Під синьо-жовтим стягом – востаннє додому: Рожищенська громада попрощалася з Віталієм Гандзюком

Похмурого й дощового 18 серпня Рожище ніби завмерло. Вулиці міста наповнилися тишею, болем і людською скорботою. Навколішки, утворивши живий коридор шани, рожищани зустрічали траурний кортеж із тілом воїна Віталія Гандзюка.

Про це повідомляють на веб-сайті Рожищенської міськради.

Над містом линула «Плине кача» – мелодія, яка за роки війни стала символом невимовного болю та прощання з тими, хто віддав за Україну найдорожче – своє життя.

Біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида. Здавалося, навіть дощ цього дня був частиною спільної жалоби. Біля домовини, вкритої синьо-жовтим стягом, стояла згорьована родина – доньки, сестри та брати.

Зі словами глибокого співчуття до рідних звернувся Рожищенський міський голова Вячеслав Поліщук. Він подякував родині за брата й батька, який у найважчий для країни час добровільно став на її захист, та закликав присутніх берегти пам’ять про Віталія і його внесок у боротьбу за Україну.

Під тужливий супровід військового оркестру велелюдна процесія рушила до храму Архистратига Михаїла. Після церковного відспівування шлях воїна продовжився до кладовища в селі Переспа, де Віталій знайшов свій вічний спочинок.

Віталій Миколайович Гандзюк із Забари помер 7 серпня 2026 року. Він проходив військову службу на посаді стрільця-вогнеметника механізованого батальйону 118-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України.

У мирному житті Віталія знали як доброго й чуйного ветеринара. Він народився у селі Духче в багатодітній родині – батьки виховували шістьох дітей: чотирьох синів і двох доньок. Нині батьків уже немає серед живих.

Після школи Віталій вступив до ветеринарного технікуму в Рожищі. Обраний фах став справою його життя. Працював ветеринаром у Доросинях, згодом – у Переспі, обслуговував також жителів Трилісців та Линівки.

Навіть коли не мав можливості працювати за спеціальністю й заробляв різноробочим, люди все одно телефонували йому по допомогу. І Віталій не відмовляв. Його брат Мирослав згадує: якщо комусь серед ночі телефонували через хвору тварину, Віталій завжди йшов допомагати. Таким він був і в житті – людиною, яка не залишала інших у біді.

Віталій був батьком трьох дітей – доньок Дарини та Марії і сина Віталія. Після розлучення особливо близьким для нього залишався брат Мирослав, із яким вони підтримували одне одного.

У 2024 році Віталій зробив важливий вибір – долучився до лав Збройних сил України. Військова служба стала для нього не лише можливістю захищати державу, а й шансом розпочати новий етап життя. Під час служби він зумів назбирати кошти та придбати будинок у Мильську.

Та пожити у ньому Віталію так і не судилося.

«5 серпня брат ще передзвонив до мене, довго розмовляли. Казав, що лежав у госпіталі, бо зі здоров’ям геть кепсько. Але не жалівся. Він взагалі нічого не розказував, як там, на Запорізькому напрямку. Купив будинок, а пожити в ньому не довелося…», – розповів Мирослав.

Через два дні Віталія не стало.

«Сьогодні він повернувся додому. Не так, як чекали його рідні. Не до придбаного власними руками будинку, не до звичного життя, не до тих, заради кого мріяв жити. Він повернувся востаннє – на щиті, до рідної землі.

Тишу похмурого дня розірвали гучні залпи військового салюту. Це було останнє військове «дякую» воїну, який свідомо обрав шлях захисника України.

Поховали Віталія Гандзюка на кладовищі в селі Переспа з усіма військовими почестями.

Він залишив після себе дітей, рідних, друзів, людей, яким допомагав, і пам’ять, яку вже нікому не стерти.

Вічна пам’ять і слава воїну Віталію Гандзюку.

Спочивай з миром. Твій шлях завершився, але пам’ять про тебе житиме», – йдеться у повідомленні.