12:36, 24 Січня 2024

Кейс-менеджмент: як на Волині допомагають ВПО вирішувати проблеми

Вимушено переселені особи часто звертаються до місцевої влади чи благодійних організацій, щоб вирішити свої проблеми, які у кожного різні – відновити втрачені документи, оформити матеріальну допомогу, поспілкуватися з психологом чи влаштувати дітей у місцеву школу. 

Долати будь-які бар’єри на шляху до вирішення цих питань допомагають працівники благодійного фонду «Рокада. Волинь», які впроваджують кейс-менеджмент з минулого року. Вони поділилися з інтернет-виданням «Волинь Online» результатами своєї роботи та тим, які перед ними постають виклики.

Фахівчиня взаємодії з органами влади БФ «Рокада» Волинь» Олена Кузьмич розповіла, що одним з найосновніших напрямків роботи благодійного фонду «Рокада. Волинь» є психосоціальна підтримка внутрішньо переміщених осіб:

«Спочатку ми починали з роздачі непродовольчої благодійної допомоги, коли люди приїжджали: їм надавались речі екстреної допомоги, коли людина взагалі нічого не мала, це якісь предмети побуту, першої необхідності. А вже у 2023 році впровадили кейс-менеджмент, який  безпосередньо наближений до тих потреб, які мають ВПО».

Соціальна працівниця БФ «Рокада. Волинь» Юлія Пашкова зазначає, що їхня робота полягає у тому, щоб допомогти внутрішньо переміщеним особам забезпечити їхні соціальні потреби.

«Кейс-менеджмент і соціальна робота, яку ми проводимо, десь перегукується в певній мірі з тими завданнями, які би мала держава впроваджувати. Але, на щастя, є багато благодійних фондів, які ввійшли у цю сферу і працюють. Фактично, наша допомога стосується індивідуальних потреб і проблем людини. Дуже добре, що існують місця компактного чи тимчасового розміщення ВПО, де для них створені умови, постійно там тривають ремонти, відбуваються якісь заходи, але водночас дуже важко, коли ти заходиш в кімнату і бачиш, як людина закрилася у своєму світі і просто сидить й плаче, бо не може самостійно справитись з проблемами. З таким працюємо саме ми», – каже працівниця.

Вона зауважує, що найчастіше люди, які потрапляють на Волинь, звертаються із питаннями поліпшення ментального і фізичного здоров’я:

«Сукупність різноманітних проблем ми спостерігаємо, як у людей старшого віку, так і в дітей. Переїжджають багато людей, які мають видиму або задокументовану інвалідність. І, власне, вони, потрапляючи у ці нові умови, не зовсім справляються із ситуацією, просто, навіть тому, що не знають, куди піти, до кого звернутися. Ми як соціальні працівники, в прямому сенсі беремо за руку, садимо у свій транспорт і пробуємо з ними пройти той самий медогляд, відвідування вузькопрофільних спеціалістів в обласному ТМО, дитячому або дорослому, возимо на МРТ, інші якісь огляди. Навіть доводилося возити на операції і післяопераційних хворих доставляти додому. Це один із найзатребуваніших напрямків роботи. До речі, у нас є ще й спецтранспорт для перевезення дорослих на кріслах колісних, діток на дитячих кріслах, на спеціалізовано обладнаних місцях».

Другий напрям, який займаються соціальні працівники – це допомога в оформленні документів.

«Бувають різні внутрішні бар’єри для того, щоб людина не змогла піти і оформити необхідну довідку. Наприклад, у мене були в Іваничах такі, які, розмовляючи російською, боялися зайти в установи і організації, де до них звертались українською. І вони дуже зраділи нашій допомозі, коли ми стали посередниками в оформленні простих, але таких необхідних документів. Різноманітні бувають внутрішні перепони, і до них треба ставитися дуже лояльно, пояснювати людям, що вони мають право на весь спектр власних емоцій, в тому числі страх, але ми можемо стати тим посередником, який ці проблеми згладить», – наголошує Юлія Пашкова.

Олена Кузьмич підтверджує слова соціальної працівниці і зазначає, що люди, отримуючи допомогу, казали «Ви не сварите нас за російську»:

«Їм бувало часто і соромно отримувати  допомогу, і соромно за свою російську, тобто, дуже різні ситуації, але це, як каже Юлія, не має стати на заваді забезпечити сповна нашу роботу і посприяти, щоб люди отримали допомогу. Тому що ми розуміємо рівень їхньої розгубленості і ми можемо реально допомогти».

Юлія Пашкова наголошує, що намагаються вирішити абсолютно будь-які питання, наприклад, влітку 2023 року допомагали влаштовувати дітей ВПО, які навчалися онлайн, у місцеві школи та дитсадки:

«Якщо у нас дитячий кейс-менеджмент передбачав, що ми повинні надати допомогу в соціальних супроводах, які поліпшують становище дитини 150-ти ВПО до 18 років, у нас вийшло аж 200. По дорослих при запланованих 440 осіб ми майже пів тисячі охопили. А послуги з транспортування узагалі стали нашим «коником» і однією з найважливіших послуг, адже у Волинській області з далеких сіл дуже важко дістатися, особливо до обласних медичних установ, куди слід потрапити в ранкові години, та ще, зауважте, людям з інвалідністю, онкозахворюваннями, загостреними хворобами, мамам з маленькими дітьми, людям поважного віку.  Отож, при прогнозних показниках 100 транспортувань на рік, ми їх зробили у п’ять разів більше. Запитів було настільки багато, що інколи не вистачало автомобілів (у нас їх два і ще чотири залучених ФОПи), щоб охопити в один день усі напрямки і усі потреби по транспортуванню.

Дякуючи УВКБ ООН на це коштів вистачало, нас ніхто не обмежував абсолютно і тому вдалося це допомогти набагато більшій кількості людей, ніж навіть передбачалося».

Оленка Кузьмич зауважує, що у них були навіть випадки транспортування людей з іншої області:

«Це була спільна робота по суті соціальних працівників і CСCM-напрямку, тобто відділу, який займається прихистками. Звернулися люди з Тернопільської області з релігійної громади, що вони терплять утиски. Ми їх забрали з Тернопільської області та поселили в Луківський прихисток на безоплатне проживання, адже там були жінка на кріслі колісному і син, який має теж інвалідність».

Юлія Пашкова наголошує, що дуже важливо, щоб людей вислухали, адже хоч і минає вже чимало часу від їхнього виїзду з зони бойових дій, а їх досі всі ці ситуації ще «тримають». Соцпрацівники чули десятки історій втечі, коли люди пригадували, як літаки над ними літали, і як горіли їхні домівки, як вони з сотнями інших постраждалих переховувалися в тісних сховищах чи бункерах, вивозили зі зруйнованих міст чужих дітей, як страшно було проходити ворожі блокпости і так далі.

«А найболючіше, що наступного разу, при новій зустрічі, вони знову хочуть це розказати… Тому дуже важливо залучати до роботи і психологи. Власне, з психологами завжди працюємо в парах, тож надаємо і соціальну, і психологічну підтримку, та й просто їх вислуховуємо, адже їхні історії важливі для них і вони хочуть і мусять ними ділитися»,  – зазначає соціальна працівниця.

Вона розповідає, що у роботі бувають і надважкі випадки, наприклад, такі, як відмова від лікування та терапії чи суїцидальні наміри та навіть спроби.

«Є ситуації, коли реально люди перебувають на межі, але ми з ними працюємо і, на щастя, поки що з усіма важкими випадками – успішно. До слова, серед таких, які відносимо до важких – це й родини, у яких зустрічаємо неписьменних людей. У мене була ціла сім’я, де було шестеро дітей, наймолодшому з яких виповнилось 9 років, але читати та писати з них умів тільки той хлопчик, котрому було 16. Діти, до речі, дуже соромилися зізнатись у цьому. Трапилася також сім’я ВПО у Ковельському районі, де мама не вміла читати. А нещодавно з’явилася у Луцькому районі подібна родина з дітьми. Коли ми супроводжували маму до установи, де потрібно було написати заяву та автобіографію, виникли проблеми навіть з переписуванням тексту з друкованого. Тож ідентифікуємо їх як осіб, що потребують нашої підтримки», – розповідає Юлія Пашкова.

Ще один напрямок роботи – це юридична допомога. Фонд для цього часто залучає партнерів – наприклад, переправляють до благодійного фонду «Право на захист» або Бюро безоплатної вторинної допомоги. Людям допомагають дістатися у потрібну локацію та укласти договір про таку допомогу.

Наприклад, БФ «Рокада. Волинь» у співпраці з цими установами працювала над вирішенням проблем встановлення опіки щодо так званих дітей без супроводу.

«Для українського законодавства діти, які, просто, з бабусею, дідом чи рідною тіткою – це вже без офіційного опікуна. І дуже важко тоді з такими дітьми потрапити на стаціонар у лікарню або отримати психіатричну допомогу, або навіть оформити якісь виплати. Тому що офіційним опікуном має бути мама, тато або хтось встановлений законодавством. Тут ми тісно співпрацювали зі службою у справах дітей у кількох громадах. Ми їм повідомляли про це, залучали Бюро безоплатної правової допомоги і у співпраці встановлювали опіку. Протягом минулого року п’ять випадків завершились отриманням дитиною  офіційних опікунів. У нас були такі діти, де батьки залишилися в Криму і з ними взагалі зв’язку не було, була з Херсонщини мама, яка завжди кидала цю дитину на бабусю і не цікавилася нею, а ще одна мама померла вже на Волині. І у всіх цих випадках служби спрацьовували дуже гарно і дуже швидко спільно, допомагаючи один одному, ми досягали результату в сфері дитячого захисту», – розказує соціальна працівниця.

Олена Кузьмич зауважує, що в їхній роботі дуже важлива співпраця з органами місцевої та державної влади, особливо управління соцзахисту:

«Залежить також, як вони людяно зустрінуть тих людей, бо хтось робить свою роботу для галочки, а хтось справді хоче допомогти. У нас така командна робота, тому що у нас багато людей, і ми розуміємо, що не завжди люди готові розповісти про свою проблему. Це питання сорому, мови, довіри, і відповідно, встановивши якісь там довірливі стосунки, на якийсь раз вони можуть подзвонити таки, розказати, що в них таке сталося. Ми розуміємо, що ми можемо їздити у той гуртожиток 28 раз і не побачити ту проблему, але поїде хтось інший з нашої команди і йому люди відкриються, бо це питання довіри і навіть симпатії – хтось комусь сподобається і тому розкажуть».

До слова, у фонді також працевлаштували переселенку з Миколаєва – Олександру.

«З Сашею наша команда познайомилася у Ковелі. Вона там створила гурт активних жінок, які збиралися на різноманітні зустрічі. І ми подумали, що Саша дуже класна, вона знає, як спілкуватися з людьми, а тим більше, що вона ВПО і це типу «свій до свого по своє», рівний рівному. Це дуже відкриває довіру людей і Саша дуже класно спілкується переселенцями, вирішує їхні різноманітні питання, з якими вони звертаються. Вона працює у нас другий рік, навіть переїхала з Ковеля в Луцьк, щоб бути до нас поближче», – каже Олена Кузьмич.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: