«Мамо, я ніколи не здамся у полон»: встановили особу розстріляного росіянами тероборонівця

6 березня у мережі оприлюднили чергові докази російських військових злочинів. Вся Україна побачила страту українського воїна, бійця 163 батальйону 119 окрема бригада ТрО Чернігівської області. Відео героїчної загибелі Олександра Мацієвського за добу стало вірусним і нікого не залишило байдужим.

Про це у «Фейсбук» повідомляє Регіональне управління Сил ТрО «Північ» Збройних Сил України.

30 грудня 2022 року на околицях Соледара він і ще четверо військовослужбовців під час переміщення прийняли зустрічний бій з переважаючими силами противника. Десь о 12-й годині візуальний контакт і зв’язок з ними зник. Прорватися до місця їхньої позиції підкріплення не змогло через безперервний мінометний обстріл та щільний вогонь зі стрілецької зброї.

«Ми до кінця не знаємо подробиці того бою. Невідомо, хто і як загинув, невідомо, як Олександр потрапив у полон, свідків на жаль не лишилося, всі загиблі або зниклі безвісті. Щодо відео: мати Олександра, його син Михайло і військовослужбовці його підрозділу впізнали побратима на цих кадрах.

Розстріл українського військовослужбовця, який потрапив у полон, вже облетів інформаційний простір України, дипломати звернули  увагу наших партнерів. Це порушення Женевських конвенцій. А ще – це підлість і їхній страх. Бо навіть у такому становищі, наш воїн не злякався їх та промовив «Слава Україні». На ці кадри дуже боляче дивитися, але вони не викликають в українців страху. Ні, нація стає ще більш рішучою  у прагненні знищити всіх ворогів і звільнити нашу землю.

За деякій час відбувся обмін і тіла наших Героїв, що загинули у тому бою, передали українській стороні. 14 лютого Ніжин зміг провести в останню путь свого земляка. Без сина лишилася мати, без батька син. Але буде пам’ять про те, як гідно, без щонайменшого страху українській воїн сприймає свою смерть заради  Батьківщини.

Народився Сашко 10 травня 1980 року у Молдові, куди за розподіленням була направлена його мати, Парасковія Михайлівна. Вона працювала технологом на Кишинівській взуттєвий фабриці. Саме там Олександр згодом закінчив середню школу і  електротехнічний коледж. Потім родина повернулася до Ніжина, на Батьківщину. До лютого 2022 року Олександр працював за фахом. З першого дня повномасштабної агресії він  пішов до Ніжинського ТЦК та СП, але відразу не зміг потрапити до війська. Він допомагав робити укріплення, чатував на блокпосту, готував пляшки з запалювальною сумішшю і наполегливо знов звертався до збірного пункту. 11 березня його зарахували до Ніжинського батальйону територіальної оборони. Олександр старанно вчився військовій справі, його призначили снайпером. У грудні, коли батальйон збирався вирушати на схід, Олександр не сказав мамі, що він поїде у зону активних бойових дій, дуже не хотів щоб вона хвилювалася. Коли він прощався з мамою, то подякував їй за те, що вона його народила.

29 грудня він зателефонував  мамі, це була їх остання розмова. Після слів Сашка, «Мама, я ніколи не здамся у полон!» Парасковія Михайлівна  зрозуміла, син на фронті. Потім були важки дні, Сашко не дзвонив, його телефон не відповідав. І лише ввечері 7 січня прийшло повідомлення – «абонент знов на зв’язку». Після слів побратимів, що Сашка вже нема, життя поділилося на до і після… А потім знов випробування, впізнання рідної дитини у Київському морзі, огляд всіх тих кульових отворів, що обірвали життя Воїна.

Мати згадує, – з появою у мережі відео загибелі моє серце знов сколихнулось. Це був мій Сашко, а потім дзвінок від його сина, він із сльозами кричав «Я бачив як вбили мого батька!»

Мати твердо знає свого сина і його вчинок, який облетів увесь світ, його чітко характеризує. Вона впевнена, що побратими помстяться за нього.

Слава Україні!», – йдеться у повідомленні.