16:27, 19 Лютого 2024

Інтеграція через емоції: як на Волині реалізують проєкти для ВПО

Інтеграційні фестивалі, майстерки та екскурсії – як благодійний фонд «Рокада. Волинь» у 2023 році допомагав для внутрішньо переміщених осіб освоїтися на Волині та почати нове життя.

Про втілені проекти для інтернет-видання «Волинь Online» розповіла фахівчиня взаємодії з органами влади БФ «Рокада» Волинь» Олена Кузьмич та соціальна працівниця по роботі з громадами цього ж фонду Тетяна Франчук.

Протягом минулого року фонд продовжував працювати з прихистками, в яких проживають внутрішньо переміщені особи під егідою CСCM-напрямку. Це ті люди, які проживають у місцях компактного і місцях тимчасових проживань на території Волині (це переважно гуртожитки різноманітних коледжів, навчальних закладів тощо). Під опікою СССМ-напрямку торік було 19 прихистків, і в них проживала понад тисяча осіб. Олена Кузьмич пояснює, що цей напрям з’являється тоді, коли базові потреби людей вже забезпечені, тобто вони вже знайшли прихисток, їм дали перші необхідні у побуті речі, а далі вже потрібно дати людям моральні сили розпочинати життя, інтегруватися в новій громаді. Як наголошує фахівчиня, вони допомагають ВПО інтегруватися через емоції.

«Наша невеличка команда має забезпечити їм широку підтримку. Наприклад, наш інженерка Катерина забезпечувала їм дрібні ремонти у прихистках, але ці дрібні ремонти часто переходили в більші. Тому що ми розуміємо, що гуртожитки були в різному стані – якщо жили студенти, то там все було ок, але деякі гуртожитки були проблемні, тому що там тривалий час взагалі ніхто не проживав, тобто вони стояли в законсервованому стані», – пояснює Олена Кузьмич.

Зокрема, якщо спілкуватися про енергоощадність, то замінили повністю та частково системи опалення у двох МТП, в тому числі встановили 351 секцію радіаторів; замінили 26 вікон у шести МТП, в тому числі замінили унікальне еркерне вікно з укріпленням. Також встановили десять дверей внутрішнього та двоє зовнішнього використання у десяти гуртожитках. Облаштували загальні вентиляційні системи у трьох МТП. Забезпечили додатковими джерелами енергозабезпечення (генераторами) три прихистки.

Якщо говорити за гігієну, то закупили та замінили дрібну сантехнічну арматуру в п’яти МТП (змішувачі, сифони, душові лійки, крани кульові тощо). Відремонтували дві загальні душові кімнати у двох МТП. В одному з гуртожитків відремонтували кімнату для прання. Здійснили ремонт 17 санвузлів у чотирьох МТП. Провели ремонт каналізаційних систем у чотирьох МТП. В одному з прихистків встановили систему очищення води для забезпечення ВПО водою, придатною для побутового використання, в тому числі питною водою.

Говорячи про приватність та безпеку, встановили 21 душові та чотири туалетні індивідуальні кабінки у чотирьох МТП та розмежували згідно зі статтю. Забезпечили обладнанням для інклюзії душову кімнату, санвузол та встановили пандус у трьох МТП. Провели заміну електричних високовольтних вводів у двох МТП та замінили системи електропроводки у дев’яти МТП. Два МТП забезпечили вогнегасниками відповідно до норм пожежної безпеки (усього закупили та передали 15 вогнегасників).

Потурбувалися також про побут мешканців гуртожитків: забезпечили мешканців 15 МТП побутовою хімією та індивідуальними засобами гігієни; провели повністю ремонт кухонь у двох МТП. До того ж закупили матеріали для ремонту кімнат загального користування у двох МТП.

Також здійснили ремонт евакуаційного виходу в одному МТП. Додамо, що прихистки під опікою СССМ-напрямку забезпечили відповідною побутовою технікою.

Вона зауважує, що за 2023 рік СССМ-напрямок на Волині провів 96 моніторингів, під час яких ознайомлювалися з ситуацією в гуртожитках, зокрема, що потрібно зробити для цих людей. Також намагалися покращити умови проживання в гуртожитках, надавали побутову техніку, проводили різноманітні тренінги, інформаційні зустрічі та, майстерки як для дорослих, так і для дітей, та десять безпекових аудитів. Працівники фонду намагалися відвідати кожний з 19 прихистків по 3-4 рази в місяць, щоб знати, яка там ситуація.

«Безпекові аудити відрізняються від моніторингів тим, що йдеться саме про безпеку, тобто про те, чи забезпечені потреби людей з інвалідністю. Донори звертають дуже велику увагу на те, щоб було всюди світло, щоб не було ризику гендерного зумовленого насильства, щоб туалети жіночі були відділені від чоловічих», – наголошує Олена Кузьмич.

Однак, чи не найважливіше – фонд провів 46 інтеграційних заходів.

«Це були такі заходи, куди приходили не лише мешканці гуртожитку, а й студенти, які проживають у цьому гуртожитку, і ВПО, які проживають поза гуртожитком, і головне, місцеві жителі. Це було справді таке об’єднання людей», – пояснює Олена Кузьмич.

Під час одного з безпекових аудитів працівниці виявили випадок булінгу, тому вирішили провести серію театральних вистав спільно з театром «Гармидер».

«Ми дуже дякуємо громадам, які нам допомогли. Вони виділили нам шкільні автобуси і ми взяли дітей з прихистків, дітей з громад, і разом їх привезли в Луцьк на низку театральних вистав. Але не просто вистав, а під час них ці діти були учасниками цих вистав, тобто щоб всі разом вони подружилися, познайомилися, завели нових друзів з метою подолання булінгу», – каже Олена Кузьмич.

Також для переселенців проводили інтеграційні екскурсії.

«Вони всі живуть в історичних місцях, це Луків, Любомль, Володимир, Берестечко тощо. Всюди є якісь історичні цікавинки, навіть місцеві часто не знали, що там таке є особливе, і було дуже цікаво, коли приходили місцеві вчителі історії, вони сперечалися з нашим запрошеним екскурсоводом Андрієм Павляшиком. Приміром, у Лукові була жахлива погода, був дощ, ми дві години чекали, поки дощ закінчиться, але попри те, люди дві години слухали про історію, як і місцеві, так і внутрішньо переміщені особи. Це було прикольно, бо в людей, по-перше, в самих місцевих відкриваються очі на те, де вони живуть, на туристичний потенціал громади, плюс ВПО розуміють, де вони проживають. Ми під час цих екскурсій ми за це торкалися не лише історії, ми торкалися слави, ми торкалися, чому так все похмуро, тому що росія теж доклала до цього руку, чому так сталося, чому тепер в цих замках якісь радянські санаторії, говорили про перемогу України над росією в історичному контексті. З такою просвітницькою метою ми робили ці заходи», — додала Олена Кузьмич.

Також для ВПО провели майстерки з виготовлення цукерок ручної роботи – фонд запросив двічі переселенку Наталію Білімову, яка розповіла, що таке двічі втратити все, але знайти у собі сили рухатися далі. Жінка за освітою інженер, вона започаткувала власну справу з виготовлення цукерок ручної роботи.

«Ми возили її по всіх наших гуртожитках, щоб підтримати жінок, які хочуть започаткувати власну справу. Вона казала, що їй нічого не хотілося, але вона втративши, вже двічі знайшла себе, і зараз планує відкривати власну карамельню», – каже Олена Кузьмич.

Особливий проектом стали три інтеграційні фестивалі «Щирий борщ».

«Нас на це надихнув фільм Клопотенка про борщ. Ми так випадково разом з ВПО жартували про те, що було би класно разом приготувати борщ, тому що всюди борщ відрізняється, ми всі українці і попри те, який би ти борщ не варив, – ти все одно українець. Ми робили ці фестивалі у маленьких громадах. Приходили місцеві і ВПО, ми разом чистили картоплю, буряк, співали пісень, сідали разом за один довгий стіл, як на весіллі. Це було затишно, по-домашньому. Місцеві казали, що через війну немає особливих свят села, це теж дуже погано. А тут був такий захід, коли вони пожартувати, могли розповісти щось. Цей борщ ми варили у великому казані, що це теж сприяло тому, що люди обмінювалися тією енергією, рецептами і так далі», – розповідає колега Олени Кузьмич Тетяна Франчук.

Також для переселенців організували соціальний проект:

«Ми зрозуміли, що люди втікали без фотографій. Фотографій ніхто не роздруковує, ніхто не бере фотоальбом, коли тікає, а бере документи, собаку. Діти ростуть, міняються, ніхто це не фіксує. То ж ми покликали фотографа Романа Невестенко-Домбровського, сфотографували людей. Це було так класно, люди готувалися, робили зачіски, одягалися у все красиве. Це як раніше, люди в фотоательє ходили, як на свято. Потім ми роздрукували ці фотки і завезли людям. А потім ми обрали найкращі фото і зробили фотовиставку у науковій бібліотеці імені Олени Пчілки. Ми зробили великі чорно-білі фото. Цим ми ще раз привернути увагу людей до внутрішньо переміщених осіб», — зауважила Тетяна Фанчук.

Також Тетяна Франчук опікувалася громадськими проектами – на Волині вдалося реалізувати 12 таких проектів.

«Це великий показник у порівнянні з іншими областями у західному регіоні. УВКБ ООН як донор давав нам на це кошти. Ці громадські проекти теж були важливі для інтеграції внутрішньо переміщених осіб. Тобто, щоб вони були потрібні і ВПО, і місцевим жителям. Найкласніший наш проект – це в Колках. Це велосипеди і велопарковки. Тому що ВПО в Колках живуть за три кілометри від центру громади в лісі у колишньому санаторії, і громадського транспорту немає. А все в центрі – ЦНАП, магазин і так далі. У цьому проекті ми закупили велосипеди, а по всій громаді у важливих точках ми розмістили велопарковки. Це наш такий найкращий, найцікавіший проект.

Так само у двох бібліотеках у Любомлі і в Нововолинську ми реалізували своєрідні бібліохаби, тобто клуб елегантного віку, де люди старшого віку можуть скористатися бібліотекою для проведення зустрічей, для навчання електронних навичок тощо.

Так само в Луцьку в педколеджі, ми побачили, що немає якоїсь кімнати для дітей меншого віку, щоб навіть сісти погратися. І ми облаштували такий м’який куточок. Так само ми схожий проект зробили у Володимирі в одному з гуртожитків. ВПО навіть розмалювали навіть там стіни цієї кімнати. Ми замінили там меблі, завезли розвиваючі ігри, щоб було таке місце.

Також у цих громадах облаштували вуличні спортивні майданчики. От у Лукові є бабуся, кандидат у майстри спорту, їй під 80 років, але вона виходить зранку на зарядку. І коли вона почула, що буде така штука, вона була дуже задоволена, всіх інших на зарядку виганяла. Нам це здається звичайною річчю, але от ми робили це і розуміли, що і студенти прийдуть туди робити якісь вправи, і місцеві жителі і це те, що буде потрібно мешканцям громади і це те, що об’єднає людей – не просто посидіти на лавочці, а сісти разом щось поробити», – розповідає Тетяна Франчук.

Олена Кузьмич також зазначає, що після кожного свого заходу фонд опитує ВПО і просить написати, що саме сподобалося чи навпаки.

«Ми розуміємо, що це якийсь психологічний момент – їм мало того всього, що ми надаємо. Але ми люди, які живуть дома, не можемо їх судити. Вони хочуть поїхати на екскурсію у Львів. Але ми кажемо, що ми працюємо на території Волинської області. Саме тому, коли вони почали казати, що хочуть у Львів, так і зародився наш проект екскурсії. Вони говорять якісь ідеї, які ми не можемо реалізувати напряму. Але от вони хотіли на виставу, то ми зробили це по-своєму, не просто привезли в театр. Тому що ми до будь-якого запиту хочемо підійти цікавіше, не просто банально купити квитки і привести їх в театр, ми вирішили ще й дітей познайомити між собою», – резюмувала Олена Кузьмич.

А свою роботу благодійний фонд «Рокада» продовжить для ВПО на Волині у 2024 році.

Проєкт реалізується за підтримки UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні.