Як найбідніше село Луцького району перейняло досвід польських аграріїв

Від одного з найбідніших сіл до знаного центру вирощування полуниці на Волині протягом десятиліття зробив шлях Хорохорин, що у Луцькому районі: селяни перейняли польський досвід вирощування цієї смачної та популярної ягоди і нині обсяги виробництва підвищуються, тож на часі пошук нових ринків збуту.

Староста Анатолій Мельничук розповів, що село, яке зараз входить до складу Смолигівської ОТГ, раніше було одним із найбідніших  у Луцькому районі. Не раз зверталися тоді до влади, аби їм допомогли хоча б із дорогою, однак влада не допомагала. Місцевий колгосп практично знищив один підприємець.

«У 2006 році розпаювали землю і люди забрали свої земельні ділянки у власність, частина віддали в оренду тому підприємцю, який не сіяв не орав, і платив 176 гривень за пай, люди зрозуміли, що так вони не виживуть, і почали вирощувати полуницю, і пекінську капусту. Почалося все приблизно понад  10 років тому, роботи не було у колгоспі, люди їздили всі на заробітки у Польщу тоді. Виїжджали всі, мертве село було, всі, хто міг працювати, виїздив на заробітки, побачили, як там працюють місцеві аграрії, і попрацювавши рік два у них побачили їхні умови, на яких вони працюють, ґрунти їхні, родючість їхню і порівнявши з нами сказали: «а чого ми не можемо у себе зробити таке?». З 2006 до 2016 року із нуля ми дійшли до 300 га полуниці. Статистика сьогодні у Волинській області говорить, що у Волинській області вирощується 300 га полуниці, а у Хорохорині є 303 га», – розповідає староста.

Окрім полуниці вирощують ще пекінську капусту, тому що вони розділені у сезонах. Полуниця починається у липні-серпні –  це висаджування, і закінчується у вересні-жовтні, у жовтні уже починають збирати пекінку. Зберігають до березня, а у березні її повністю продають і починається знову полуниця. Тому, за словами Анатолія Мельничука, люди зайняті постійно.

Він повідомляє, що у селі нараховується 750 жителів, 240 дворів, і люди не звертаються до центру зайнятості – приблизно 150-200 селян займаються вирощуванням полуниці. Вирощує кожен самостійно, як одноосібники.

«У нас є Закон України про ведення особистого селянського господарства і там написано, що кожен власник земельних ділянок веде господарство на свій власний розсуд і ризик, тобто ніякої державної підтримки немає, і відповідно податок сплачується лише земельний. Отут сільська рада трошки програє, тому що йде виробництво, а доходів сільрада фактично не має, хоча ми вважаємо, що головний дохід сільської ради те, що у нас сьогодні у селі фактично немає алкоголіків, одного, може, двох, а більше ви не побачите у селі», – говорить староста.

Розпочинали у 2006 році з 10-15 соток з тієї полуниці, яку привезли з Польщі, по 100-200 кущів. Цими кущами люди ділилися з друзями та близькими, тож вирощуванням полуниці зацікавилося все село. На той час рентабельність вирощування полуниці становила майже  70-80 %. Долар коштував 4,6 гривні, а кілограм полуниці продавали по 5 гривень на ринку у Луцьку, тобто, продавали по долару за кілограм. Так потрохи дійшли до сучасних 300 гектарів полуниці.

Привезли полуницю два брати Михайло Бокало і Віталій Карпович, Сергій Марчук та Микола Новаковський. Тоді вони починали займатися садівництвом, придбали причепи, але були сильні зими і вони повимерзали, садівництво не пішло.

Як селяни переймають досвід Польщі

Вирощують переважно касетним способом, беруть вусики, кожен вусик поміщають в окрему касету, готується спеціальний ґрунт для їх вирощування, привозять із селища Маневич торф, змішують його із білою глиною, додають добрива туди, він дозріває протягом місяця і тільки тоді висаджують ці касети, накривають спеціальною плівкою, куди не проникає сонце, але температура піднімається до 40 і більше градусів.  Під цією плівкою вирощують розсаду полуниці. Така температура дозволяє вбити шкідників, які можуть бути на полуниці і на два тижні створюється парниковий ефект, міні-тепличка, але кожні 15 хвилин треба поливати зверху водою, аби температура не піднялася вище 45 градусів. Вже 15 липня готують посадковий матеріал, а з 15 серпня починають висаджувати розсаду у поле.

«15 серпня – це спека у нас на Волині неймовірна. Дощів немає і це треба кожну полити водою. Це треба мати техніку. Фактично з 2006 по 2015 рік люди вкладали гроші у полуницю в техніку. 90 % робіт на сьогодні проводять за допомогою техніки. Ручна робота – це сапання і збирання. У нас сьогодні в Хорохорині тракторів більше, ніж у всіх колгоспах, понад 200 одиниць техніки. Це майже у кожному дворі є одиниця техніки. На сьогодні дійшли до того, що у нас з’являється уже перевиробництво полуниці. Ми не можемо збути її всю. Приїздять фури, беруть по 8 тонн, і буси по 2,5 тонни полуниці. 10-20 бусів, повністю завантажених полуницею, може бути щодня. Полуниця їде на Київ, вчора он відправили навіть на Одесу», – розповідає староста.

Закордон полуницю не постачають, бо це невигідно через її транспортування. Вирощують сорт мармелада, який дуже зручний та транспортабельний, тобто, везти її можна три доби. На жаль, зважаючи на митні правила, транспорт може простояти на митниці навіть тиждень і після цього полуниця вже буде непридатна для продажу.

«Однак є уже досвід роботи з іноземцями. Я у цьому році провів один семінар, одну конференцію і одну зустріч. 22 січня у нас проходила конференція, на яку я запросив представників влади, представників агропрому волинського, приватних підприємців, які займаються вирощуванням полуниці з інших районів – Рожищенського та Ковельського, обласну службу захисту рослин, представників торгової марки «Наталка», які готують готову розсаду, щоб самому не вирощувати. Ми обговорювали ці питання. Дійшли до того, що на сьогодні нам поляки уже дали безплатно посадковий матеріал певного сорту суниці «Зенга Зенгана».   Справа у тому, що наша полуниця дуже гарна, велика, смачна, але вона не йде під заморозку. А є спеціальні сорти, які заморожуються. Насамперед потрібно, щоб хвостик відривався, якщо полуниця транспортабельна, то вона повинна бути з хвостиком. А різні сорти полуниці потребують різного підходу», – розповідає Анатолій Мельничук.

«Поляки зацікавлені у нашій полуниці, коли вони сюди приїхали, люди питали їх, адже у вас перевиробництво, чому вони хочуть тут вирощувати. Тому що у нас тут дешева робоча сила. Трудовий ресурс грає першу основну роль у будь-якому виробництві. І поляки зацікавлені дати нам матеріал, щоб ми його виростили і потім їм продали. Ми також планували заморозку, навіть я написав вже проект, але він коштує приблизно 2,5 мільйона євро. Це такий дорогий проект, бо якщо працювати на перспективу із закордоном, із поляками, а вони є основними виробниками полуниці у Європі, вони хочуть гарантії якості продукції і пропонують обладнання те, яке вони вже знають. А це тільки словенське обладнання. Тому поляки вже возять свої сорти полуниці безкоштовно серед населення і ми взяли її цього року, щоб спробувати, як воно піде далі. У них умова, щоб саме цей сорт і мінімальна партія 20 тонн, тому що везти меншу партію у холодильнику через кордон їм буде просто невигідно. Полуницю вже посадили почали із 3 тисяч корчів, таку ж полуницю будуть вирощувати і у сусідньому селі Маньків (у сусідній ОТГ). Тепер для того, щоб співпрацювати із поляками вони ставлять умову, щоб купувати тут полуницю. Вони хочуть мати справу не із усіма мешканцями, а відповідно із однією або хоча б двома юридичними особами. Тобто, потрібно створити кооператив», – пояснює староста.

За його словами, кооперація на селі сьогодні йде важко, хоча люди розуміють, що вже за рік-два без цього не можна буде обійтися: виробництво збільшується, тому потрібно розвиватися і шукати ринки збуту.

«Поки що люди важко йдуть на кооперацію, то ми плануємо у цьому році розпочати трішки по іншому – створити міні-центр, який буде займатися вивченням ринку збуту, наразі уже готуємо приміщення, кожен із місцевих підприємців зможе прийти, сісти за комп’ютер, пошукати собі щось , найти ринки збуту свої під керівництвом однієї людини. Кооператив буде, мабуть, обслуговуючий, тобто дві-три людини, які будуть купувати цю полуницю у людей тут на місці і маючи ринки збуту відразу пропонувати продукцію. І голова сільради у такому напрямку налаштовується, тому що переламувати людей –  це неправильно», – зауважує староста.

Щодо екології, на кожному ринку є лабораторія, яка змушена перевіряти полуницю. Працюють лише із швейцарською фірмою «Сенгента», яка має представництво у Луцьку та ліцензію на всю продукцію, тому не варто боятися небезпеки якихось хімікатів.

«Від нас залежить тільки одне –  правильно і вчасно їх внести . Ще не було випадків, щоб хтось отруївся. Тими препаратами, які діють довший термін, вони обробляють або після збору врожаю або ще перед цвітінням», – запевнює староста.

Протягом дня збирають максимум до 100 тонн, 30-40 тонн у середньому.

«У цьому році дуже несприятливі умови для полуниці, від нас від моменту цвітіння до сьогоднішнього дня  тільки один дощ пройшов. У нас дуже багато людей роблять «крапельку» вже,  тобто, крапельний полив. Уже вся Європа працює за таким методом. Це у кожен рядок кладемо довгий шланг, там є дірочки і під кожен корч крапає вода постійно і тоді сюди можна додати і мікроелементи, добрива, добрива ми додаємо лише до початку весни і під посадку», – говорить Анатолій Мельничук.

Він повідомляє, що собівартість хорохоринської полуниці нижча, ніж у Польщі. Так один поляк запитував, скільки людей їм потрібно, щоб зібрати полуницю з гектара, і почув, що треба 10-12 людей на день, у той час, як у Польщі потрібно 17-20 людей. Тобто, закордоном це в 1,5 разу більш затратно за ресурсами.

Після збору полуниці потрібно усе скосити, зграбати та спалити, щоб не залишилася шкідники.

Як пояснює староста, Європа вирощує полуницю під агроволокном, роблять спеціальні рядочки, покривають спеціальною плівкою, яка пропускає воду, повітря, зілля не росте під агроволокном, вологи там вистачає, у Хорохорині міжряддя ж вкривають соломою, тоді полуниця чистенька, хоча дехто вже і тут використовує агроволокно.

«Колись із покійним губернатором Борисом Клімчуком говорили про це, він каже: «Я знаю, що у тебе вирощують полуницю, де ви її діваєте? Я відкриваю холодильник і беру джем, варення польського виробництва. Чому б у тебе не поставити міні-переробний завод?», він був готовий вже державні інвестиції залучити, але не дійшли ми до тих днів», – розповідає Анатолій Мельничук.

Жителі села розповідають про те, як, перейнявши досвід сусідньої Польщі,  їм вдається успішно працювати на рідній землі, не вирушаючи на заробітки закордон.

«Зараз невеликі об’єми вирощую, якби ще держава помагала, а то держава не помагає і хоче людей ще притиснути. То не від мене залежить, то залежить там зверху. Поляк, у якого я там був,  сказав, щоб не мучитися, там не працювати, а працювати на самого себе. І це є нормально, люди працюють самі на себе. Якби тут завод був, було б нормально, але не дадуть того зробити, поки нормальних українців при владі не буде, нічого не буде. Простим людям коштів не дають, а у Польщі фермер може взяти під 1-3 % кредит. Отой поляк  Адам, де ми навчалися, йому за життя треба пам’ятник поставити, бо він виручив отой Хорохорин, раніше все тут пило, хлопці по тюрмах сиділи», – говорить Микола Новаковський, який одним з перших став переймати польський досвід вирощування полуниці.

Закупівельник Анатолій із Житомира, зазначив, що полуниця дуже чудова, гарної якості, люди купують із задоволенням, легко транспортується. Він возить постійно її на Київ. До слова, Анатолій – вчитель, але змушений заробляти додатково на життя, отож торгує полуницею.

Про особливості вирощування полуниці розповідає один з місцевих аграріїв:

«Краплю» того треба ставити, бо найкращий полив. Поливання зверху, тоді вода потрапляє на ягоди, сонце світить, буде ягода лягати на мокру солому і буде гнити, а крапельний полив, він не забиває землю, точно під кущ, можна дати мікроелементи для підживлення, інтенсивність поливу залежить від погоди, багато не можна також поливати, бо полуниця не любить під корінь дуже багато вологи. Якщо жара, то потрібно поливати через 5-6 днів. За день 30 соток я поливаю, дві години крапає крапелька. За годину виходить літр на кущ. Раніше можна було поливати без краплі, адже підходила погода, клімат, а зараз змінився клімат і потрібно поливати. Солому використовують, щоб ягода мала товарний вигляд (стелять її за допомогою машини для стеління соломи польського виробництва), після сезону ягоди скошуються і її приорують», – розповідає житель Хорохорина Євген, який обробляє ділянку площею 30 сотих, отриману від батька.

Із 30 сотих, з його слів, можна зібрати 300 кілограмів полуниці на день, селянину навіть вдавалося виростити полуницю, яка важила 107 грамів.

«Сьогодні вже неофіційно існує бренд хорохоринської полуниці, яка називається хорохора. Дали йому назву перекупники, бо одного разу шукають на базарі хорохоринську полуницю в Києві. Підходить питає, та каже мармелада, а та: «Нєт, нужна хорохора», – розповідає староста.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту:  volynonline.news@gmail.com