Олександр Савченко «Я не приймаю принципи плати за вхід у якусь посаду». ІНТЕРВ’Ю. ЧАСТИНА II

Новопризначений голова Волинської ОДА Олександр Савченко в інтерв’ю для інтернет-видання «Волинь Online» розповів про те, як ставиться до купування посад, чому хоче боротися з ямковим ремонтом, звідки у нього такі статки, як купив першу машину, про відпочинок та чи переїде на Волинь його дружина.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ОЛЕКСАНДР САВЧЕНКО «Я НЕЗАЛЕЖНИЙ ВІД ЯКИХОСЬ КЛАНІВ НА ВОЛИНІ». ІНТЕРВ’Ю. ЧАСТИНА I

Як плануєте боротися з корупцією, зокрема, з тим, що платять за отримання посад?

Я не приймаю принципи плати за вхід у якусь посаду, тому що це не просто маразм, це злочин. Людина, яка заплатила, однаково думає про те, як щось одбити. Тому що платять або багаті, які йдуть, щоб спеціально щось заробити шляхом не завжди чесних процедур, або ж люди, які просто не можуть пробитися. Але потім у них з’являється бажання повернути ті кошти, які вони заплатили, плюс начальник, який взяв його за плату, він вже не може йому пред’явити ті вимоги всі, бо цей може потім поскаржитися. Тому я цього ніколи в житті не робив і нікому не рекомендую, воно вилазить.

У нас суспільство настільки стало відкритим, що всі абсолютно знають, кому скільки дають, при чому навіть поіменно. Тому, якщо буде така інформація, то, повірте, оточення у мене може бути різне, навіть, якщо я нікого не збираюсь звільняти, це не значить, що в силу певних причин рано чи пізно не з’являться інші люди – той перейшов на іншу роботу, той сам звільнився, не витримав певного ритму, тобто в моєму оточенні завжди можуть бути люди, які хочуть це взяти (ред. – гроші), але біда для мене особисто в тому, що дуже часто беруть начебто під начальника. Це по-перше, б’є по іміджу моєму, він в мене начебто нормальний, ну мєнт, мєнт, ну так що я зроблю? Тому я з цим суворо борюся. Я не є прокурор, я не можу когось там покарати чи знищити професійно, але та людина, яка дала, зразу буде звільнена, і потім вона сама піде і напише. Це дуже просто робиться. Звільнити людину не так тяжко, тим більше, якщо є інформація. Рано чи пізно мені почнуть все доповідати, всі, навіть ті, хто мене критикують однаково  будуть казати не просто ми Вас інформуємо, а ми Вам казали, що він негідник, ось будь ласка. Це буде факт.

Як оцінюєте стан доріг на Волині? Над чим потрібно найперше попрацювати?

Найперше, я би хотів би заборонити ямковий ремонт. Це найбільша біда. По-перше, це нічого не вирішує, вирішує на один сезон, а потім знову стає те саме. Наші люди, і депутати і працівники адміністрації, всі чіпляються за ямкові ремонти і всі хочуть їх робити. Я противник. Поки я там не розберуся, і не поставлю когось свого, якого я буду знати, чи по рекомендації когось, чи може хтось погодиться приїхати, не кажу, що обов’язково когось звільняти.

Якщо мені не вдасться в силу нормативних актів заборонити ямкові ремонти, то я буду їх суворо контролювати, аж до того, що я наберу людей або погодяться активісти. За декларацією я не бідна людина, я, в принципі, можу це зробити. Це не буде порушенням, і вони будуть хоча би це виявляти. Спеціалісти, які знають, як це правильно робиться, як готуються ці місця для засипки, це все елементарні речі. Яка тут корупція, тут просто крадіжка. І це все зараз зависло у нас з радою, бо депутати хочуть свої робити ямкові ремонти, а працівники адміністрації – свої. І вони не співпадають, а служба автомобільних доріг – свої. Тут три сторони. Краще зробити менше, але воно буде стояти довго, а на наступний рік ще щось, а так кожного року одні і ті самі ями закидати не ефективно.

Які об’єкти в області найперше потрібно добудувати, наприклад, у нас є школа № 27 у Луцьку. Чи добудують її?

Ми повинні розуміти зони відповідальності. Місто Луцьк – це міськрада, співфінансування може бути. Якщо є бажання міської ради це зробити, то адміністрація має право допомогти, але це не обов’язок адміністрації. Я голова ОДА, коли кажуть губернатор, слово державна втрачається і, здається, що він цар і робить, що хоче. Якщо ти голова державної адміністрації, то ти відповідаєш перед державою, перед законом більше, ніж хтось. Це трохи плутають із колишньою посадою секретаря обкому партії. Він дійсно був цар, тому що, якщо на парткомісії забрав квиток у будь-кого, ті люди просто не працювали. Сьогодні механізмів таких немає.

Я можу рекомендувати, я можу наполегливо рекомендувати і знаходити якісь шляхи впливу на те, щоб мене слухали і виконували, законні рішення, все інше – це не працює, тому я не можу Луцьку сказати «Будуйте». Я можу їм рекомендувати, я можу десь прискіпливо дивитися на їхню роботу і знайти якісь порушення законності в їх діях. Це пошуки важелів. На сесію я з задоволенням буду ходити будь-куди, і вони мене переконають, що ось це критично треба, і в них дійсно немає коштів, і вони їх не тратять на дорогу на якесь дачне селище, де живуть тільки одні багаті, а дійсно їм треба, то напевне адміністрація за згоди обласної ради може їм надати відповідні кошти на співфінансування.

Я ще не знаю, як ми будемо співпрацювати з обласною радою, і, по-третє, я ще досконало не знаю, який у нас бюджет, ми тільки 4 квітня зробимо поправки до бюджету на нерозподілені кошти. Які у нас будуть вільні кошти, скільки ми заробимо, чи повірять мені підприємці, які будуть сміливіше розвивати бізнес, не думаючи, що їх знищать, чи повірять інвестори тощо. Будуть кошти, будемо будувати все. Зможемо заробити коштів багато, побудуємо все абсолютно. Можемо запросити не тільки фірми будівельні волинські чи українські, можуть до нас заїхати будь-які – і польські, і китайські, і американські. Немає проблем. Якщо ми будемо тільки очікувати, що нам дасть держава, ну, тоді будемо робити те, що робили.

Наших читачів дуже зацікавила Ваша декларація, було дуже багато коментарів, всіх цікавить, як Ви заробили такі статки.

Я сказав просто одному із каналів, відкрийте інтернет, почитайте статтю про знаменитого дисидента, бандуриста Григорія Бажула. Я його не знав, на жаль. Це родич моєї тещі. Я дуже добре знав його дружину Людмилу Бажул. Вони проживали в Австралії, але багато займалися меценатством, багато допомагали Україні. Чомусь вони були не бідні люди, я не знаю чому. Вони були забезпечені, допомагали Україні. Він відсидів у свій час десь у харківській колонії в 30-х роках за дисидентську діяльність. Він коли вийшов, поїхав. Потім вона повернулася з Австралії в Україну. Це рідна тітка моєї тещі. Вона повернулася, в принципі, в той час, коли ми вже з дружиною зустрічалися. Хтось називав мене альфонсом. Добре, хай я буду альфонс, хоч наче я не схожий. Але їхні статки є їхні статки. Людмила Бажул померла в Україні, ми її лікували, вона жила з нами, багато чого – це її. Потім це продавали. Але це не мої проблеми. Я побудував будинок, я сказав ні, щось моє повинне бути.

Мої батьки дуже прості люди. Мій батько був електриком, потім трактористом на залізниці, мати була і медсестрою в лікарні, і різноробочою. Жили начебто бідно. Брат купив машину «Москвича 412», це була дуже хороша машина, а мені вони не давали кошти. Потім я їх все-таки забрав ще до знецінення – 10 тисяч склали, хоч жили бідно, бо копійка до копійки. А я не міг отримати кошти, бо я одружився в 39, досягнувши багато чого. Я був тоді начальником управління охорони громадського порядку міста Києва. Це на той час була дуже серйозна посада. Мені мати не хотіла давати кошти, бо холостяк, ти ще десь там влетиш на цій машині, почнеш там з дівчатами… Але я їх встиг забрати, можливо,  я десь порушив певні норми, але тоді всі обмінювали гроші на долари, відкриваючи візи в Югославію чи куди-небудь.

Я нікуди не їздив, але відкривав візу.  Я поміняв їх на долари, а далі той попросив під щось, десь щось і я міг робити, не порушуючи закон. Ми ж не забуваємо, що держслужба почалася тільки зараз, навіть як працівник міліції, я міг і підпрацьовувати. Ми там охороняли якісь банки, і концерти, і все інше, тобто були певні доплати, це не тільки зарплата. У мене довідка відкрита десь від 1994 чи 1995 року, ідентифікаційний код, коли вже можна подивитися. Заступником міністра я отримував десь тисяч 17, при тих курсах – 5, потім 8 гривень за долар, це були дуже великі кошти. Їсти, звичайно, я багато не їв, якщо їв, то більше мене годували знайомі, підлеглі, отож, практично сильно не витрачав.

Перший УАЗ 469 списаний я купив в автогосподарстві УМВС Києва, стоячи в черзі, як начальник управління, це я вже був підполковник. Потім друзі з Волині пригнали Ауді «зубило», потім я його ледве продав, потім пригнали чуть новішу. Це не є злочином, це є просто як всі крутилися. І так по-тихеньку якусь квартиру ми продали, потім щось жінка мені дала на добудову будинку, десь собі побудувала. На сьогодні у мене є холостяцька квартира 39 метрів квадратних в центрі міста, я її отримав, працюючи в райвідділі міліції. Тоді ще хабарів не брали, тоді тільки могли десь безкоштовно нагодувати в ресторані, і то ми намагалися заплатити, бо могли забрати партквиток і все інше. Там зловживань великих не було. Зловживання тоді було одне – можна зайти в стіл замовлень, де інваліди, і купити палицю ковбаси за 3 гривні, а на базарі вона коштувала 15.

Я отримав квартиру, як перший у квартирній черзі. Я її не продавав, вона у мене є, але коли приватизували, то написали остаточна вартість 7 гривень. Ну, так написано, як я покажу щось інше? Я її не продаю, я її не оцінював, так, вона, напевне, сьогодні коштує 20, може 30 тисяч доларів, і треба було б так вказати, але у мене немає обов’язку її оцінювати. Буду продавати, її переоцінять, я запишу тоді зміни у декларацію. Земельну ділянку отримав, адже тоді можна було зробити це набагато легше, тоді воно нікому сильно не було потрібне. Я її отримав, як будь-який громадянин, який має право.

У мене є 2 га у Житомирській області, вони були отримані, коли мені запропонували вступити у кооператив, і я їх отримав у 2007 році, як був на пенсії. Депутатом я став набагато пізніше. Вона сьогодні під арештом, я за неї за не борюсь, там прокурор найшов якісь помилки, коли організовувалось це все, вона стоїть, і я вже повинний за неї забути, бо рано чи пізно її або вернуть, або мені віддадуть, то я повинен з нею буду  щось робити. Ну де я, Волинь, де Київ, і де той Житомир?

Все те, що є, я вказав, все що дружини – то воно дружини, і чому я повинен на нього зазіхати? Квартира – моя, дружини – одна, коли ми продали будинок, в якому ми жили з цією бабусею Людмилою Бажул, вона побудувала одну квартиру, і другу потім, коли ми будинок продали під Києвом. У нас три квартири. Півквартири ми повинні були записати на дочку, і ще 2/3 квартири моя теща подарувала моїй дочці у  своїй квартирі. От вам 5 квартир.

Годинники друзі дарували – один в 2007 році, коли мені було 50 років, коштовний годинник. Ну, друзі у мене є такі, я був проста людина, і я не зобов’язаний був про це говорити. Другий годинник, я в 2012 році, коли мені було 55 років, коштовний, ну, що я зроблю. Я не ношу, бо це не коректно, коли люди живуть погано, а ти красуєшся. Ну чим красуватися? Ну яка різниця? Електронний навіть ефективніший.

А чи переїде Ваша дружина на Волинь?

Я  і сам не дуже бажаю, щоб вона сюди їхала. Я одружився заради кохання, так я би ніколи не одружився і вона так же. Але ця буденність, яка є, і моя робота, коли я ніколи не буваю дома, вона призводить до певних нюансів і дуже багато мене це відволікає, десь і настрій збивається. Жінки так вимагають, щоб чоловік сидів дома і гроші були – якщо він ходить за грошима, то це вже погано, це щось не підходить. Зараз у нас добрі стосунки, ми кожний день спілкуємось. Зараз я майже не обідаю, бо нема коли. Вона каже «Може тобі передавати, я буду готувати». У нас дуже хороші стосунки, але вона мене буде відволікати своїми певними заявками на її власність на мене. Тому поки потерпимо, це не так довго, 1,5 року максимум, а може і менше, залежить від того, як буде робота.

Розкажіть, як Ви любите відпочивати?

Не люблю я відпочивати, ніколи не відпочиваю. Ми приїхали сюди в четвер командою, зайшли десь в ресторан, посиділи, це не відпочинок, до речі, тому що на вечір – це навантаження на організм. У п’ятницю був серйозний день. У суботу та неділю я був тут, готувався, просто вивчав документи, звіти щодо бюджету, з понеділка я працюю практично допізна і зранку о пів на 8 намагаюся бути тут, поки нема ще нікого. Я поки навіть не кричу, що вони запізнюються, це добре, що вони мені не перешкоджають. Далі будемо займатися трудовою дисципліною.

Звідси йду по-різному. Вчора пішов десь о пів 20, тому що до мене приїхав товариш і ми пішли повечеряли. Вже тиждень пройшов. Субота-неділя будуть робочі однозначно (ред. – розмова з головою ОДА була 29 березня), будуть зустрічі, деякі народні депутати пообіцяли зустрітися, в суботу до мене приїдуть теж з обласної адміністрації Київської поспілкуватися. У неділю вже зустрічі з депутатами місцевими. У мене вже був Лапін, тільки я не бачив пані Констанкевич, Ігоря Гузя знаю заочно, Івахіва, Мартиняка знаю особисто, тому хтось із них приїде і будемо обговорювати питання.

До цього я відпочивав, коли працював у «Нафтогазі», там можна було нормувати свій день. А у міліції, там цілодобово, коли там відпочивати, коли за ніч тебе піднімуть декілька раз? Вся моя проблема у будь-якому періоді мого перебування на пенсії, що не знаєш, чим зайнятися. На рибалку їхати – цікаве заняття, на полювання не ходжу, бо щось вбивати, і там не завжди дотримуються порядку, бути замішаним потім в якихось ситуаціях.

Погано, що прийшла тоді команда донецьких, з Президентом з 2010 по 2014 рік, але я, дякуючи долі, вдало використав час і займався спортом, щоденно і конкретно. Я подолав багато хвороб, набутих на роботі. З 1992 року я ж працював в охороні громадського порядку практично повністю. Бо, навіть, будучи генералом, стояв біля турнікетів і контролював військовослужбовців, міліціонерів, учасників мирних акцій.

Коли стоїш, як правило, все вдається, починається якийсь безлад тільки від того, що там немає керівництва. За всі часи ну ніхто не може мене звинуватити, що когось на акціях затоптали чи побили. Видуманих історій багато, але на щастя, це неправда, за мої роки жодної жертви, чи жодного каліцтва не відбулося. Навіть, якщо згадати резонансну акцію 9 березня 2001 року, коли відзначали  день народження Шевченка, а потім переросло це все в акцію протесту і все інше, то і тоді, хоч бійки були великі. Тоді декілька членів УНА-УНСО арештували, вони відсиділи, то Ігор Мазур «Тополя» зі мною сьогодні вітається. Я не боюсь, що зустрінусь з ним вночі і він наб’є пику. Ми з ним нормально. І з Миколою Карпюком, який зараз в полоні, я прийшов на Майдан, був тоді на пенсії, він мене побачив «О генерал, я ж казав, що ви будете з нами». Ніхто на мене не ображений, немає жодної людини, яка мені б плюнула в лице, що ти був таким, навіть Юрій Віталійович Луценко, який був тоді організатором багатьох акцій, ми його в автозак кидали, він навіть у якійсь книжці написав, що мене кидали в автозак, а Савченко підсаджував. Я не підсаджував, вони кидають, а кажу «Тихо, акуратненько». Він каже «Звідки ти знав, що я буду міністром?». Звідки я знав, ти просто був людиною.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту:  volynonline.news@gmail.com