19:03, 26 Січня 2020

У Луцьку презентували книгу, яку можна дописувати

У книгарні «Є» відбувся перший дофестивальний захід в рамках ІІІ Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера». З презентацією збірки есеїв приїхала відома перекладачка та журналістка Ірина Славінська.

Про це повідомляюь організатори.

Цікава розмова читачів та письменниці відбулася у Луцьку 24 січня. Спочатку Ірина Славінська поділилася тим, як писала есеї.

«Назва цієї книжки – дуже хуліганська історія. Бо починалося все з тексту, який був написаний з думкою про пісню Ніни Сімон «Just Like a Woman!», і деякий час робоча назви книжки була саме така. Але швидко стало ясно, що це дуже робоча назва і вона на обкладинку не годиться», – розповіла авторка.

Згодом був ще один варіант, однак вже остаточна версія «Мої запасні життя» з’явилася після спілкування з колегою, письменником Анатолієм Дністровим, який, до речі, був бета-рідером.

«Він написав враження, які в нього склалися, і завершив лист словами, що, можливо, в мене не дуже вдала назва», – каже письменниця. Власне колега й підказав дуже влучну метафору з книги про запасні життя.

Лейтмотив книги – історична пам’ять та зв’язок поколінь. Ірина Славінська розповідає про втрачені родинні історії та про те, чого вже не зрозуміти молоді, але що поєднує людей, які народилися в той чи інший час.

За словам авторки, нам цікаво знати про інших людей. Зараз ми стежимо за їх життям у соцмережах, але у наших предків їх не було.

«Є багато епізодів сімейної історії про які ніхто нікого не повідомив і вже не повідомить. Бо носіїв тієї пам’яті вже не залишилося. І це історія, яка найбільше мене цікавить: що і чому до нас дійшло, і що і чому до нас не дійшло», – зауважує  авторка.

І власне, оті «білі плями» дозволять дописати або ж наново віднайти першоджерела і описати. До речі, в збірці є місця, де читач сам може дописати уривки історій.

Також вона розповіла про свою роботу на радіо.

«Коли ти сидиш у студії і записуєш з кимось розмову, то виявляєш усю голизну роботи в аудіоформаті. Наприклад, якщо ми пишемо допис у Фейсбуці чи статтю, то завжди можна повернутися та відредагувати. Коли ти працюєш в прямому ефірі – працюєш з голосом і часом. І кожне слово минає разом із кожною секундою. Ти не можеш, як мандрівник у часі, повернутися назад і переговорити те, що було сказано», – ділиться досвідом Ірина.

Вона зауважила, що після цього очевидного відкриття не могла кілька днів повернутися в студію, адже усе, що звучало, здавалося їй жахливим. Проте найкраще вона зрозуміла цю стихію, коли прочитала книжки Ігоря Помаранцева, який багато пише про вино, повітря та радіо.

«Коли  я опинилася перед текстом, де звучить тільки мій голос, – це було великим викликом, адже я не розуміла правил гри», – поділилася журналістка. Тому, не зважаючи на те, що книга дуже лаконічна, Ірина Славінська писала її близько двох років.

Також вона розповіла про перекладацьку діяльність. Жінка працює лише з тими книжками, з якими цікаво або де можна «розім’ятися». Власне зараз вона перекладає книгу «Діти їхні» Ніколя Матьє, ґонкурівського лауреата 2018 року. Цей роман, дуже вразив авторку, і вже за кілька місяців Видавництво Старого Лева запропонувало його перекласти.

Насамкінець, поговорили й про відпочинок. Ірина Сливінська зізналася, що обожнює подорожувати та кермувати, тому подорож Україною – це подвійне задоволення. Також вона робить дні «інформаційного детоксу», коли не бере до рук телефон заради соцмереж. На думку письменниці, якщо трапиться щось важливе, їй зателефонують. Усе ж інше може почекати в месенджері до понеділка.

До слова, завітав на презентацію ще один відомий письменник та перекладач Остап Сливинський, який саме перебував у Луцьку.

Насамкінець присутні мали нагоду підписати книги та зробити світлину на згадку.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: