Виставка в парламенті розповідає про розстріл у Луцькій тюрмі. ФОТО

Учора, 15 травня, у Верховній Раді відкрили виставку «Великий терор: місця пам’яті». В експозиції розміщено розповідь, фото та документи про механізми Великого терору, легітимізацію вбивств, та географію поховань репресованих українців.

Про це повідомляють організатори.

У 1937-1938 роках комуністичний режим засудив майже 200 тисяч осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. В усіх регіонах тодішньої УРСР були створені таємні ділянки, на яких захоронювали жертв тоталітарного режиму. Окрім таємної спецділянки НКВД у Биківнянському лісі, місцями масових поховань жертв політичних репресій 1937 – 1938 років стали Поділля, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Донбас, Дніпропетровщина, Миколаївщина, Одещина, Крим. Найяскравіших представників вивозили у концтабори на Соловках (Карелія, Російська федерація). У 1940-1941 роках комуністичний терор розгорнувся на території Західної України.

Зокрема, на виставці окремий плакат розповідає про розстріли влітку 1941 року в’язнів західноукраїнських тюрем НКВД. Йдеться і про знищення у понад 2 тисяч в’язнів 23-24 червня 1941 р. Луцькій тюрмі, а також представлені фото про розкопки і перезахоронення останків загиблих, які відбулися в Луцьку минулого року. Цю інформацію, а також окремий стенд із розповіддю про Соловки і Сандармох, підготувала головний спеціаліст із регіональних питань у Волинській області Українського інституту національної пам’яті Леся Бондарук.

«Події Великого терору – це не трагедія якоїсь одної родини чи одного населеного пункту, це загальнонаціональна і загальнолюдська трагедія, яка охопила всі верстви суспільства. Виставка показує основні моменти, пов’язані з цими подіями: це, зокрема, місця пам’яті, які на сьогоднішній день відомі українському суспільству, і місця поховання під час Великого терору. Окрім того, ми намагаємось розповісти історії хоча б декількох людей з кожної області, які були страчені позасудовими і судовими органами комуністичного режиму. Ще один аспект – це імена виконавців», – розповідає Богдан Біляшівський, історик, генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

«Жертв комуністичного режиму не лише вбивали, а й намагалися стерти з історії. Тому більшість з них знайшли останній спочинок у масових таємних похованнях на околицях міст по всій Україні. КГБ докладало великих зусиль, аби їх не викрили. Але правда про злочини чекістів все одно виринала на поверхню. Врешті вкінці 1980-х, коли приховувати її стало неможливим, керівництво КГБ почало відкривати цю інформацію. Відкриття правди про масові злочини чекістів стало початком кінця комуністичного режиму. Нині місця масових поховань жертв терору стали місцями пам’яті, де ми вшановуємо тих, кого намагалися стерти з історії», – коментує Володимир  В’ятрович, історик, Голова Українського інституту національної пам’яті.

«Сьогодні ми у стінах українського парламенту нагадуємо про розмах, методи та масштаб одного з найбільших злочинів радянської репресивної машини та підкреслюємо важливість закону про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, який нещодавно прийняла Верховна Рада України», – наголосив Анатолій Хромов, історик, заступник директора архіву СБУ.

За його словами, архів СБУ готується максимально допомогти жертвам комуністичних репресій та членам родин у пошукові архівних документів задля відновлення їх прав та чесного імені.

Організатори виставки – Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», Український інститут національної пам’яті, редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією».

Автори виставки – Богдан Біляшівський, Леся Бондарук Ярослава Кравченко, Тетяна Шептицька, Роман Подкур, Володимир Тиліщак, Олена Полідович, Анатолій Хромов, Валерій Філімоніхін.

Довідково: Антигуманний характер більшовицька влада продемонструвала фактично із самого початку свого існування, а масове винищення громадян через їхні політичні погляди стало складовою масштабної політики упокорення України. Більшовики, захопивши владу на території тодішньої Російської імперії, прагнули утвердитися й в Україні. Але утриматися в Україні комуністичний режим міг, лише проводячи послідовну репресивну політику. Проголошена політика ліквідації «куркульства як класу» (1929), перші масові арешти інтелігенції 1929-1934 років, Голодомор 1932-1933 років, введення до Кримінального кодексу УРСР поняття «контрреволюції» (1934), «Великий терор» 1937-1938 років – усе це свідчить про наполегливе обмеження культурних, національних і соціальних прав і знищення української самостійності.

Наймасовішого характеру знищення людей набуло у 1937-1938 роках, яке називають «Великим терором».