19:05, 15 Травня 2019

Мода чи потреба у грошах – чому волиняни їдуть за кордон та як це впливає на розвиток малого бізнесу та економічного мікроклімату області

Волинь – прикордонна область. Із обласного центру до кордону їхати трішки більше години. Щодня волиняни їдуть у пошуках кращої долі. Дехто повертається і намагається впровадити здобутий досвід тут.

Які основні причини масового виїзду за кордон, чи багато людей повертається назад, успішні історії та як міграція впливає на розвиток малого бізнесу та економічного мікроклімату області загалом досліджувало інтернет-видання «Волинь Online».

Гроші, результат слабкої освіти та мода – чому українці їдуть за кордон

На Волині не вистачає кваліфікованих працівників – водіїв, агрономів, бухгалтерів тощо. Всі вони їдуть працювати за кордон. Переважно не вистачає працівників на робітничі спеціальності.

Директор Волинського обласного центру зайнятості Роман Романюк розповів, що виграють лише потужні підприємства, які мають іноземні інвестиції, то ж мають можливість запропонувати людям хорошу оплату, гарний соціальний пакет та стабільність. А саме стабільність тримає людину.

«От коли системне, стабільне, рівномірне чи виробництво чи будь-яка інша робота – людина впевнена, що вона сьогодні працює і вона буде працювати і через рік. Вона вчасно отримує сьогодні зарплату, буде вчасно отримувати через рік. Оце тоді запорука успіху, що нема плинності кадрів. Бо у нас є ряд підприємств крупних теж, які залежні від умовно замовлень. Є замовлення у них пішло навантаження на виробництво, нема замовлення вони не мають чим утримувати працівників, їх можна зрозуміти, як бізнес, а люди хочуть працювати. Дайте стабільну роботу з більш-менш стабільною зарплатою і люди нікуди не поїдуть», – пояснює Роман Романюк.

Він каже, що українці залежні від моди:

«Українці моднозалежні. Розпочинаючи від одягу, від інших речей споживацьких, у тому числі до того, що модно виїхати на роботу за кордон. Ми за принципом – «Всі їдуть і я поїду, бо модно». Сьогодні модно поїхати за кордон на роботу. Пострадянський простір – впали кордони, а заборонений плід солодкий. Відповідно є і можливість –  безвіз», – каже директор Центру.

Звичайно, працевлаштування за безвізом стосується лише Польщі, яка дозволяє короткострокову роботу, у інших країнах Європейського Союзу – це заборонено і є порушенням правил надання безвізу.

За словами Романюка, є дуже багато негативних моментів роботи закордоном, коли з працівниками розраховуються не так, як обіцяли, немає гарантій, є торгівля людьми, однак українці, як діти, поки самі не спробують, то не повірять.

«Це теж наше таке внутрішнє – поки через себе не пропустиш, сам не поїдеш, не наб’єш шишки, не переконаєшся, що не так все рожево, не так все солодко. А з другої сторони люди їдуть для того, щоб мати можливість трішки більше заробити, ніж тут на місці», – каже Роман Романюк.

За його словами, наші роботодавці говорять працівникам, що платитимуть так само, якщо вони працюватимуть стільки ж годин і з таким навантаженням, як за кордоном, однак, чомусь українці ментально не готові працювати на місці. Молодь ж дуже часто не хоче працювати та не відчуває цінності і важкості грошей, бо батьки все життя заробляють за кордоном і сюди просто висилають їх.

Президент Волинської торгово-промислової палати Олександр Смолич думає, що тут, мабуть, дається взнаки система освіти і виховання: західна освіта, як правило, дає знання слабші, але людей навчають бути самостійними і гнучкими. У нас цей процес змінюється але все ще має «наказовий» характер, і люди завжди очікують чогось від президента, уряду чи депутатів.

«Я глибоко поважаю тих людей, які шукають шляхи для утримання своїх сімей і, мабуть, вони є одним з основних рушіїв нашої жевріючою економіки, але, на мою думку, проблема не в міграційних процесах, вони є наслідком нашої слабкої системи освіти і менталітету. І, в свою чергу, породжують нові проблеми. Тому для бізнесу, на мою думку, є один шлях – це автоматизація та постійне підвищення ефективності праці. Адже думка що у «нас низькі зарплати» є хибною – у «нас низька ефективність праці». Єдиний шлях бути успішними – це бути ефективними, а для цього необхідні постійний самоаналіз, навчання та удосконалення і ключовим тут є «постійний». Звичайно необхідні зміни на законодавчому рівні для заміни тих хто іде закордон, іммігрантами з інших країн, адже це природній процес який є сьогодні в усій Європі і не тільки. А для суспільства першочерговим є завдання зміни системи освіти, адже вона не справляється з своїм завданням –  виховувати гнучких, творчих та ефективних людей-господарів, які мають знати, що все в цій країні залежить від них, а не від Президента», – переконаний Олександр Смолич.

Робота є, а рук не вистачає

Зарплати дійсно не такі низькі у регіоні, як думають волиняни. Середня зарплата по вакансіях наразі 7 тисяч гривень, тобто це далеко не мінімалка.

Є і вакансії з досить хорошою зарплатою. До прикладу, зараз шукають водія на зарплату 25-30 тисяч гривень, торговельного представника на зарплату – 18,5 тисячі гривень, інженеру волинські роботодавці готові платити – 17,5 тисячі гривень, трактористу-машиністу – 15 тисяч гривень, агроному – 15 тисяч гривень, підсобному працівнику – 15 тисяч гривень, головному бухгалтеру – 15 тисяч гривень, геодезисту – 15 тисяч гривень, арматурнику – 15 тисяч гривень тощо.

Нестача працівників, підтримка української економіки та започаткування власного бізнесу – як трудова міграція впливає на розвиток малого бізнесу та економічного мікроклімату на Волині

На Волині не вистачає трудових ресурсів, однак разом з тим є і позитивні моменти трудової міграції. Зокрема, Роман Романюк, розповів, що завдяки українським заробітчанам наша економіка залишається стабільною. За 2018 рік близько 12 мільярдів доларів перерахували заробітчани в Україну. Окрім серйозних фінансових вливань, це і підтримка сімей загалом. Люди заробляють і привозять кошти в Україну, йде мають можливість витрачати їх на споживання.

«Масово йде будівництво житла, тому що є попит, а чому є попит, бо є спроможність людей. Люди поїхали за кордон, відпрацювали, заробили – зазначає очільник Центру зайнятості.

Окрім фінансової складової, що йде обмін культурою, люди їдуть і бачать, як живуть європейці, який рівень культури і розвитку, переймають досвід, здобувають знання мови. Є також люди, які поїхали туди, побачили, як можна вести бізнес, привозять сюди цей досвід і створюють бізнес, організовують робочі місця. Це велика перевага.

Все ж таки є величезний мінус – це розрив сім’ї.  Хоча, як зауважує Роман Романюк, є багато випадків, що люди втікають від побутових проблем.

Разом з тим є також така проблема, що не потрібно стільки на ринку праці спеціалістів із вищою освітою. Як вважає, Роман Романюк, ринок потребує трішки інше, але люди йдуть здобувають вищу освіту, бо модно. Не вистачає робочих рук кваліфікованих, бо є багато сьогодні молодих людей, які реально не хочуть працювати.

«На жаль, економіка так розвивається, що ми починаємо перетворюватися на спальні міста. Скільки заводів побудували, а скільки нових під’їздів? У нас ще так не відчутно, але ось візьміть Закарпаття – це спальний район, там люди, просто, живуть, а працюють в Угорщині. Є такі роботи, що зранку їдуть в Угорщину на роботу, а ввечері додому», – розказує Роман Романюк.

Однак, за словами директора, якщо порівнювати загалом трудову міграцію 2018 року, то збережений баланс: кількість людей, які виїхали закордон працювати і кількість, яка повернулася – майже рівна нулю. У 2018 році стабілізувалась ситуація.

«Починаючи з 2014-2015 років – багато людей їхало і дуже мало верталося, а зараз багато вже поїхало, пропустило вже через себе, відчуло, що це таке і вертається. Я очікую, що у 2019 році вже буде більше повернень, ніж виїздів», – зауважує директор.

Генеральне Консульство Республіки Польща в Луцьку надає регулярно дані для Центру зайнятості, то ж за цією статистикою, піковими були 2016-2017 роки, у 2018 році – робочих віз видали уже на 30 % менше. Щодо ж тих, хто їде на сезонні роботи по безвізу, то неможливо відстежити, оскільки на кордоні не вказують мети візиту.

Головна проблема  не міграція, а еміграція

Зараз в Україні залишається невирішена та проблема, що люди не просто мігрують у пошуках кращої роботи, а їдуть за кордон і залишаються там назавжди, забираючи згодом з собою і дітей.

Очільник Волинської ТПП Олександр Смолич вбачає у еміграції більшу проблему, ніж питання трудової міграції:

«На мою думку міграційні процеси є позитивним явищем, воно існує всюди у світі, в тому числі, в найрозвиненіших країнах світу. Природньо, що людина хоче і буде шукати можливості жити там де їй більш комфортно. В Україні ж склалась така ситуація, що процес фактично односторонній, коли люди виїжджають і не повертаються, а прибуття з інших країн жорстко обмежене законодавчо», – каже президент Волинської ТПП.

Він зазначає, що є і позитивні сторони процесу трудової міграції: валютні вливання в українську економіку (заробітчани все таки, мабуть, один з найбільших «інвесторів» нашої країни, за різними підрахунками вони перераховують сюди від 7-15 мільярдів доларів на рік), вони змінюють ставлення до нашої країни закордоном та поширюють інформацію про Україну, адже українців цінують як працівників. Окремі люди, повертаючись, іноді намагаються створити власну справу. Окремі люди приїжджають уже із зміненою свідомістю та менталітетом. Заробітна плата в Україні зростає внаслідок нестачі працівників і конкуренції.

Але негативні сторони цього процесу мають серйозніший вплив, на думку Олександра Смолича, процес є суто еміграційним, тобто різко від’ємним. Особливо молодь «осідає» за кордоном, при цьому законодавство України дуже жорстко обмежує найм іноземців і тому економіка в мінусі.

«Намагаючись повернутись і створити власну справу, люди натикаються на українські реалії. Я на власні очі бачив, як люди повертались, починали справу, прогорали і їхали знову на заробітки. – каже президент Волинської ТПП.

За його словами, повертаються люди, як правило, виснажені: працюють за кордоном по 12 і більше годин на важких роботах. А сезонність роботи за кордоном значно впливає на наші підприємства – важко щось планувати і приймати замовлення, коли людина може за два тижні сказати «до побачення, я на заробітки».

«Для бізнесу Волині і країни в цілому це явище є досить негативним: поряд із нестачею кваліфікованих кадрів виникають проблеми міграції працівників як між підприємствами так і за кордон. Окремі підприємства працюють на половину потужності, маючи замовлення, в тому числі іноземні, не мають можливості їх виконати. Більшість заробітчан, все через ту ж систему освіти, не здатні впровадити отриманий досвід в Україні, оскільки «заточені» під те щоб заробити побільше коштів і пошвидше, не вникаючи «чому і як».

Успішні історії тих, хто поїхав та повернувся

Ті, хто поїхав та повернувся, на Волині теж є. Вони їдуть за кордон, важко там працюють та переймають досвід. Для того, аби повернутися назад додому та спробувати впровадити цей досвід тут.

До прикладу, інтернет-видання «Волинь Online» розповідало про село Хорохорин Луцького району, яке змогло пройти шлях від одного з найбідніших сіл до знаного центру вирощування полуниці на Волині протягом десятиліття: селяни, які їздили на заробітки, перейняли польський досвід вирощування цієї смачної та популярної ягоди і нині обсяги виробництва підвищуються, тож на часі пошук нових ринків збуту.

У селі нараховується 750 жителів, 240 дворів, і люди не звертаються до центру зайнятості – приблизно 150-200 селян займаються вирощуванням полуниці. Вирощує кожен самостійно, як одноосібники.

Розпочинали у 2006 році з 10-15 соток з тієї полуниці, яку привезли з Польщі, по 100-200 кущів. Цими кущами люди ділилися з друзями та близькими, тож вирощуванням полуниці зацікавилося все село. На той час рентабельність вирощування полуниці становила майже 70-80 %. Долар коштував 4,6 гривні, а кілограм полуниці продавали по 5 гривень на ринку у Луцьку, тобто, продавали по долару за кілограм. Так потрохи дійшли до сучасних 300 гектарів полуниці. Протягом дня тут збирають максимум до 100 тонн, 30-40 тонн у середньому. Сьогодні вже навіть неофіційно існує бренд хорохоринської полуниці, яка називається хорохора.

Також ми розповідали і про Василя Корольчука, який пропрацював декілька років за кордоном, вирішив втілити свою мрію поставити теплиці та вирощувати для людей завжди свіжі овочі та зелень без хімії, а з часом розширити це до великого фермерства, де українці зможуть працювати за гідну зарплату.

Насіння пан Василь використовує переважно закордонне – із Нідерландів, Німеччини тощо, тому що, українське часто буває із підробками. Старається все вирощувати без хімії, адже і сам зі сім’єю споживає все це.

Лучанин тривалий час провів у Європейському Союзі і перейняв там чимало досвіду, побачив, як ставляться до працівників та клієнтів, зокрема, працював у магазині в Італії, де допомагав закупляти та доставляти клієнтам продукти.

Таких історій ще чимало, зараз ми готуємо нові матеріали про волинян, що впроваджують здобутий досвід вдома, тож невдовзі шукайте їх на сторінках нашого видання.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання  «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: