Коли книги – це зброя: міністр, видавці, посадовці та активісти дискутували про книговидання в умовах війни

Семантична війна, 100 мільйонів євро для «розумних інвестицій», боротьба з книжковим піратством та вимоги звільнити «міністра-малороса»: у Києві дискутували про державну політику у сфері книговидання.

Дискусія «Критичність моменту: державна політика у сфері книговидання» відбулася 23 червня у межах XI Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» у Києві.

У дискусії взяв участь Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.

Перед початком заходу десятки громадських активістів підняли банери із написами «Ткаченка у відставку», «Ткаченка геть», «Нам треба міністерство, а не прачечна», «Ткаченко знищує культуру», «Нам не потрібен міністр-малорос», «Ганьба міністру Ткаченку!!!» тощо.

Міністр запевнив протестувальників, що бачить їх та запропонував опустити плакати «щоб не втомилися руки», а згодом поспілкуватися після завершення дискусії.

«Не втомляться», – відповідали активісти, які тримали банери протягом усієї дискусії.

Нагадаємо, що електронна петиція з вимогою звільнення міністра набрала більше 25 тисяч голосів. Її розглянув прем’єр-міністр Денис Шмигаль та заявив, що підстав для ініціювання звільнення міністра культури наразі немає. 22 червня зареєстрували нову петицію із вимогою відставки Олександра Ткаченка. Міністра у ній звинувачують у «злочинному рішенню Держкіно щодо реорганізації Довженко-центру» та нездійсненні належних заходів щодо захисту та збереження мистецьких творів від російської агресії.

Повномасштабна війна та виживання книговидавничої галузі

Під час дискусії йшлося про ситуацію у видавничій галузі та на книжковому ринку, забезпечення закону 2313, ухваленого минулого року, щодо субсидіювання книгарень (книгарням, які продають книжки виключно українською мовою, мовами країн Євросоюзу та корінних народів України, з 1 січня держава повинна була відшкодовувати видатки на оренду приміщень). Обговорювали також закон № 2309-ІХ щодо заборони розповсюдження літератури з росії та білорусі, який цими днями підписав Президент Володимир Зеленський.

Що відбувається з видавничою галуззю, наскільки критична ситуацію у книговидавництві та за рахунок чого воно тримається запитала учасників розмови модераторка Мирослава Барчук.

Президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін зауважив, що під час пандемії коронавірусу у 2021 році книговидавничу галузь врятувала «єПідтримка», яку уряд надавав для культурних подій, зокрема на купівлю книжок. 2022 рік відзначився падінням книжкового ринку у чотири рази порівняно з 2021.

«Ми надзвичайно мало говоримо про жанри книг, які видаються в Україні. У нас багато книг із сучасної техніки? У нас багато книг із сучасної технології? У нас багато наукових книг? У нас їх нема. Що у нас із науковою книгою та книгами, за якими готують спеціалістів для майбутньої України, для її відбудови? Це питання надзвичайно складне», – зазначив він.

Член правління УАВК, засновник та директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький подякував читачам, які зберегли книжковий ринок. У лютому-березні минулого року спочатку все зупинилися, на заході України книжкова торгівля запрацювала з 10 березня, поступово розпочали відкриватися книгарні у центрі України, навіть на територіях, близьких до бойових дій. Саме читачі, з його слів, своїм попитом зберегли галузь.

«Я – один із тих, кому пощастило мати друкарню на півночі Харківської області, вона була окупована і після цього не працює, у місті, де вона розташована, майже немає населення, немає електрики. У нас є офіс у центрі Харкова, у якому працюють комп’ютери, але люди не працюють, вони працюють дистанційно. Сьогодні ми маємо обсяг випуску плюс 40 % до того періоду, який був найкращим роком ковіду. Тому можемо сказати, що вміємо працювати у таких умовах», – повідомив видавець.

Проблемою виживання українських видавництв є те, що книжки дуже сильно зросли у ціні. Вони вижили завдяки тому, що перед початком бойових дій діяла «єПідтримка». Тепер повністю покладатися на читачів видавництва не можуть, потрібна також допомога для публічних та шкільних бібліотек.

Міністр Олександр Ткаченко розповів, що розробили проект програми підтримки української мови, є великі сподівання, що її ухвалять. Важливим є питання поповнення бібліотечних фондів. Зараз відбувається заміна російськомовних книжок у бібліотеках.

Розумні інвестиції: як за 100 мільйонів євро врятувати ситуацію із читанням в Україні

Директорка Українського інституту книги Олександра Коваль презентувала розрахунки «розумних інвестицій» – того, скільки коштів потрібно на реалізацію Стратегії розвитку читання 2023-2032.

За розрахунками інституту, потрібно приблизно 1,8 мільярда гривень щороку на оновлення фондів публічних бібліотек. Йдеться про забезпечення шести тисяч бібліотек 500-1000 нових книжок на рік. До 2032 року таким чином зможуть вилучити 60 мільйонів примірників старих книжок та замінити їх новими. Досі поза увагою були шкільні бібліотеки, але саме у них повинне переміститися основне читання дітей, як це є у інших країнах. Для цього потрібно 540 мільйонів гривень на рік. Субсидії для книгарень повинні становити 92 мільйони гривень (по 600 тисяч на кожну зі 160 книгарень, втім, їх кількість може збільшитися до 300). Також важливим напрямком є підтримка перекладів української літератури іншими мовами. На ці потреби пропонують спрямувати 1,6 мільйона євро (200 назв по вісім тисяч євро кожна, загалом приблизно 64 мільйони гривень).

Ситуація з читанням в Україні не найкраща, тому на проекти і заходи промоції читання в Україні пропонують спрямувати 300 мільйонів гривень (три тисячі заходів із фінансуванням по 100 тисяч гривень кожен). Проекти здійснюватимуть переважно інституції та особи – промоутери читання. Фінансування хочуть залучати із держбюджету, бюджетів різних рівнів та завдяки місцевим та іноземним партнерам та спонсорам.

На підтримку та розвиток цифрового контенту пропонують спрямувати 40 мільйонів гривень. Йдеться про чотири тисячі назв по тисячі читачів або 400 назв по 20 тисяч читачів або 40 назв по 100 тисяч читачів або 25 тисяч річних передплат на комерційних онлайн-платформах.

Таким чином, всього на рік потребують 4,2 мільярда гривень (приблизно 100 мільйонів євро). Це, зі слів Олександри Ковель, у п’ять разів менше обсягу польського книжкового ринку, тобто, 20 % обсягу ринку європейської країни мали б інвестувати держава та місцеві бюджети.

Семантична війна та чи захистить новий закон від книжкової експансії росії

Під час дискусії лунали слова про те, що перше, що знищують російські окупанти, коли заходять на наші території – це бібліотеки та книжки, пам’ятники, символи та таблички з українськими назвами населених пунктів. Протягом року очікували, аби Президент підписав закон 2309, який забороняє ввезення в Україну книжок з росії та білорусі. Закон також забороняє друк книжок авторів-громадян рф та говорить про те, що ввезення російськомовних книжок із інших країн, зокрема країн ЄС, потребуватиме окремого дозволу.

Учасників дискусії запитали, на скільки важливим є цей закон та наскільки він відповідає Конституції України і до чого це зможе призвести.

Підприємець та громадський діяч, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар був одним із підписантів петиції, що вимагала від Президента підписати цей закон.

Він зауважив, що триває найбільша війна на планеті із часів Другої світової, війна на виживання української нації, а у нас читають книжки, працюють книгарні, бібліотеки, видаються та розповсюджуються книжки, відбувається «Книжковий Арсенал», що є великим позитивом.

Валерій Пекар нагадав, що російські ідеологи вважають найвищим рівнем війни семантичну війну – війну за право давати явищам імена, війну за версії історії, пантеони героїв, війну за ідентичність, тож найкращою зброєю є культура.

«У цій війні музика є зброєю, книги є зброєю, мова є зброєю, історичні постаті є зброєю, сміх є зброєю і ми цією зброєю добре користуємося», – наголосив він.

Саме тому, мовляв, українському уряду довелося вдатися до регуляцій, хоча частина цих регуляцій не витримує юридичного аналізу. У тому числі – це закриття ворожих сайтів, припинення діяльності ворожих фінансових груп, багато цих речей є відверто неконституційними, тому що Конституція України не передбачала такої великої війни на виживання.

«Конституція передбачала, що «згинуть наші вороженьки, як роса на сонці», а вони самі по собі чомусь ще не зникли. Треба ще для цього попрацювати, виявилося. Тому зараз треба відверто собі сказати, що Україна вдається  до певних заходів, які виходять за рамки законодавства. Під час війни, на жаль, таке буває», – зазначив Валерій Пекар.

На запитання про те, чи допоможе підписаний цими днями закон постати повноцінному книжковому ринку в Україні Олександр Красовицький зазначив, що сьогодні в Україні є величезна кількість книжок, завезених із рф до 24 лютого 2022 року. Після закону повинні бути підзаконні акти, які регламентують його вступ у дію, у першу чергу, яким чином вилучатимуть такі книжки правоохоронці.

Величезна кількість цих книжок продається на одноразових майданчиках в інтернеті, значну частину продають російські видавці на незакритих в Україні сайтах, залежних від рф, піратських сайтах. Важливим є питання боротьби з піратством. Сьогодні кожна книжка, яка виходить у москві, може потрапити в Україну як приватний вантаж із інших країн. У Києві без проблем можна купити книжку, що вийшла в росії друком півтора-два тижні до цього. Це дозволене як приватний вантаж, але не дозволене для продажу, однак ніхто не звертає на це увагу. Як зауважує видавець, величезну кількість російських книжок, як нових, так і старих, друкують українські пірати і продають через веб-сайти. Їх можна відрізнити за тим, що пірати вказують місцем видання не росію, а, наприклад, Казахстан чи Литву. Це роблять для того, щоб правоохоронці не змогли вилучити таку літературу. Цю проблему потрібно вирішувати після підписання закону.

Нині українські видавці друкують 750-800 тисяч книжок на місяць, продається на українському книжковому ринку приблизно 1-1,2 мільйона книжок на місяць. Таким чином, запаси книжок, надрукованих до початку повномасштабної війни, поступово зникають. Це, перш за все, тому що продаються старі книжки, які коштують дуже дешево порівняно з ціною нових книжок.

Найважливіше питання для бібліотек – щоб нові книжки з’являлися там не раз на кілька років, а тоді, коли з’являються на ринку. Зараз велика кількість людей не має можливості купувати книжки і дуже важливо, щоб вони мали можливість отримувати книжки у бібліотеках. Наразі на підконтрольній території працюють 12 тисяч бібліотек, але якщо б принаймні одну бібліотеку в кожній громаді забезпечувала книжками держава, це було б важливо. Наразі в українських бібліотеках приблизно 45 % книжок – радянського періоду, приблизно 20-25 % книжок за 30 років потрапили сюди із території рф та білорусі. Після ухвалення згаданого закону видача книжок з рф та білорусі вважатиметься їх розповсюдженням. Це – складна проблема.

Своєю чергою, Олександр Афонін зауважив, що Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів одноголосно підтримала законопроект. Однак для «книжкового ренесансу» в Україні потрібна системна політика з боку держави. Вона прописана у стратегії, яку розробляли міністерство культури, Український інститут книги та інші та яку так і не затвердив уряд. Книга – настільки важливий продукт, що не можна покладатися лише на ринковий механізм. Закон не працює, якщо для нього не дають інструменти, щоб розпочався ренесанс української книги.

Олександр Ткаченко прокоментував питання про те, чи європейські інституції можуть дати негативний висновок щодо закону. З його слів, у міністерстві від початку дискусій вказували на деякі проблеми, але зрештою вирішили підтримати закон. Він дозволить воювати з контрафактом, а проблемні моменти у ньому можна буде змінити. Для фахової дискусії щодо закону міністр запропонував залучити його ініціаторів із числа нардепів. Деякі з новел, запропонованих у законі, на його думку, можуть не запрацювати.

Валерій Пекар зазначив, що на Заході ситуацію в Україні сприймають через іншу оптику, ніж ми. Навіть наші найближчі країни-друзі та сусіди вважають, що у нас є велика російська нацменшина, у неї є великі права, які зараз порушуються, системно порушуються європейські норми тощо. Тому потрібно проводити комунікацію із закордонними партнерами, пояснюючи природу цієї війни, її націленість на знищення української ідентичності та у цьому діалозі знаходити рішення. Такі рішення стануть певним компромісом між українським бажанням вивести з української території все, що стосується росії і європейським бажанням захистити права меншин. Цей процес буде достатньо складним, але важливо, аби він не зупинявся.

Присутній під час дискусії громадський активіст, автор петиції на підтримку підписання закону 2309 Тарас Шамайда наголосив, що цей закон не порушує прав меншин і не забороняє видавати ні сучасні, ні старі твори ані російською, ані угорською чи іншими мовами. Норми закону стосуються перекладів. Можна вільно видавати книги мовами оригіналу, українською, мовами ЄС та національних меншин. Також він звернув увагу на те, що з першого кварталу цього року так і не виплачують законні субсидії для книгарень, хоча це коштує мізерні два мільйони євро на рік.

Міністр Олександр Ткаченко зауважив, що комплексно вирішити питання і книговидання, і підтримки культурних закладів, субсидій для книгарень та виконання закону хочуть завдяки ухваленню програми підтримки української мови.

Культура та відбудова України: що далі

Говорячи про бачення мінкульту про те, як підтримувати під час відбудови країни видавничий бізнес, Олександр Ткаченко зазначив, що міністерство подавало на Лондонську конференцію з відбудови України пропозиції.

«Йдеться не просто про відновлення 1500 зруйнованих чи пошкоджених об’єктів. Йдеться про те, що з 24 лютого 2022 року ми практично змінюємо наше ставлення до самих себе, до того, як ми бачимо культуру і нашу ідентичність. Наша пропозиція полягала у комплексних речах – відійти від пострадянщини, яку ми, на жаль, переслідували в управлінні багатьма закладами культури. Допустити приватний капітал у вигляді державно-приватного партнерства для того, щоб мати можливість відновлювати, маючи приватні інвестиції. Мати певні магніти для того, щоб коли ти відбудовуєш, розумів, які об’єкти ти маєш відвідувати, і відповідно змінити підходи. І досить багато інших речей, які виглядають досить революційними, але іншого часу для змін у нас немає. Також це проект закону, щоб керівники закладів культури не могли обіймати посади більше двох разів», – резюмував Ткаченко.

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас