09:13, 26 Квітня 2021

Чорнобиль-35: спогади, міфи, розсекречені документи та майбутнє зони відчуження

Одна з найдраматичніших подій 20-го століття: Чорнобильська катастрофа змінила не лише ставлення до ядерної безпеки, а й уявлення людини про нищівні наслідки використання сучасних технологій, які можуть вийти з-під контролю. Подія, що обростала міфами, ставала темою для фільмів та серіалів, аварія на ЧАЕС стала точкою відліку нової, постчорнобильської епохи.

Яких помилок у перші дні після катастрофи припустилися керівники евакуації населення? Навіщо у радіаційному Києві вирішили не скасовувати міжнародні велоперегони? Що дізнавалися спецслужби, записуючи розмови пересічних українців? Як через елементарну необережність, навіть перебуваючи далеко від зруйнованого енергоблоку, можна було за лічені хвилини накопичити дозу опромінення у 37 бер? Про драматичні місяці 1986 року можна дізнатися із розсекречених документів та спогадів очевидців.

Брехня влади, паніка та невидимий вбивця: смертоносна весна 1986-го

26 квітня 1986 року о 1:23:50 на Чорнобильській атомній електростанції під час проведення планових випробувальних робіт на енергоблоці № 4 з різницею у дві секунди відбулося два надпотужні теплові вибухи. Ударна хвиля зруйнувала саму конструкцію реактора та покрівлю центрального реакторного залу. Через відсутність захисної оболонки в атмосферу потрапили радіоактивні речовини, у тому числі ізотопи урану, плутонію, цезію-137, стронцію-90. Приблизно 60 % цих речовин осіли на теренах Білорусі. Евакуювали із прилеглих територій приблизно 200 тисяч осіб, серед яких жителі міста атомників – Прип’яті. Навколо станції утворили тридцятикілометрову зону відчуження.

Трагічні події на ЧАЕС визнали найбільшою техногенною аварією в історії людства. Катастрофу, що спричинила як людські жертви, так і колосальні фінансові витрати на ліквідацію наслідків, називають однією з причин розпаду СРСР.

Одразу ж після аварії, в умовах офіційного замовчування та інформаційного вакууму, ширилися різноманітні суперечливі чутки, а закордонні газети писали про тисячі чи навіть десятки тисяч загиблих. Тим часом як у Москві, так і на місцях організовували владні структури, відповідальні за ліквідацію наслідків аварії. Як джерела документів про цей період варті уваги видання «Чорнобиль. Документи оперативної групи ЦК КПУ» та «Чорнобильське досьє КГБ», оприлюднені протягом останніх років.

Утворена у Києві Оперативна група Політбюро ЦК КПУ була покликана виконувати розпорядження Урядової комісії СРСР про евакуацію та переселення жителів з території, ураженої «мирним атомом». 27 квітня 1986 року Уряд УРСР на чолі з Олександром Ляшком розпочав запізнілу (лише через 34 години після потужного вибуху на 4-му енергоблоці отримали відповідний дозвіл від вищих інстанцій), проте добре організовану евакуацію жителів міста Прип’ять (44 460 осіб), розташованого в двох кілометрах на північний захід від Чорнобильської АЕС. Упродовж 2-3 травня тривало вивезення осіб із десятикілометрової зони, яка зазнала інтенсивного забруднення довго живучими радіонуклідами. Згідно планів комісії Ради Міністрів СРСР евакуацію 29 тисяч осіб з тридцятикілометрової зони Оперативна група Політбюро ЦК КПУ мала розпочати 4 травня, а завершити 6 травня.

Під час другого засідання 4 травня Оперативна група ухвалила важливе рішення, яким рекомендувала Мінавтотрансу УРСР, МВС УРСР, Держагропрому УРСР, Мінпобуту УРСР, Штабу Цивільної оборони УРСР при здійсненні евакуаційних заходів: «визначити оптимальні розміри автоколон для евакуації населення, а також худоби, більш чітко прив’язати час евакуації та подачі автомобільного транспорту для цих цілей. Передбачити 2-3 паралельних маршрути для руху транспорту, розгорнути додаткові пункти для дезактивації».

Завершити у чітко визначені терміни загальну евакуацію населення з тридцятикілометрової зони не вдалося. Як з’ясувалося, спеціалісти, формуючи зону безумовного відселення, не врахували гідрометереологічний фактор (напрям вітру). В результаті, постраждалих переселили у населені пункти, над якими пронісся шлейф радіоактивного викиду. Таким чином, люди, евакуйовані в населені пункти Бородянського, Іванківського, Поліського та інших районів Київської області, змушені були повторно переїжджати, оскільки залишатися там було вкрай небезпечно.

Одночасно з формуванням громадської думки в республіці з приводу подій на ЧАЕС Оперативна група Політбюро ЦК КПУ здійснювала певні заходи з метою приховування масштабів аварії перед країнами Заходу. Не відмовившись від першотравневої демонстрації в столиці України, коли у Києві радіаційний фон становив 550–1200 мікрорентген на годину (при допустимій нормі радіації –25–30 мікрорентген), вище політичне керівництво республіки цинічно розпочало підготовку до 39-ї міжнародної велогонки Миру, початок якої планувався на 6 травня. Напередодні спортивного свята, 4 травня, між членами Оперативної групи відбувся обмін думками щодо доцільності проведення багатоденної велосипедної гонки (Київ – Варшава – Берлін – Прага), яка вперше стартувала в СРСР:

«тов. Ивашко – О велогонке. Есть случаи саботажа со стороны некоторых команд. Пусть. Все равно велогонку надо проводить.

тов. Ляшко – Есть ли у нас возражения?

тов. Романенко – Нет.

тов. Ляшко – Есть ли возражения с точки зрения радиационной обстановки?

тов. Згурский – Нет. В пределах Киева.

тов. Ляшко – Велогонка будет. Надо хорошо подготовить улицы, провести обработку и обеспечить дозиметрический контроль на всем протяжении трассы».

Нашвидкуруч підготували відповідне рішення, яке мали втілити у життя Київський міськвиконком та Штаб Цивільної оборони УРСР: «Здійснити з урахуванням ситуації, що склалася необхідні роботи з підготовки трас для проведення велогонки миру та забезпечити дозиметричний контроль по усій їх протяжності».

Справжню атмосферу, яка панувала напередодні міжнародних спортивних змагань, відтворюють спогади голови Київського міськвиконкому Валентина Згурського: «А в цей час йшла радіаційна лавина. Йод-138 атакував щитовидку. Французи та англійці від участі в гонці відразу відмовилися. Наша країна опинилась у безглуздому становищі: проводити гонку чи не проводити? Потрібно було продемонструвати усім, що ніякої небезпеки радіації немає. І тоді ми поїхали за маршрутом велогонки… у відкритій машині».

У день старту велоперегонів, коли на центральній площі столиці України заради масовки зібрали 3,5 тисячі учасників художньої самодіяльності, Оперативна група Політбюро ЦК КПУ розглядала питання, пов’язані з організацією додаткових поїздів, автобусних маршрутів та літаків для охоплених панікою киян.

Про закритість радянського суспільства, лукавство компартійної верхівки у приховуванні правди про аварію на ЧАЕС відверто висловлювався об’єкт ДОР «Фарисейка» 5 Управління КДБ УРСР: «Хіба не могли раніше виступити перед народом хто-небудь з партійних бонз і розповісти про все, надати необхідну інформацію для народу? Адже всі збуджені, у місті паніка. Чому дитячі садки ЦК і Ради Міністрів повивозили ще 27 квітня, а наші діти сидять? У цьому випадку проявилося обличчя нашого уряду, робити гарне обличчя перед усім світом, і повна зневага до свого народу, кинутого на поталу долі в такий момент. Якби не Захід, ми б до сих пір нічого не знали. Цей безлад та безвідповідальність панує скрізь. Наша примітивна система ще не доросла до того рівня, щоб будувати та експлуатувати атомні станції. Образливо дивитися як спаплюжили Україну, наші прекрасні міста, села, річки».

Співробітники КДБ пильно відслідковували реакцію громадян на новини про аварію на ЧАЕС не лише на Київщині, а й в інших населених пунктах УРСР: «Ранее судимый за участие в бандоуновском подполье Шевчук И.З., рабочий Луцкого завода коммунального машиностроения утверждал, что «русские умышленно строят такие станции на территории Украины, зная, что в случае аварии пострадают в основном украинцы».

Ліквідація: спогади про небезпеку та курйози

Тисячі людей залучили до ліквідації наслідків аварії. За повної відсутності досвіду роботи в таких умовах, коли радіаційний фон перевищував норму іноді у дві тисячі разів, без надійних засобів захисту працювали військові та цивільні, науковці, водії, пілоти, будівельники, інженери, журналісти тощо. Молоді здорові чоловіки часто легковажно нехтували власною безпекою.

Науковий керівник Оперативної групи Курчатовського інституту в Чорнобилі Олександр Боровий згадував: «Перебуваючи на блоці, я постійно стикався з непрофесіоналізмом. Прикро вражали військовослужбовці, особливо молоді солдати, що їх відправили до Чорнобиля з усіх частин країни. Жах охоплював нас від одного вигляду криво одягнених, часто абсолютно мокрих респіраторів, що не прилягали до облич. А вийшовши з руїн блоку, хлопці думали, що перебувають за межами будь-якої небезпеки, знімали маски,курили, пили воду, щось жували».

Науковий співробітник Курчатовського інституту Ігор Голубєв про той період писав: «У мене була чітка схема зміни спецодягу. Зранку їхав на блок в тому, в чому приїхав напередодні. Отримував чистий комплект, залишав його в шафці й ішов працювати. Коли йшов на обід, усе, у чому працював, викидав, приймав душ, одягав усе чисте, нове і йшов до їдальні на АПК-1. Після обіду отримував новий комплект одягу, залишав його в шафці, ввечері після роботи отримував ще комплект і їхав в ньому до Чорнобиля, в місцеву лікарню, де жили курчатовці. Тут знову переодягався в усе чисте, біле. Увесь спецодяг був новим».

Часом необережність призводила до курйозів, коли найбільшу дозу накопичувала людина, завданням якої була аж ніяк не дезактивація небезпечних об’єктів. Випадок, що трапився з працівником Житомирського управління робітничого постачання Едиком восени 1986 року наводить громадський діяч, на той час працівник ЧАЕС Володимир Шовкошитний у книзі «Чорнобиль. Я бачив». Працівники станції тоді тимчасово проживали в каютах корабля «Росія». Щодня, повертаючись з ЧАЕС до місця ночівлі, доводилося ретельно та неодноразово змивати та зшкрябувати із себе бруд – через високі рівні випромінювання працівники «світилися» на приладах контролю. Одного вечора виявилося, що найбільшу дозу, цілих 37 бер (за норми 25 бер) отримав Едик, який займався постачанням харчів: «Повезла мене дамочка в Прип’ять, зміну передавати – показати наші склади, а я ж пива нажлуктився, на очі не бачу, «зупиніться!» – кричу шоферу, бо біда буде. Ну, він і зупинився. А в салоні ж дама! Невдобно! Ось я й кинувся в кущі, а вони, гад, наскрізь просвічуються, я далі в ліс, а там сосни всі руді якісь! Але ж я це побачив тільки коли очі розплющилися!».

До слова, згаданий «Рудий ліс» донині є однією з найзабрудненіших територій зони відчуження, куди не дозволяють заходити відвідувачам зони.

Міфи серіалу «Чорнобиль»

У 2019 році нову хвилю зацікавлення зоною відчуження викликав серіал HBO «Чорнобиль». Ліквідатори, очевидці подій квітня-травня 1986 року, звертали увагу на те, як карикатурно та недостовірно у серіалі зображені «головні винуватці» аварії директор ЧАЕС Віктор Брюханов, головний інженер станції Микола Фомін та заступник головного інженера з експлуатації Анатолій Дятлов.

«Брюханов був людиною, яку поважали практично всі, хто з ним спілкувався. Він був авторитетом і для персоналу станції, й для містян. Його поважали як інженера і керівника. А поруч з тим, маючи в місті зрозумілі можливості, він ними ніколи не зловживав»,  – згадує його Володимир Шовкошитний.

З його слів, окрім деякої візуальної подібності, нічого від реального Брюханова у серіалі немає. Він не був ані кар’єристом, ані самодуром. Оголошувати евакуацію населення було не в його компетенції, а вже зранку 26 квітня керівник ЧАЕС передав у Москву інформацію про те, що на станції виникла ситуація з ядерною, радіаційною, пожежною й вибуховою небезпекою.

Фомін у серіалі – «людина без обличчя», хоча у реальному житті він був людиною, здатною донести своє бачення та відстояти його у дискусії. Ставши головним інженером станції, він працював до 23-ї години.

Дятлов у серіалі зображений таким собі втіленням світового зла, попри те, що у реальному житті за час роботи на ЧАЕС демоном себе не виявив, хоча був вимогливим та подеколи жорстким керівником.

«Ті монологи, які приписані Дятлову на БЩУ-4, свідчать про те, що їх творила людина не просто далека від специфіки і традиції роботи на АЕС, але яка навіть не спілкувалася з операторами блочного щита»,  – наголошує Шовкошитний.

Ані тон, ані зміст розмови, мовляв, неприпустимі на БЩУ, а Дятлов нічого подібного собі не дозволяв ані щодо Леоніда Топтунова, ані щодо Олександра Акімова, якого заслужено вважав кваліфікованим спеціалістом. Ба більше, Дятлов не віддавав наказів у порушення регламенту. Реактор підірвала система аварійного захисту, яка мусила його заглушити.

Окрім того, від результатів випробування вибігання ніяк не залежала кар’єра вказаних осіб. До 1 травня трійцю планували нагородити найвищою радянською нагородою – Орденом Леніна, за раніше досягнуті показники. Уся лінія зацікавленості у результатах випробування – міф.

Ще один міф, яскраво зображений у серіалі – суцільна пиятика у зоні, автівки, які привозять ящики горілки та привселюдне її споживання просто з пляшки. Ліквідатори підтверджують, що жодного алкоголю у зоні не видавали, ба більше – діяв сухий закон. Звісно, його порушували, але за таке порушення передбачалося покарання. Недостовірним є і зображення академіка Легасова, який регулярно п’є горілку. Насправді академік ніколи не пив її без закуски.

Старий міф, про дубльований у серіалі – пожежа на даху машзалу. Очевидці стверджують, що вогню на покрівлі не було. Пожежники, у нелюдських умовах виконуючи професійний обов’язок, гасили окремі вогнища загорань від розплавленого графіту. Ефект заграви викликало горіння графіту у самому реакторі. До цієї катастрофи жодного разу не відпрацьовували роботу пожежних в умовах відкритого реактора, таку можливість навіть не розглядали. Жоден з командирів пожежних частин не мав чіткої інформації про рівень випромінювання, а персонал станції знав лише, що рівень радіації перевищує три рентгени на годину.

Новий міф від творців серіалу – міст смерті, з якого натовп жителів Прип’яті буцімто спостерігав за пожежею на ЧАЕС. Насправді немає свідчень про натовп, який милувався б видивом аварії. Зрештою, будь-який атомник, зауваживши таке, обов’язково наполягав би на тому, аби люди звідти пішли.

Елементом художньої вигадки є також сцена падання гелікоптера під час закидання жерла реактора 26 квітня. Такий нещасний випадок справді трапився, однак не під час засипання реактора навесні, а восени, 2 жовтня 1986 року, коли покрівлю станції збризкували з гелікоптерів клейкою речовиною.

Попри численні перебільшення та міфотворчість, варто відзначити, що у серіалі все ж доволі точно зображені «біороботи»  – військовослужбовці, яких залучали до очищення даху станції від радіоактивних уламків.

Чорнобиль-35: від території екологічного лиха до туристичної локації № 1

Впродовж останніх років Чорнобильська зона відчуження з території, що асоціювалася лише з нещастями, перетворюється на туристичний магніт. Саркофаг, споруджений над зруйнованим четвертим енергоблоком, накрили циклопічною конструкцією НБК (новий безпечний конфайнмент, найбільша рухома конструкція у світі у вигляді арки), що дозволило відчутно зменшити рівень радіації поблизу станції, для відвідувачів став доступним БЩУ-4 (блочний щит керування четвертим енергоблоком). У 2019 році зону відвідали 124 тисячі осіб. На перешкоді туристичного буму у 2020 році стали безпрецедентні карантинні обмеження. Попри це, туристичні оператори налаштовані зробити зону ще привабливішою для туристів.

Зокрема, тут створили музей техніки, яку використовували для ліквідації.

Нагальним питанням є збереження об’єктів, що стали символами зони відчуження. До прикладу, нещодавно внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України радіолокаційну станцію «Дуга» у колись секретному місті Чорнобиль-2.

Зона відчуження, окрім туризму, стає майданчиком для митців. Нещодавно у Прип’яті презентували арт-проект «Ковчег Чорнобиль», присвячений відродженню природи. Фотохудожник Денис Копилов демонструє, що природа має надзвичайну силу й здатність відроджуватись. Фотограф показав зону відчуження як свого роду «Ноїв ковчег», у якому можна зберегти все природне різноманіття. Через призму мистецтва, що допомагає глибше зрозуміти та усвідомити навколишній світ. Показати, що зі старого, зруйнованого й загиблого завжди виростає щось нове й прекрасне.

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: