприємиця з Луцька, логопед, олігофренопедагог, спеціальний психолог Людмила Вознюк вже сім років розвиває дитячий корекційно-розвитковий центр «Розмовляйко», щоб допомагати дітям з особливостями мовленнєвого розвитку. Нещодавно жінка отримала чверть мільйона гривень від держави у рамках грантової програми «Власна справа» на розвиток свого центру. Бізнесом жінка свою справу назвати не може, адже «Розмовляйко» — це скоріше як соціальні послуги на запит місцевої громади.

Чи надання реабілітаційних та корекційних послуг для дітей з інвалідністю та порушеннями розвитку є конкурентноздатним у Луцьку, чи допомагають гранти, чи є підтримка місцевої влади та де шукати мотивацію Людмила Вознюк розповіла для інтернет-видання «Волинь Online».

Дитячий корекційно-розвитковий центр «Розмовляйко» виник на запит батьків

Ще у далекому 2002 році Людмила Вознюк та інші батьки, які мали дітей з порушеннями розвитку, створили громадську організацію:

«З чого все почалося. Через недбалість лікарів мій син набув статусу «інвалід з дитинства», а в подальшому (забігаю наперед) — першої групи інвалідності. То ж від безвиході та безпорадності батьки дітей з інвалідністю створили громадську організацію. Це вже більше, як 20 років назад».

Згодом постало питання, що таких дітей чимало і на запит батьків виник центр «Розмовляйко», який працює вже сім років:

«Я на той час викладала у Києві в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. Але батьки, які мали діток і не знали, що з ними робити, запропонували мені повернутися до Луцька і очолити такий центр. Вони допомагали, підставляли своє плече і у фінансовому плані, і у плані оренди. Я розірвала контракт у Києві, повернулася до Луцька і ми створили такий центр спільно з батьками. Цього центру не було б ні тоді, ні тепер, якби не було запиту на ці послуги, – пригадує пані Людмила. – Найскладніше тоді було з приміщенням – а де ж працювати та планувати діяльність? Варто визнати: місто не надало підтримки у цьому плані, не зреагувало… Єдиним спасінням була згода Чижика Віктора Васильовича, директора на той час Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна». Там ми і розпочали діяльність, інтегруючи нейропсихологічні та логопедичні методики у роботі. Пізніше журі конкурсу громадських ініціатив, оголошеного Луцькою міською радою, наш інноваційний проект не допустили до участі, мотивуючи це тим, що діяльність у нас здійснюється на базі приватного вищого навчального закладу. Це був болючий удар. Можливо, саме він спонукав до акумулювання усіх ресурсів та віри у себе, віри у новітні досягнення науки та практики, віри у знання основ нейропсихології: лише раннє втручання спроможне вплинути на небажаний хід подій у розвитку дитини. Виключно батьки без жодної підтримки місцевої влади вирішили питання приміщення та були натхненниками у цій ситуації».

Вона наголошує, що центр «Розмовляйко» працює не просто, як освітня установа:

«Ми працюємо у сфері корекційної педагогіки, тобто це діти з порушеннями розвитку, а порушення розвитку бувають різні – це порушення зору, слуху, мовлення, опорно-рухового апарату, інтелекту. І на сьогодні найбільшу частку проблемних дітей складають діти з розладами аутистичного спектру. Батьки, очікуючи первістка чи то другу дитинку, чи третю, думають, що буде все гаразд, а коли з’являється якась проблема, втрачають орієнтацію та стають тривожними, не знають, куди бігти і з чого починати. То ми якраз працюємо з такими ситуаціями. Намагаємось чітко окреслити маршрут.

У нас чітко окреслений віковий діапазон – ми беремо від 1 року до семи, бо це той вік, коли дитина піддається корекції найкращим чином».

Людмила Вознюк каже, що зареєструвалася як підприємець, бо лише на таких умовах діти з інвалідністю мають можливість безоплатно отримати у них послуги:

«Це була наша найбільша мрія і ми це зробили. На конкурсній основі наш заклад відібрали, як такий, що з ним можна співпрацювати. Через департамент соціальної політики Міністерство соціальної політики дає кошти на корекцію та реабілітацію діток з інвалідністю. Але, коли ми починали працювати у нас не було зарплати по три місяці. Бо нам держава ці кошти перераховувала пізніше і люди на чесному слові працювали. Зараз у нас трошки в кращу сторону ситуація змінилася, то ми вже можемо чекати якийсь місяць, коли держава вчасно не виплачує».

Людмила Вознюк має також чимало авторських корекційно-розвиткових методик для дітей раннього та дошкільного віку – вона видала зошити та посібники, за якими працюють фахівці практично зі всієї України:

«Я створила перші в Україні книги про дітей з особливими потребами – про незрячих діток, про дітей з вадами слуху, про дітей на інвалідних візках, методики для запуску мовлення тощо. От наприклад, ми відкрили на сторінці про акулу, дитина має відстукувати ритм і співати лише «А». А ще є взагалі довербальна книжка – це діти, які взагалі не говорять і нічого не розуміють, але нам треба, щоб дитинка концентрувалася. Беремо пальчика дитині і водимо, поєднуючи з музичним ритмом. Таким чином ми теж пробуджуємо мозок, в результаті дитина навчиться це робити, співвідносити рух, дивитися очима, рухати пальчиком, слухати вухом. А посібники по орієнтації на сторінці я взагалі розробляла п’ять років».

Чим саме допомагають у «Розмовляйку»

У центрі надають різні послуги для дітей, але найбільшу увагу зосереджують на мовленні:

«Ми працюємо на основі нейропсихологічного та поведінкового підходів: із загальною моторикою, з дрібною моторикою і артикулярною моторикою. Наприклад, багато дітей, які не можуть говорити, не розуміють, як їхати на велосипеді. А здавалося би, як то зв’язано? Їхати на велосипеді – це мозок має багато команд давати, так само при говорінні, так само при навчанні в школі. І якщо мозок не працює, то потрібно визначити ці слабкі сторони, зрозуміти їх причину. Одночасно плануємо корекційний вплив, спираючись на сильні сторони дитини – збережені природою функції. І ми починаємо «гребтися» –  з тіла переходимо на дрібну моторику і аж потім переходимо на говоріння і це так переважно у багатьох діток. Ми створювалися загалом, як логопедичний центр, але переважна більшість труднощів мовлення мають неврологічне походження. В основному – це родові травми. У нас діти переважно з родовими травмами. Дуже багато дітей після кесаревого розтину мають травми шиї, можуть мати гіпоксію».

Людмила Вознюк зауважує, що бувають, на жаль, такі випадки, коли не можна допомогти дитині, це, наприклад, коли є важкі ураження центральної нервової системи, генетичні патології чи незворотні стани:

«Наприклад, дитинка народилася з недорозвитком зорового аналізатора, сліпота, ми тут безсилі. Є поняття реабілітація, відновлення, і є поняття абілітація, тобто у цьому випадку ми можемо лише вчити дитину пристосовуватися до тих умов життя, навчити її. Ми не можемо це виправити, відновити. Якщо це важка розумова відсталість, ми тут не можемо змінити нічого. Але чи потрібні заняття з дітьми? Обов’язково, принаймні, хоч дитину тримати, щоб вона не деградувала далі. На жаль, є такі випадки, що ми не можемо змінити, але в основному корекція завжди дає свій плюс. У кожного свій рівень домагань. Наприклад, є дитина з церебральним паралічем, і вона чуть кульгає на одну ніжку, і мама каже «Мені це не подобається, мені треба, щоб вона була як усі». І є друга дитина з церебральним паралічем, яка лежить і взагалі не функціонує і мама каже «Я нічого не хочу, я тільки хочу, щоб вона ложку сама до рота донесла».

У кожному разі ми ставимо певні досяжні цілі. Якщо так умовно сказати, то у нас діти діляться на певні категорії. Якщо це виключно проблема мовлення, то це найлегші діти, бо в них є всі базові засади – логопеди попрацювали і все прекрасно. А є ті діти, які, наприклад, неврологію складну мають, психіатрію, наприклад, той самий аутизм, вони не комунікують, то тут вже складніший процес».

Дорога комерційна оренда та фахівці, яких не готують виші – виклики, які постали перед центром

Людмила Вознюк каже, що діяльність центру важко назвати бізнесом. Підприємиця каже, що зверталася і до міськради і до обласної ради, щоб їй допомогли з приміщенням:

«Не можуть нам допомогти, бо «ми працюємо за гроші». Я телефонувала в обласну раду і хотіла піти на прийом до голови обласної ради, мене записали і сказали чекати дзвінка, я казала, що ситуація потребує негайного вирішення, я чекаю досі — мені ніхто не подзвонив».

Вона наголошує, що з максимальною самовіддачею її працівники працюють у Центрі «Розмовляйко», адже тут у них мають основне місце роботи, по інших установах не бігають, а відтак мусять мати зарплатню. Однак, інколи від чиновників чують: «Вони працюють за гроші».

«Ми настійно шукаємо корінь проблеми у дитини з особливостями розвитку, а не тільки констатуємо наслідок. Варто виключити такі медичні діагнози, як гіпоксію, інтоксикацію, підвищений внутрішньочерепний тиск, проблеми слуху і інші.

По краплиночці гуртувався наш колектив, тому ми зараз боремося, аби утриматись у цей складний для усіх час. Тут вся душа вкладена І ми досягли такої піраміди успіху, що і діткам дали безплатну реабілітацію, і люди працевлаштовані, і податки в бюджет платимо, і на ЗСУ донейтимо у міру можливостей», — каже жінка.

Людмила Вознюк вважає, що соціально відповідальний бізнес влада повинна підтримувати:

«Ми надаємо послуги, а послугами користується наша територіальна місцева громада. Це не є такий бізнес, якийсь жорсткий, як то є інші бізнеси. Наша влада інколи вважає, що бізнес треба підтримувати. А деколи вони кажуть зворотне. То який тоді бізнес підтримувати, якщо не такий, як у нас, якщо це бізнес? Ми не прагнемо розпочинати протистояння, зовсім ні. Але позиція окремих людей у міській раді – «А Ви працюєте за гроші, то чого ми маємо Вас підтримувати?». А те, що це діти і те, що немає якісних майданчиків для діагностики дітей? Але ж, напевно, батькам краще прийти до нас, аніж їхати до Києва чи до Львова чи до Варшави. Одна мама наша каже «Людмила Михайлівна, якщо хтось із влади буде казати, що діти не на часі, то знайте: «це блеф!». Не може питання війни викреслити абсолютно все, діти – це майбутнє України». І це ж не високопарні слова».

Ще один виклик перед центром те, що їм потрібні такі фахівці, яких поки що не готує ні один виш.

«Зараз згідно нових вимог у нас мають бути вже не логопеди, а фахівці з терапії мови і мовлення. Але у нас жоден виш поки що не готує таких фахівців. Також мають бути лікарі фізичної терапії і реабілітаційної медицини, то це вже десь трошки вже є, але ще теж не дуже поширене. Для батьків взагалі проблема, що, наприклад, дитячі садочки і школи керуються ще старими програмами, а проблеми сучасних дітей – нового формату. Наприклад, наші виші не готують фахівців для роботи з аутизмом, це має бути фахівець-терапевт з комунікації, сенсорної інтеграції, такого немає», – пояснює Людмила Вознюк.

Жінка каже, що їм доводиться вчитися на зарубіжних вебінарах:

«Платимо за це доволі великі кошти. Наші гроші ще йдуть на власне ж навчання».

Ще однією проблемою Людмила Вознюк називає те, що в Луцьку та у Волинській області немає такої послуги, як раннього втручання:

«Народилася дитинка групи ризику, наприклад, як у мене було, і цій дитинці треба максимальна увага і відстеження динаміки розвитку, щоб вона вже була під прицілом фахівців. З нуля віку, а не з трьох років, і не з семи. Привозять дитину в сім років, а вона не говорить, бо той сусід казав «Нічого, нічого, вона ще заговорить».

Програма «Власна справа»: як допомогла розвитку центру держава та які недоліки участі у грантах

Людмила Вознюк скористалася державною програмою безповоротних грантів «Власна справа» та отримала від держави 250 тисяч гривень. Кошти підприємиця витратила на закупівлю спеціалізованого медичного та ігрового обладнання.

Підприємиця зауважує, що впродовж реалізації дещо змінювались умови, які потрібно було виконувати.

Вона розповідає, що змогла працевлаштувати двох ВПО.

«Звісно, що така підтримка фінансова є суттєвою, але ж відповідно людина вступає в зобов’язання перед державою. Ті виклики, в яких ми перебуваємо, обставини часто непередбачувані. Однією з умов це є працевлаштування двох осіб та сплата податків. Ми успішно це робимо, у нас всі люди працевлаштовані. Але ж буває таке, кардинально змінюються якісь життєві обставини, хтось їде за кордон, то тоді нам треба швиденько замінити цю людину іншою людиною. Нам постійно, поки діє ця угода три роки, потрібно, щоб дві людини нових були працевлаштовані», – пояснює підприємиця про умови гранту.

Хоч потрібне обладнання і закупили, через зміну умов оренди наразі не можуть розширити спектр послуг:

«250 тисяч гривень. Здається, це багато. Але, якщо ми говоримо про якусь медичну апаратуру, це по суті ніщо. Тому ми взяли деякі речі для роботи з тілом дітям у наш зал сенсорної інтеграції, спортивний зал, концентратор кисневий, коктейлер для кисневої пінки. Тепер ми допомагаємо дітям долати проблему гіпоксії. Але все ж це такий суттєвий стартовий капітал для тих, хоче започаткувати чи розширити якісь послуги», – пояснює жінка.

Виникали також труднощі і з документацією.

«Там є зайві вимоги, можна спростити його, сьогодні ж все цифрове. Трохи була неузгодженість – «Ощадбанк» має свої правила, а центр зайнятості – свої».

Виникла проблема також під час закупівлі обладнання:

«Ми написали перелік апаратури. Пройшло вже пів року чи більше, поки нам прийшов час вже її закупляти, поки ті гроші дали. І виробником одного з апаратів виявилася чи то росія, чи білорусь. І гроші вже закладені, а ми мусимо купити те, що написали. То ми писали лист до Києва і замінювали на аналог. Насправді це було на нервах».

Якщо людина мотивована, вона пройде всі абсолютно бар’єри – це центральне правило в корекційній педагогіці

Людмила Вознюк настільки вболіває за свою сферу роботи та горить всім, вивчає все нове, що її дуже дратує, коли непрофесіонали неправильно консультують батьків і ті втрачають дорогоцінний час.

«Найбільш мене дратує те, що сімейні лікарі, педіатри, неврологи дезорієнтують батьків – розказують, що з дитиною все добре, а батьки втрачають цей час. Прагнемо налагодити співпрацю, однак, успіху у цьому поки не маємо. Педіатри – це перші люди, які мають бачити порушення розвитку в дітей. Якщо мати справу з лікарями, які не аналізують загалом розвиток дітей, особливо із групи ризику, то краще її не мати, бо вони дезінформують. А батьки вірять та сподіваються, що все буде добре, проходить час, нейропластичніть кори головного мозку втрачається і назад ми час не можемо повернути, бо час працює проти дитини».

Натхнення жінка теж черпає у своїй роботі:

«Мене надихають результати в дітей, коли батьки приходять і кажуть «Боже, моє життя поділилося на «до і після», оце як то ми до Вас прийшли, які ж то ми були, а дивіться, що зараз». Мене надихає мій колектив. Свідомі люди, які постійно вчаться. Надихає те, що саме в цьому форматі ми можемо впроваджувати швидко все нове, чому ми навчилися, що ми взяли, що в світі вважається найефективнішим і чого немає, на жаль, в державних освітніх установах, бо там є стандарти з якогось ще часу».

Жінка дає просту пораду тим, хто хоче відкрити власну справу – вона переконана, що мотивована людина може пройти абсолютно всі бар’єри, якщо вона цього хоче:

«Це центральне правило навіть у корекційній педагогіці. Якщо приходить мама і каже «Дивіться, моя дитина не хоче говорити чи не хоче займатися», то корекційна педагогіка каже так «Дитина не вміє, не може, не знає, бо не хоче. Дитина і вмітиме, і знатиме, і могтиме, якщо захоче». А тепер я кажу батькам, ми з Вами повинні зробити так, щоб дитинка захотіла, тобто потрібна мотивація. Мотивація є рушійною силою. Якщо людина амбітна, розумна, якщо вона хоче самоствердитися, їй оці всі бар’єри будуть, як бонуси, бо вона це зробила, оте зробила. Тобто треба вірити у власні сили».

Вона наголошує, що люди повинні бути наповнені натхненням, тоді вони приречені на успіх:

«Мені дуже подобається фраза, що сьогодні, щоб залишитися на місці, треба бігти зі всіх сил. А у кого стає ресурсу? У тих, у кого добре мозок працює. А мозок як працює? Перший блок роботи мозку – це енергетичний. Люди мають бути наповнені натхненням, енергією, отакі люди приречені на успіх. А тут ми відштовхуємося від тіла по нейропсихології – треба працювати з тілом, збагачувати мозок киснем, дивитися, як світ цей функціонує і десь шукати своє місце під тим сонцем. Молодь сьогодні дуже прогресивна, сьогодні абсолютно нові є технології, способи комунікації, шляхи здобуття інформації. Це не так, як колись, ми не могли купити ту книжку, ми її шукали, а її ніде не було. Тепер все доступно. Аби лише вистачило людського ресурсу.

Я вважаю, що хто мотивований, той досягає успіху. Чому наприклад, людина все життя живе і не вимовляє якийсь звук, а потім приходить і каже, мені конче треба навчитися вимовляти той звук. Питаю «Скільки Вам років?» «24». «А чому ви раніше не хотіли. Ви закохалися?». «Так». І хлопець хоче, щоб навчитись вимовляти. Мотивація з’явилася!

Хто звик доводити справу до кінця, той пройде всі бар’єри і потім йому буде дуже класно, що я все це зробив. Треба бути впевненим у собі».

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас