Кому належать луцькі руїни: зруйнований історичний двір перед входом до Луцького замку

Поки роками тривають скандали навколо ділянки на Кафедральній, 13 ніхто і не помітив, що на цій же вулиці біля самісінького замку став руїною один із найкращих двориків Луцька. Власниця запевняє, що готова здійснити реконструкцію історичної будівлі, однак понад десятиліття не може вирішити питання з отриманням дозволів. 

Кому належить будівля, від якої залишилися лише незначні елементи стін, та сама земля, дізнавалося інтернет-видання «Волинь Online».

Нещодавно великий резонанс викликало питання порятунку Лесиного ясена. До його вирішення залучали столичних фахівців. Водночас, поряд з деревом, за високим парканом, вже протягом років лишаються занедбаними руїни однієї зі шляхетських садиб. Територія ділянки прихована від поглядів перехожих високим парканом.

Насамперед нагадаємо про історію цієї будівлі та ділянки загалом.

«На дворищі князя Острозького»: що розповідає волинський краєзнавець про це місце

Як пише краєзнавець Вальдемар Пясецький, на його місці колись був двір київського воєводи князя Костянтина Острозького. У ревізії маєтків князів Острозьких про цей двір в Окольному замку Луцька пишуть, що він лежить «при фарному костелі по дорозі до замку». А якщо зробити огляд забудови від Вишнього замку, то наступною за дворищем Острозького була земельна ділянка з будинками фарного Свято-Троїцького костелу. Деякі дослідники маєтностей Острозьких пробують локалізувати це дворище в іншому місці Нижнього замку, але це суперечить тим документам, які свідчать про розміщення палацу князя Острозького над Глушцем.

У документах про утоплення священика Стефана Доброчинського з Черчиць вказують, що «попа п’яного узяли біля церкви Воскресіння Христового і вели берегом Глушця мимо двора воєводи Київського на гору дирою (хвірткою в стіні) до замку».

В описі маєтків князів Острозьких згадується двоповерховий будинок з ґанком й службові приміщення при ньому. Від вулиці дворище було загороджене високим плотом з воротами на «металевих завісах». Однак буревії минулих століть від будов дворища не залишили й сліду, якщо не говорити про фундаменти, які земля надовго заховала від очей дослідників минувшини. І лиш у XIX столітті земельна ділянка, де колись було дворище Острозького, потрапляє в центр уваги.

Перевірка документів на право власності чи оренди землі в Нижньому замку, проведена комісією Луцької міської Думи в 1866 році, подала нам цілу вервечку прізвищ нових власників цієї ділянки. Першими в цьому реєстрі стоять якісь «шляхетні Струбицькі»

Від них в 1836 році викупила ділянку з будівлями на ній Терезія Зєнович, вдова вчителя права й російської мови повітової школи Базиля Зєновича. Вже від їхніх нащадків у 1851 році за купчою грамотою ділянка перейшла у власність Леонарда Одніського, значного землевласника Луцького повіту. На території міста йому належало декілька ділянок. Найбільші на Середмісті й у Нижньому замку. Останню у 1868 році викупив у нього головний лікар Луцького військового шпиталю, надвірний радник, підполковник медичної служби Фелікс Людвикович Ростковський. Отож, один з цих двох власників вибудував дерев’яний будинок з флігелем, що зберігся майже до нашого часу. Цю садибу, як це часто бувало в минулому, лікар Ростковський, котрий уже мав дім на Красному, записав на ім’я своєї дружини Вікторії Федорівни. У 1885 році за дарчим записом Вікторії Федорівни дерев’яний дім з флігелем переходить у власність її дочки Катерини Феліксівни Ростковської. Вона займала половину будинку, другу здавала в оренду. Під час Першої світової в садибі, як і в інших навколишніх будинках квартирували офіцери. У цьому домі – вищі офіцери і навіть один час генерал. Все це не могло не привести до знищення, і садиба, капітально не ремонтована, поступово «старіла». У 1927 році її придбав священик Олександр Огібовський. Він проживав у приходському домі на Караїмській, то ж помешкання у цьому дворику здавалися в оренду, однак стан приміщення призводив до постійних сварок, скарг, комісій між власниками й квартирантами. Після смерті Олександра Огібовського садиба перейшла до його дружини, а потім до її родичів, які довели її до запустіння. Один час вона привернула до себе увагу у зв’язку з тим, що тут могли квартирувати батьки Лесі Українки, та з розвіянням цієї версії за вітром розвіялася й увага відповідних чиновників до цієї цінної з мистецького боку садиби. Зараз цей будинок зруйнований.

Вальдемар Пясецький повідомляє, що це був шляхетський за типом дім, у польській термінології дворик – дерев’яний, у плані близький до квадрата, з високим чотирисхилим дахом й ґанком у центрі головного фасаду. Стовпи відкритого ґанку, як і його фронтон, були багато прикрашені вишуканою різьбою. Автор першого путівника по Луцьку Я. Гофман, як і автори пізніших путівників, зараховують цей архітектурний витвір до класичного стилю чи до його пізнього виду – ампіру, оскільки такий тип споруди виник в їхньому середовищі. Таємницю цього найкращого у Луцьку дворика міцно береже минувшина. Ми не знаємо ні імені його архітектора, ні будівничого, тобто першого власника, правда дещо відомо про власників цієї земельної ділянки, на якій у минулому стояв палац князя Острозького.

Суди через ділянку та приватизація майже зруйнованої шляхетської садиби

6 листопада 2008 року право власності на цей будинок зареєструвала Войнарска Ірина Анатоліївна на підставі договору дарування. На момент реєстрації це було 37 % залишкової наявності. Загальну вартість майна оцінили у суму 25,306 тисячі гривень.

У 2011 році Луцька міськрада ухвалила рішення «Про відмову у передачі безоплатно у власність громадянці земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вулиці Кафедральній, 21». Рішення власниця нерухомості оскаржила у суді і 22 червня 2011 року Луцький міськрайонний суд визнав нечинним та скасував це рішення міськради. Згодом міська рада намагалася оскаржити постанову Луцького міськрайонного суду, але, в підсумку, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2014 року залишили без змін постанову Луцького міськрайонного суду від 22 червня 2011 року.

Цікаво, що в ухвалі Вищого адміністративного суду України зазначали, що «відповідно до висновку директора історико-культурного заповідника республіканського значення в м. Луцьку №6/1-6 від 21 січня 2010 року будинок на вулиці Кафедральній, 21, хоча і знаходиться на території історико-культурного заповідника в м. Луцьку, але не є пам’яткою культурної спадщини. Також Державна служби з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України листом 5 березня 2010 року повідомила позивача, що не заперечує стосовно відведення у встановленому порядку земельної ділянки для обслуговування та експлуатації існуючого житлового будинку, господарських будівель і споруд».

Отже, зважаючи на цю ухвалу, у липні 2014 року депутати Луцькради ухвалили рішення про надання громадянці Ірині Войнарскій дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вулиці Кафедральній, 21.

Через майже два роки, під час сесії 25 травня 2016 року депутати Луцької міськради ухвалили рішення про надання громадянці Ірині Войнарскій на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вулиці Кафедральній, 21. Відповідно, скасовували попереднє рішення від 24 липня 2014 року.

Попередній договір оренди ділянки громадянка укладала з міськрадою у 2009 році і на той час термін його дії завершився.

«Затвердити громадянці Войнарскій Ірині Анатоліївні технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вул. Кафедральній, 21, площею 0,1 га, кадастровим номером 0710100000:11:101:0049, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Надати громадянці Войнарскій Ірині Анатоліївні земельну ділянку на вулиці Кафедральній, 21, на умовах оренди строком на 25 років»,  – йдеться у рішенні.

Документ передбачав, що будівництво на ділянці можна розпочинати лише після проведення археологічних досліджень:

«Розпочати будівництво лише після проведення повних рятівних археологічних досліджень за рахунок забудовника в термін не більше протягом двох років. Після проведення археологічних досліджень гр. Войнарскій І.А. винести проект будівництва на затвердження Луцької міської ради».

Під час обговорення проекту рішення у рамках засідання сесії йшлося про те, що на ділянці планують побудувати готель, попри те, що це не відповідає її цільовому призначенню.

14 липня 2016 року Ірина Войнарска зареєструвала право оренди земельної ділянки площею 0,1 га за адресою Кафедральна, 21. З них 0,0084 га – охоронна зона навколо інженерних комунікацій. Цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Строк дії: договір уклали на 25 років з правом пролонгації. Орендну плату встановили у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 31,372 тисячі гривень. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1,04576 мільйона гривень.

Зауважимо, що у 2017 році на паркані, що оточує ділянку, був банер з повідомленням про реконструкцію житлового будинку та візуалізацією проекту. Наразі жодних інформаційних таблиць на огорожі немає.

Що планує робити з ділянкою власниця нерухомості

Зі соцмережі «Фейсбук» відомо, що Ірина Войнарска працює нотаріусом у Києві, є президентом у ВГО «Правозахисна ліга». У 2005 році вона була співзасновницею приватного підприємства «Челендж» та певний час керівницею цієї фірми. На той час фірма торгувала одягом та організовувала подорожі. У 2010 році Ірина Войнарска вибула зі складу засновників. Фірма спочатку була зареєстрована у Луцьку, а зараз працює у самісінькому центрі Києва.

Нам вдалося зв’язатися із власницею та отримати отримати коментарі щодо цієї теми.

Як розповіла Ірина Войнарска,  ділянка на вулиці Кафедральній, 21 – не занедбана, адже щодо неї підписаний договір з ЖКП. Навесні та восени її прибирають, стрижуть там траву, пофарбували паркан, який її оточує.

Вже протягом 12 років власниця нерухомості безуспішно намагається отримати дозвіл на реконструкцію. Їй чотири рази відмовляли в отриманні дозволу за каденції колишнього міського голови Богдана Шиби, а за каденції Миколи Романюка ділянку надали в оренду. Будівля вже протягом 15 років перебуває у її одноосібній власності, Ірина Войнарска отримала її в подарунок від родичів. Вона наголосила, що стала власницею будівлі ще до того, як та згоріла.  Власниця має документ на будинок, коли він був цілим на 85 %. У час, коли вона боролася з владою за дозволи, будинок спалили. До того, з її слів, кілька разів хтось нищив огорожу, насипав на територію ділянки сміття. З її слів, є зацікавлені особи, які хотіли таким чином облити брудом власника.

Ірина Войнарска розповіла, що щороку вона сплачує приблизно 40 тисяч гривень орендної плати за ділянку до міського бюджету Луцька. Наразі їй відмовили в наданні будівельного паспорту в управлінні містобудування та архітектури Луцької міськради. Ірина Войнарска повідомила, що давно має розроблений проект реконструкції будівлі, але оскільки ділянка входить у межі історико-культурного заповідника, на ній потрібно було зробити археологічні дослідження.

Наразі, з її слів, міська рада подала документи у Київ щодо зменшення території заповідника. Відповідно, власники нерухомості зможуть здійснювати реконструкцію занедбаних будівель.  Документи перебувають на погодженні у Києві. Власниця будівлі повідомила, що щомісяця телефонує у Луцьку міськраду. В отриманні будівельного паспорта їй відмовляли влітку 2019 року. Тоді в управлінні містобудування та архітектури повідомляли, що в січні документи (історико-архітектурний опорний план) можуть бути затверджені, після чого буде зрозуміло, яким чином можна здійснювати будівництво. Наразі, у зв’язку з карантином, план не затверджений і, відповідно, власники нерухомості у Старому місті не можуть здійснювати роботи з реконструкції.

Ірина Войнарска запевнила, що хоче відбудувати історичну будівлю у межах та у тій самій висотності (2,5 поверха), які дозволені. Вона розповіла, що окремі депутати міськради, прізвищ яких вона не називає, раніше пропонували їй вирішити питання за гроші, але вона ніколи нікому не давала хабарів. Влада, з її слів, протягом 12 років чинила їй перепони.

Що кажуть в історико-культурному заповіднику

Зі слів директора державного історико-культурного заповідника Павла Рудецького, будинок, який був розташований на цій ділянці, не мав історичної цінності та не мав статусу пам’ятки. Будівля була ушкоджена пожежею та зруйнувалася вже давно. На ділянці не здійснювали археологічних досліджень. Директор зауважив, що ділянка розташована у межах заповідника та має культурний шар завтовшки сім метрів. Дозвіл на проведення археологічних досліджень надають у Києві. Наразі ділянка порожня.

На думку Павла Рудецького, на ній можна було б відновити зруйнований будинок за старими світлинами та схемами. Він зауважив, що ділянки Старого міста, на яких ростуть чагарники та утворюються сміттєзвалища, доцільно було б віддати людям, які побудували б на них об’єкти туристичної інфраструктури.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ХТО ВЛАСНИК ЛУЦЬКОГО «ШЕДЕВРУ ІЗ ВИБИТИМИ ВІКНАМИ», ЯКИЙ ПРОДАЮТЬ

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас