У Луцьку попрощалися із захисником України Василем Радчуком

У вівторок, 3 листопада, у кафедральному соборі Святої Трійці відбувся чин похорону захисника України Василя Радчука. Провести воїна в останню путь разом із родиною прийшли друзі, близькі, знайомі, побратими та представники міської влади.

Про це повідомили на сайті Луцької міськради.

Василь Васильович Радчук народився 12 листопада 1971 року в селі Козлиничі Маневицького району. Спочатку навчався у Козлиничівській восьмирічній школі, а згодом продовжив освіту в Цмінівській середній школі. Після її закінчення вступив до Маневицького професійно-технічного училища № 28, де здобув спеціальність кранівника.

Василь Радчук був депутатом Боголюбської сільської ради шостого та сьомого скликань, брав активну участь у місцевому самоврядуванні та громадському житті.

Виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Хатнє Куп’янського району Харківської області, Василь Радчук зазнав смертельних поранень унаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Захисник загинув 26 жовтня 2026 року.

У нього залишилися троє доньок — Ніна, Галина та Марія, батько Василь Вікторович, мачуха Євгенія Федорівна, сестра Інна Василівна та дружина Ольга Борисівна.

Клавдія, односельчанка та хрещена мама дружини Василя, згадує його як надзвичайно добру, чуй­ну та відповідальну людину.

«Кому б не була потрібна допомога, він нікому не відмовляв. Завжди був усміхненим, приємним. Василь — дуже хороший сім’янин, гарний чоловік, прекрасний батько, який виховав трьох доньок. Шкода, що війна забирає найкращих. Пам’ять про нього вічно житиме у наших серцях», — розповідає жінка.

«Василь був золотою людиною, надзвичайно хорошим чоловіком та батьком для своїх дітей. Він був дуже уважним до своїх близьких, рідних, друзів. Василь віддав своє життя за Україну, наше мирне майбутнє, а ми згадуватимемо його лише добрим словом», — говорить про полеглого Людмила.

Провести захисника в останню путь прийшла і сусідка Ірина.

«Він був дуже доброю людиною. Кажуть, що Бог забирає найкращих, і це правда. Василь був одним із найдостойніших людей, таких, як він, мало. Він працював, займався фермерством, усе, що заробив, — власними руками та чесною працею», — згадує жінка.

«Василь був надзвичайно хорошим, добрим сім’янином, роботящим, був людиною-душею. Він завжди відгукувався і допомагав, любив і дбав про свою сім’ю. Дуже шкода, що ми втрачаємо таких людей», — розповідає сусідка Валентина.

Поховали воїна в секторі почесних поховань на міському кладовищі в селі Гаразджа.