На Волині спалили довгожительку, звинувативши в поширенні епідемії: Волинь містична. Частина IV

Спалення жінки, яка досягла 120-річного віку, через звинувачення у поширенні смертоносної хвороби, штраф за чародійський калач, повішений на вербі та звинувачення сусідів у насланні хвороб: такі справи розглядали магістрати на Волині під час судових процесів. Документальні свідчення про використання чаклунства збереглися у магістратських та гродських книгах Луцька, Ковеля, Дубно, Олики, Кременця, Вижви та інших міст та містечок великої Волині.  

Рік 1706: суд через чародійський калач у Ковелі

Ковельський міщанин Трохим Григорович скаржився на свого сусіда Михайла Максимовича щодо того, що сусід з дружиною «вчинили такий злочин, що і вимовити не можна». Напосідаючись, очевидно, на здоров’я позивача, вони виліпили з тіста щось кругле, ніби калач, і у власному садку позовника повісили на дереві. Трохим Григорович вельми перелякався і запитував через сусідів жінку Максимовича, що це значить. Максимовичева зі злістю відповідала: «Це вам не зашкодить».

За наказом магістрату місце інциденту оглянув один з лавників і справді знайшов на вербі круглий калач із житнього тіста. Максимович не прибув до суду на розгляд справи та заочно був засуджений на сплату штрафу та відшкодування судових коштів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВОЛИНЬ МІСТИЧНА: ЧАРИ ТА ВІДЬОМСТВО В ДОКУМЕНТАХ СУДОВИХ ПРОЦЕСІВ. ЧАСТИНА I

Рік 1720: чума на Волині та спалення довгожительки

Покази свідків щодо спалення жителями містечка Красилова 120-річної Пріськи Каплунки, запідозреної в упирстві та поширенні морового повітря (чуми), зібрав Дубнівський магістрат у записі від 15 березня 1720 року в книзі магістрату за 1719-1749 роки. Заслухали красилівського десятника  Хвеська Винника та зятя Каплунки Федора Мельника.

Того року на півдні Волині поширилося «морове повітря» (чума). У містечку Красилові міщани радилися про те, що треба зробити, аби відвернути нещастя. Усі були переконані в тому, що заразу хтось наслав. Загальну увагу до себе привернула стара баба, Пріська Каплунка, яка мешкала у містечку. На неї впала підозра тому, що вона дожила до рекордного віку (їй виповнилося 120 років). З відома адміністратора Красилова, шляхтича Стеткевича, селяни замкнули Каплунку до арешту, а самі вислали делегацію, якій наказали знайти доброго знахаря чи ворожбита і довідатися від нього, наскільки їхні підозри виправдані.

Делегація почала розшукувати знахаря, а баба сиділа в арешті вже п’ять діб і мало не вмерла зі страху та негараздів. Тому діти її, зяті та онуки звернулися до адміністратора з проханням випустити бабу за порукою. Це прохання виконали: бабу  забрав її зять Федір Мельник і одразу виїхав із міста з цілою родиною та сховався в лугах на березі ріки Случ. Та в той саме час повернулися вислані до знахаря делегати. Знахар цілком підтвердив підозри міщан. Тоді вони зібралися цілою громадою на перехресті двох доріг за містом і вислали чотирьох людей, аби  ті відшукали чарівницю. Сховок Мельника знайшли; його посадили разом із тещею на віз і привезли на збірне місце.

Федір Мельник опісля таким чином оповідав про перебіг народного самосуду: «Ми застали на перехресті доріг багато зібраного народу, що чекав на наш прихід, і багато приготованого хмизу. По нашім приїзді почали копати яму. Потім узяли бабу, здійняли її з воза і поволокли до ями, не питаючи її, чи зараза розширилася дійсно з її вини, не лишаючи їй часу для покути і не прикликавши священика для сповіді. Вони посадили її в ямі по плечі, закидали землею і утовкли довкола неї землю колодами так, що з землі видно було лиш голову і плечі.

Згори накидали на неї хмизу і запалили. В той час звернувся до мене десятник Хвесько Винник і погрожуючи мені палицею, зажадав із лайкою видачі жорнового каменю з мого млина. Під конвоєм п’ятьох визначених людей я мусив піти до свого млина і вийняти з нього камінь, яким привалили те місце, де спалено покійницю».

Труп нещасної Каплунки згодом, викопуючи з-під землі, їли собаки.

Зауважимо, що випадки спалення підозрюваних у насланні хвороб під час епідемій чуми у XVIII столітті були непоодинокими. Наприклад, у 1770 році на Поділлі у місті Ярмолинцях спалили іноземця з Туреччини, Йосипа Мароніта у час, коли в регіоні лютувала чума. Чоловік викликав підозру тим, що був іноземцем і протягом кількох років успішно займався лікуванням людей. Його спалили, зануривши перед цим у діжку зі смолою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВОЛИНЬ МІСТИЧНА: ЧАРИ ТА ВІДЬОМСТВО В ДОКУМЕНТАХ СУДОВИХ ПРОЦЕСІВ. ЧАСТИНА II

Рік 1731: паркан за рішенням суду та звинувачення в чаклунстві

У 1731 році у Кременці міщанин Леончик звинувачував своїх сусідів Хилькевичів у тому, що вони, буцімто бажаючи наслати на нього хворобу, наказали своїй дванадцятирічній доньці кидати сміття в його загороду.

Суд визнав скаргу недоведеною, наказав сторонам дійти згоди та розділити свої ділянки плотом, міщанину Леончику – перепросити сусідів за необґрунтовані звинувачення в чаклунстві.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВОЛИНЬ МІСТИЧНА: ЧАРИ ТА ВІДЬОМСТВО В ДОКУМЕНТАХ СУДОВИХ ПРОЦЕСІВ. ЧАСТИНА III

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання  «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас