20:29, 28 Січня 2019

Волинь містична: чари та відьомство в документах судових процесів. Частина I

Зведення зі світу людей чарами, приготування чаклунського зілля, наслання хвороб, любовні привороти та наведення вроків: чимало подібних звинувачень лунало на Волині під час судових процесів. Документальні свідчення про це виявляли у магістратських та гродських книгах Луцька, Ковеля, Дубно, Олики, Кременця, Вижви та інших міст та містечок великої Волині.  

Серед документів з актових книг українських міст зразка XVIII століття часто можна знайти матеріали, що стосуються судових процесів, викликаних підозрою різних осіб у застосуванні чар. Як зауважував відомий етнограф Павло Чубинський, майже всі вірування, вказані у матеріалах судових процесів того часу, зберігалися в Україні і наприкінці XIX століття, коли їх намагалися дослідити  та систематизувати науковці, працюючи в архівах. Мається на увазі віра у відьом, упирів, перелесників-«літавців» тощо. Цікаво, що у судових процесах, письмові свідчення про які збереглися, майже не згадується власне чорт – чари здійснюються за допомогою предметів або дій, що мають таємничу силу. Чорт до цього начебто непричетний та має в уявленнях люду радше комічний, ніж грізний вигляд.

Варто нагадати, що до кінця XVIII століття на теренах Європи мали юридичну силу закони, що передбачали за чари і відьомство смертну кару через спалення. У Франції рада міста Бордо засудила ще 1781 році до спалення особу, звинувачену в чаклунстві. В Іспанії останню чарівницю спалили в Севільї у 1781 році, хоча за чаклунство продовжували заарештовувати аж до 1804 року.

У сусідній Польщі спалення чарівниць відбувалися у 1793 році. Тоді на околиці міста Познань спалили жінку, звинувачену в чарах, за вироком магістратського суду. Водночас, на теренах України, що перебували на той час під владою Речі Посполитої, практично не виконували настільки суворих вироків (попри те, що Магдебурзьке право, використовуване в українських містах, передбачало суворі кари за чаклунство).

Серед сотні справ XVIII століття, які дослідив український історик Володимир Антонович, ані гродські, ані магістратські суди ніколи не думали про покарання винних спаленням. Засуджені відбувалися або сплатою штрафу на користь церкви або церковною покутою чи присягою, в якій заперечували причетність до чаклунства. Серед нечисленних прикладів важчих покарань переважають ті випадки, коли позов подавав проти чарівника шляхтич.

Причина такої м’якості судових вироків того часу полягала не так у гуманних поглядах суддів, як у браку тих демонологічних понять, які визнавали люте переслідування чарівників, як на Заході. Допускаючи можливість чародійного, таємничого впливу на побутові, щоденні обставини життя, народний погляд не шукав початку тих впливів у зносинах зі злим духом.

Припускаючи про існування в природі сил і законів, невідомих народній масі, народ думав, що багато з тих законів відомі особам, які якимось способом спромоглися вникнути в них або пізнати їх. Володіння таємницею природи не представлялося таким чином саме по собі грішним ділом, противним науці віри. Коли був внесений позов, судді не докоряли звинувачуваному самим фактом володіння або вживання таємничої сили, а намагалися визначити, чи вжив він ту силу на користь чи на шкоду іншій особі, вимірювали кару відповідно до заподіяної шкоди.

Погляд, що за допомогою чарів можна було позбавити когось здоров’я та навіть життя, був поширений у всіх верствах суспільства також на Волині.

Рік 1710: штраф та покута для ковельського чародія

У 1710 році був оскаржений у Ковельському магістраті міщанин Григорій Козловський за невдале лікування за допомогою чарів.

Із зізнань численних свідків, судового огляду будинків і зізнань самого звинувачуваного, виявили, що він володів секретом, переданим йому батьком. Міщанин вмів лікувати хвороби, пов’язані з безсонням. Козловський славився широкою практикою, хоча й лікував переважно невдало. Він використовував один, але доволі складний спосіб. Чародій товк разом: полиновий корінь, якусь траву, яку не називав, мабуть, наркотичну та стружку з золотого червінця. Тією мішаниною він обкурював хворого і обмазував нею шнурочка, яким обв’язував хворі частини тіла. Потім обрізав пацієнту нігті і відтинав чотири жмутки волосся і все те забивав осиковим кілочком в діру, яку робив у горішньому одвірку.

Магістрат, взявши до уваги часті приклади неефективності такого лікування, заборонив підсудному надалі застосовувати його під загрозою штрафу в сумі 100 гривень. Окрім того, чародію присудили передати значну кількість воску для костелу й церкви та лежати «крижем» під час трьох богослужінь у костелі і трьох – у церкві.

Рік 1716: «чарівниця» з Вижви

У 1716 році в магістраті містечка Вижви на Волині розбирали справу міщанки Ломазянки. Міщани Супрунюки звинувачували її в тому, що вона буцімто у таємний спосіб завдавала смерті усім особам, які позивалися на неї у суді, зокрема, вона начебто вчинила замах на життя матері Луки Супрунюка. Він докоряв їй таким чином: «Ти з’їла вже Токарика й Хильчука, а тепер взялася їсти нашу маму; почекай, чарівнице, це тобі не мине даремно,  хоч би довелося втратити пару волів, ми спровадимо ката, аби взяв тебе на тортури».

Сама Супруниха додала при конфронтації: «Справді та звела зі світу Токарика та Хильчука, говорю по правді, панове судді, беручи на себе відповідальність за свої слова, бо вона хоч з ким посвариться, то це даром не минеться; і Токарик, і Хильчук лише почали позиватися до неї, а одразу померли. Я говорю правду, вони померли з її вини».

Опитані свідки Никон та Ярош засвідчили під присягою перед присяжним Семеном Мерчуком, що: «як йшли ми на Соболовщизну, Супрунюки на Ломазянку верещали, зі зневагою чарівницею називаючи, що та так багато людей поїла, а хоче ще їм матір з’їсти, як Токарика і Хильчука».

Зі свого боку, Супруниха у суді переконувала, що чарівниця звела зі світу тих двох осіб.

Попри такі серйозні звинувачення, суд ухвалив вирок на користь «чарівниці». Магістрат Вижви 2 липня 1716 року присудив, аби міщанка Супруниха та її діти попросили вибачення перед міщанкою Ломазянкою за те, що публічно звинуватили її в завданні смерті шляхом застосування чародійства кільком особам. Окрім того, Супруниху зобов’язали сплатити по дві копи литовські штрафу «на магістрат і на замок».

Відповідний документ дослідники виявили у книзі магістрату міста Вижви за 1710-1725 роки.

Рік 1718: знеславлена дружина бурмістра Вижви

Деякі судові справи, проваджені 300 років тому, виглядатимуть комічно для сучасників. У 1718 році в магістраті Вижви розбирали справу міщанки Анни Доминичевої, звинуваченої жінкою бурмістра Потаповича.

Справа була така: у селі Старій Вижві  Потаповичева обіцяла дати звинувачуваній сироватки і пішла до комори, аби її налити. Тим часом Доминичева зазирнула у двері та буцімто побачила, як та, наливши сироватки у миску, обмивала нею статеві органи. Перелякана Доминичева втекла і  почала оповідати про це сусідкам. Тоді заявила одна сусідка, що Потаповичева відрізала одного разу під час розмови з нею шматок її пояса, внаслідок чого вона втратила у грудях молоко. У містечку стала побутувати думка, буцімто дружина бурмістра – чарівниця.

Коли до неї дійшли про це звістки, вона публічно посварилася з Доминичевою (під час чого обидві сторони обмінялися взаємними образами – жінка бурмістра вдарила опонентку в обличчя та називала «курвою і злодійкою»), а потім внесла скаргу до магістрату за наклеп.

У суді Анна Доминичева стверджувала, що бачила як дружина бурмістра обмивалася сироваткою між ногами і після того запитала вдову Уляну, сестру бурмістра про те, що з тією сироваткою має зробити. Уляна порадила не споживати в їжу, а віддати сироватку свиням. Сироватку дружина бурмістра Доминичевій так і не дала і та була цьому лише рада. Згодом, за її словами, Потаповичева прийшла до її обійстя, коли та розмовляла з сусідками. Після суперечки про згаданий випадок дружина бурмістра почала бити її, говорячи: «Ти, курво, жидівко, ти за пана Фалковського у подолі що хотіла носила і наложницею його була». Доминичева їй відповідала: «Ти сама курва, бо за пана Колобоцького і у в’язниці сиділа». Щодо цього конфлікту суд опитав свідків, які підтвердили словесну перепалку та бійку.

Магістрат наказав обом жінкам дійти згоди, перепросити одна одну і заборонив під загрозою кари заводити про той випадок розмови.

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання  «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: