Ковельчани попрощалися з Героями Сергієм Жуком та Володимиром Семенюком

Мешканці громади попрощалися із двома своїми земляками, які з військового строю ідуть в Небесне Воїнство.

Про це повідомляють на веб-сайті Ковельської міськради.

Сергій Жук та Володимир Семенюк – обидва ковельчани, хоча жили на різних вулицях, навчалися у різних школах, але їхні життєві долі переплела війна.

Як розповів Ковельський міський голова Ігор Чайка, свій перший бойовий досвід чоловіки отримали ще у 2014-2015 роках, коли були учасниками АТО. Тоді все минулося, вони повернулися додому до своїх рідних. Працювали, будували плани на мирне життя, доки не настало 24 лютого. Понад рік Сергій та Володимир були бійцями тероборони. Передислокація. Їх частину відправили на передові позиції. І звідти надійшла страшна звістка — загинули. Їх посмішки, бажання жити, здійснювати мрії вмить обірвала війна.

«Якими були наші Герої. Хто їх знав, пам’ятає, пригадують лише найсвітліше про двох чоловіків – опору для своїх рідних, друзів. На таких людях і тримається наша земля.

Сергій Жук народився і виріс у Ковелі, навчався у ліцеї № 3. Здобув у профтехучилищі фах зварювальника, потім працював на м’ясокомбінаті, ПТМ “Ковельтепло”, за кордоном.

Директор ліцею № 3 Василь Оксентюк пригадав одну розмову з Сергієм телефоном, яка відбулася ще у 2014 році. Тоді стало зрозуміло, що він, перебуваючи за кілька сотень метрів від ворога, хвилюється не за себе, а неймовірно переживає і береже свою родину, близьких, адже хотів, аби їм було спокійно.

Сергій тепер мріяв повернутись у рідний Ковель, каже його побратим Олександр Вакуленко, щоб обійняти дочок, внучку. Не судилося.

Володимир Семенюк зовсім ще молодий. Хлопець навчався у ліцеї № 13, здобув фах механіка у промислово-економічному коледжі. Працював у приватній фірмі “Юкон”, пізніше — на залізниці, як його дідусь.

Валентин Цесля, класний керівник Володі, говорить, що його учень засвоїв не тільки шкільну науку. Перш за все він був хорошою, доброю, чуйною людиною, патріотом своєї країни. Володимир виконав чи не найголовнішу місію кожного чоловіка — став на захист своєї Батьківщини.

Важко. Дуже болить, бо від нас йдуть найкращі. І про це словами Михайла Брунського висловився ще один побратим наших воїнів Сергій Приходько:

Пам’ятаймо Героїв, не забудьмо про всіх,

Хто за неньку Вкраїну, в лютій битві поліг.

Хай всі бачать, хай чує, поклик наших завзять,

Як уміють Вкраїнці – жить, боротись, вмирать.

Мамо, мамо не плачте, хоч мовчать нема сил,

Небо схилене плаче біля свіжих могил.

Мамо Вашого сина, що до кривди не звик,

Записала Вкраїна в своє серце навік.

Україна переможе. Обов’язково. В ім’я і заради всіх наших захисників, які загинули і тримають небо над нами.

Вічна пам’ять та слава нашим Героям!», – йдеться у повідомленні.