13:34, 22 Липня 2022
Фінансова допомога Заходу для України: куди йдуть гроші пояснюють експерти
Про фінансову допомогу Україні у новинах пишуть щодня. Українці, дивлячись на великі суми, ставлять логічні питання – «Де ці гроші, на що їх спрямовують». Багато хто обурюється, чому ж досі змушені збирати кошти на фронт, щоб купити форму, дрони, автівки та ще багато що.
Чому не все так просто із допомогою Заходу та куди дійсно йдуть такі великі суми коштів, а також, чому гранти для бізнесу не зрада, а правильна стратегія, інтернет-видання «Волинь Online» розпитало в експертів.
Політичний та економічний експерт Олександр Хмелевський пояснює, що українські високопосадовці полюбляють хвалитися розмірами допомоги, яку отримує Україна від Заходу. Вони розраховують, що під час війни така інформація буде надихати та підтримувати населення України. Проте на практиці люди не відчувають цієї допомоги.
«Дійсно часто бронежилети, приціли, квадрокоптери, автомобілі для військових купують волонтери за пожертви громадян. Що стосується інформації, яка надходить про західну допомогу, то треба розуміти, що між прийнятим рішенням західних країн про її надання та надходженням такої допомоги можуть пройти місяці. Також після ухвалення рішення, допомога як правило надходить траншами. Часто в ЗМІ пишуть про прийняте рішення і вказують загальну суму допомоги, а потім пишуть окремо про кожен транш по мірі їх надходження, тому в новинах про отриману допомогу часто одна й та ж сума згадується по декілька разів і у людей складається враження, що допомога значно більша ніж вона насправді надходить.
Також деякі вже оголошені рішення низки країн про надання допомоги Україні відкладають чи навіть скасовують. Взяти хоча б історію про поставку літаків з Польщі, яка так і не відбулася. Основна частина західної допомоги надходить не у вигляді грошей, нам безпосередньо постачають озброєння, боєприпаси, амуніцію, медичне обладнання, гуманітарну допомогу. Найбільшу військову допомогу отримує Україна від США. Відразу варто зауважити, що програма ленд-лізу, яка так розпіарена нашими ЗМІ запрацює лише з жовтня цього року, коли в США розпочнеться новий фінансовий рік.
Зараз допомога США надходить в рамках широко розрекламованого пакету підтримки в розмірі 40 мільярдів доларів, який був ухвалений Конгресом в травні. Проте, далеко не всі 40 мільярдів будуть використані на допомогу Україні. Безпосередньо на зброю, боєприпаси, підготовку наших військовослужбовців, забезпечення України розвідданими піде лише шість мільярдів доларів. Ще 11 мільярдів доларів передані під особистий контроль Президента Байдена, частину з яких він також може використати на військову допомогу Україні, проте чи використає і в яких розмірах, поки що невідомо. Також вісім мільярдів доларів планують виділити на фінансову та гуманітарну допомогу Україні.
Решта коштів підуть на допомогу членам НАТО в Європі, поповнення озброєнь для американської армії і навіть на подолання голоду в країнах Африки. Зараз невідомо, скільки допомоги в грошовій формі з цього пакету отримає Україна. Поки що в червні надійшов лише один мільярд доларів фінансової допомоги від США в рамках цієї програми, який поповнив валютні резерви Нацбанку. Сама програма діє до 30 вересня і якщо частина виділених коштів до цього часу не буде освоєна, то Україна вже їх не отримає. Хоча США виділили чималі кошти на військову допомогу для України, проте американська зброя та боєприпаси коштують дорого. Наприклад, лише один залп однієї установки системи залпового вогню HIMARS коштує мільйон доларів. Також США дорого оцінюють підготовку наших військовослужбовців, передані розвіддані, тощо. Тобто, шість мільярдів доларів військової допомоги в натуральному виразі виглядають не надто переконливо. Україна потребує значно більше озброєнь та боєприпасів. Аналогічно виглядає ситуація щодо допомоги від інших країн, яку отримує Україна.
Що стосується заяв Вікторії Спартц та деяких інших політиків, що надана Україні зброя може продаватися в Росію чи Сирію, то швидше за все такі заяви використовуються політиками для самопіару, ніяких доказів, щодо передачі зброї України іншим країнам не надали. Проте такі заяви можуть загальмувати надходження західної допомоги чи навіть зменшити її», – говорить експерт.
Про те, що фінансова допомога, яку Уряд США виділяє для України великою частиною залишається в самих Сполучених Штатах, зауважив нам і експерт громадського руху «Всі разом!» Євген Савісько.
«З неї фінансується виробництво озброєння як на заміну вже переданого Україні, так і для виконання нових військових замовлень для ЗСУ. З цих же коштів йде фінансування розвідувальної роботи в тому числі аерокосмічної. Та частина фінансової допомоги котра адресована безпосередньо Україні, розподіляється за цільовими програмами. Зокрема для підтримки Державного бюджету України, для забезпечення діяльності правоохоронних органів та ДСНС, фінансування особливих потреб війни з рф.
Ще одна частина грошей спрямовується на підтримку переселенців з України, котрі виїхали в США.
Гроші на закупівлю озброєння Україні не виділяються. Необхідне озброєння для нашої армії закуповується і постачається відповідними державними структурами США. Одна з причин – хронічна корупція у вітчизняних органах влади. Інша – особливості американської бюджетної політики.
Схожий принцип фінансування потреб України й іншими державами. Фінансування певних цільових програм, зокрема допомога переселенцям, постраждалим від рашистів або виділення озброєння чи захисного спорядження», – наголошує експерт.
Фінансово-економічний оглядач Богдан Слуцький зауважує, допомогу, яку надають міжнародні партнери Україні, варто розділити на військову та невійськову.
«До військової – відносимо техніку, обладнання, запчастини та інші необхідні речі для оборони держави. До невійськової – безпосередньо грошова допомога для фінансування дефіциту державного бюджету. Варто чітко зауважити, що міжнародні фінансові структури та держави-партнери не дають кошти в більшості випадків на військові потреби, а дають на гуманітарні аспекти, фінансування заробітних плат, пенсій, соціальних допомог, зокрема для внутрішньо переміщених осіб.
З 24 лютого міжнародні партнери у вигляді грантів і пільгових кредитів надали Україні станом на 14 липня близько 13 мільярдів доларів (еквівалент – 390 мільярдів гривень за офіційним курсом). Сума ніби величезна, але це тільки на перший погляд. Війна – це дуже дорого.
Щомісячно на фінансування основних видатків (в основному армія і соціальні виплати) необхідно 230-250 мільярдів гривень. Податкові надходження – лише близько 50-70 мільярдів гривень. Інші 180-200 мільярдів гривень кожного місяця треба десь шукати.
Як бачите, 13 мільярдів доларів (390 мільярдів гривень), які поки надали з початку повномасштабного вторгнення партнери, змогли би покрити лише 1,5-2 місяці війни, а ми вже обороняємо державу 5-й місяць і фінансуємо армію, пенсії, зарплати, соцвиплати тощо.
Це вдавалося завдяки тому, що деякі підприємства платили податки державі наперед, а також завдяки допомоги Нацбанку, який викупив військові облігації у Міністерства фінансів вже на 225 мільярдів гривень, які пішли в держбюджет. Простими словами, ці кошти «надрукували».
Але цим інструментом зловживати не можна через девальваційні і інфляційні наслідки. Але, коли міжнародна допомога затримується і податкові надходження зменшуються, щоб вчасно виплачувати громадянам кошти, держава вимушена йти на такі кроки.
До кінця року Україні мають надати ще близько 17-18 мільярдів доларів, але в умовах щомісячного дефіциту 5-6 мільярдів доларів держбюджету цих коштів ледве вистачить, щоб профінансувати усі необхідні видатки. Саме тому уряд зараз здійснює, в тому числі і непопулярні кроки, щоб поступово збільшувати податкові надходження і зменшити залежність України від зовнішнього фінансування і знизити ризик емісійного фінансування («друкування коштів») у майбутньому», – говорить експерт.
Президент «Першого міжнародного фонду розвитку України» Микола Волківський наголошує, що ми не бачимо картину настільки чітко, наскільки хотілося б:
«Фінансова допомога далеко не завжди надається на безповоротній основі (як гранти), тому можете розуміти, що деяка частина із оголошеної суми є нашим безвідсотковим чи, просто, відтермінованим кредитом. Крім того, ми мали досить великі кредитні зобов’язання, тому часткова реструктуризація / списання боргів може у перспективі бути зарахована як фінансова допомога нашій державі. Іншими словами, фактично ми грошей не отримали, але оголошена сума збиватиме нас з пантелику. Я сподіваюся, що цим інструментом не будуть зловживати, адже реальним чинником безпрецедентних збитків та неможливості сплачувати за колишні зобов’язання лежать на країні-терористі, і списання минулих зобов’язань є лише справою часу з двома складовими: політичною та юридичною.
Звичайно, частина країн (США, Велика Британія, Польща та інші) передають нам велику кількість озброєння, просто знімаючи боєздатні машини та наражаючи себе на небезпеку. Вони передають техніку, боєприпаси, паливо та багато іншого – це перша частина (військова). Але її не може бути достатньо. Державі варто підтримувати соціальне забезпечення (виплачувати зарплати, пенсії, допомогу), впливати на монетарну політику, контролювати ціну валюти, гарантувати продовольчу програму тощо. І без іноземних активів це робити сьогодні неможливо. Якщо простіше, то Україна повинна витрачати (спалювати) золото-валютні ресурси, щоб долар чи євро в обмінниках не злітали до стратосфери. Уявіть, що нацбанк завтра припинив це практикувати – всі виділені Україною кошти підтримки автоматично згорають, ще більша кількість населення опиняється за межею бідності, світ змушений знову виділяти ще більше коштів: від гуманітарної допомоги до прийняття нової хвилі біженців. То яка ціна питання? Можна вибрати між -1 та -7, а не між -1 та 0.
Ми з вами продовжуємо жити. Поряд з війною, працюють ресторани та кафе, ринки, торговельні центри, театри та багато іншого. Люди не є кинутими напризволяще, держава надає посильну допомогу всім постраждалим (чи виплатами, чи тимчасовим розміщенням, чи евакуаційним транспортом). І все це уявити собі без витрат на економічну і соціальну дійсність не є можливим. Звісно, далеко не все іде на фронт, але це теж необхідний захід, щоб країна не поринала в хаос.
Красти виділені кошти нереально з двох причин. Перша – це та, що сума називається як оцінка майна / техніки, яка буде передана Україні. Тобто, грошей ви не бачите, а лише надані засоби. Часто це більш, ніж правильно, адже потрібне озброєння та боєприпаси не можна купити у воєнторзі. Не можна просто передати зброю без частини з навчанням (за винятком уніфікованих моделей) тощо. І дуже часто ви чуєте саме оціночну вартість, а не рахуєте «живих франклінів». Друга причина – це посилений контроль над використанням фінансів. Інколи (раніше) кошти давалися на певні цілі: зняти їх не можна, результат буде перевірений, якогось специфічного українського інтересу, траплялося, не було. Нам не завжди зрозуміло які умови надання допомоги, можливо, в умовах теж передбачається їхнє вузькоцільове застосування. Тому ризик корупції хоч і не зникає повністю, та принаймні, він мінімізований.
Ви часто можете дивуватися, скільки ж можна надсилати тих уніформ, автомобілів, різного приладдя на фронт (включно з дронами). У результаті вогневого обстрілу багато речей нищиться, дрони є розхідним матеріалом, автомобілі часто також. Форма – кілька напружених копань шанців / гострих боїв і потрібна нова. І йдеться не про десятки чи сотні, а тисячі. Я думаю, що варто усім усвідомлювати цей контекст. Допомога може не доїхати – її знищать артилерією, забезпечувати фронт варто постійно, і немає гарантії, що допомога буде вчасною. Звичайно, заплющувати очі на фактичне мародерство не можна – продавати гуманітарну допомогу чи набирати речей понад міру «у закрома» означає удар по тих, які позбавлені підтримки. Але і думати, що війна є відносно окупною / підйомною теж не треба – мова про мільярди щотижня, якщо не щодня. І цих днів більше, ніж 100», – зазначає експерт.
Також, коли оголосили гранти для бізнесу посипалися заяви, що це, мовляв, розпил бюджетних коштів, а краще було б ці кошти витратити на боротьбу з ворогом.
Микола Волківський пояснює, чому такі гранти дуже потрібні для нашої держави:
«Гранти у «Дії» – це того, чого не вистачало дуже давно. Їхнє впровадження у 2022 році для кількох стратегічних сфер означає швидше рятувальне коло, ніж імпульс чи інвестицію, чим це могло би стати ще рік тому. У будь-якому разі затія дуже правильна: ті, хто хотіли отримати додатковий стимул, його отримали. Ті, хто відмовлявся, тепер задумалися. Та і переводити все у грошово-кредитний вимір ми не можемо: справа вже не у прибутку, а у громадянському обов’язку та бажанні лишитися в Україні. Хай цих грошей не вистачить для розвитку чи створення пухкої подушки упевненості, але люди отримають живі кошти, витратять їх в Україні, підтримають інших українських виробників, у перспективі поставлятимуть продукцію.
Мене не зовсім влаштовує радикальна абсолютизація «все на фронт». Війни виграють стратегіями, а не тактиками. Тактика – це перекинути усі можливі фінанси на фронт, і не задумуватися про наслідки для країни через три місяці (не кажучи про півроку чи рік). Зібравши величезну суму, ми все одно не купимо танків, літаків чи субмарин. Не купимо достатньо багато боєприпасів і не налагодимо виробництво машин / деталей / боєприпасів на сталій основі. Це нагадує ставку на зеро – ви або зриваєте куш, або втрачаєте все. То чи має право військово-політичне керівництво країни припускати втрату всього заради миттєвої переваги? Думаю, точно ні.
Бізнес – це не блискавичний трансформер. Не можна переорієнтувати бізнес на потреби війни за тиждень, місяць чи п’ять місяців. Не можна «душити» бізнес новими податками і зборами задля того, щоб отримати сьогодні максимум. Якщо цього не було зрозуміло у лютому чи березні, то зараз достатньо ясно: війна триватиме не місяць чи 100 днів. Тиснувши на бізнес чи змусивши радикально змінитися правилам гри матимемо наслідки: безробітні, закриття чи призупинена робота, формальний розпуск, менший попит в країні, а відтак і менший реальний бюджет. Це, у свою чергу, тягнутиме більше навантаження на соціальну сферу (виплати, допомога) та на підтримку курсу валюти. Тому тут варто бути обережними: якщо держава не може з об’єктивних причин допомогти бізнесу (певні поступки ФОПам не враховуємо), то варто не заважати. Люди зіткнулися з подорожчанням і дефіцитом пального, ушкодженням, викраденням чи знищенням спеціальної техніки, зниженням попиту всередині країни тощо. І це я говорю про тих, які продовжують вносити лепту у бюджет країни. Звісно, змусити бізнес зараз віддати все – це стратегічна помилка. Потрібно дбати про тих, хто гарантує нам достатньо стабільне життя на підконтрольних Україні територіях. Мілітаризація економіки мала би мати місце, але це завдання воєнно-політичного керівництва: розробити формальну базу, направити, вміло застосувати ресурси. Не виключено, що це вже зробили і не оголосили. Принаймні, якби я був на місці керівника, то не оголошував навіть абстрактно про план, бо це національна безпека. І звісно, ми маємо зробити все для якнайшвидшої перемоги: налагодити виробництво, не дати людям втратити все і знищити якнайбільше ворога. Переможемо з холодним розумом. На щастя, завдяки ЗСУ та генералітету, все так і триває».
Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА
Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com
держслужбовців на мінімалку іде ВІЙНА ПЕНСІОНЕРИ ЩАСЛИВІ І ЖИВУТЬ НА ПІВ МІНІМАКИ