20:45, 30 Вересня 2020

Як живуть нові мешканці Луцького зоопарку

Родина котячих Луцького зоопарку поповнилася. Сервали Сем і Ліза з десять днів – як мешканці обласного центру Волині. Прибули киці із дружнього зоопарку. Тваринкам – приблизно 5 років, тож вони уже дорослі. У зоопарку сподіваються, що сервалам тут так сподобається, що вони потішать нас потомством.

Про це йдеться на сторінці Луцького зоопарку у «Фейсбук».

«Наразі ж пухнастики обжилися у нас і час від часу виходять зі свого сховку на відкриту місцину у вольєрі. До слова, поява сервалів спричинила певні незручності павичам. Бо останнім довелося свій новенький вольєр, у який птахи заселилися лише у червні цього року, «віддати» новоприбулим. Добре, що останнім часом ми проектуємо та зводимо універсальні вольєри, які за умови незначних поточних змін реально пристосувати до різних звірів та птахів, тож такі «перекидки» не створюють нашим підопічним незручностей. По-іншому вирішувати проблему ми наразі не можемо. Бо питання додаткових площ для повноцінного поповнення колекції Луцького зоопарку залишається актуальним вже тривалий час»,  – йдеться у повідомленні.

Довідка:

Серваал, серваль (Leptailurus serval або Caracal serval) — хижий африканський ссавець з роду Каракал (Caracal) родини котових (Felidae). Сервал має довгі ноги, великі вуха, й чорнопляме оранжево-коричневе хутро. Етимологія: слово serval має французьке походження й означає «ланеподібний»

Сервал — струнка, довгонога кішка середніх розмірів. Довжина тіла 90—135 см, висота в плечах до 40—65 см; вага становить 8—18 кг. У сервала найдовші ноги та найбільші (відносно розмірів тіла) вуха серед котячих. Голова мініатюрна; хвіст відносно короткий — 30—45 см. Деякі морфологічні особливості сервала дозволяють припускати близьку спорідненість із риссю та каракалом, хоча забарвленням він найбільше нагадує гепарда — темні плями і смуги на жовтувато-сірому фоні. Груди, живіт і морда у нього білі. Вуха із зовнішнього боку чорні з жовтими або білими поперечними плямами.

Існують відмінності в забарвленні різних географічних рас сервала. Сервали, що живуть в степових і малолісистих районах, відрізняються крупними плямами на світлому фоні. Лісові сервали — темніші, приземистіші і плями у них дрібніші; раніше їх виділяли в окремий вид «сервалоподібних кішок» або сервалін. Перехід між цими двома типами плавний, особливо там, де їх ареали сусідні. Так, в Уганді й Анголі траплялися особини з крупними плямами на темному фоні, а в Гвінеї, Того і Ефіопії — з дрібними плямами на ясно-жовтому фоні. У гірських областях Кенії зустрічаються чорні сервали (меланісти); тут вони становлять до половини популяції. Білі сервали з сріблисто-сірими плямами відомі тільки в неволі. Загалом налічують близько 14 підвидів сервала.

Сервали поширені практично на всій території Африки, виключаючи Сахару, ліси екваторіальної зони і крайній південь материка (Капська провінція). На північ від Сахари (Алжир, Марокко) цей звір зараз украй рідкісний, але ще достатньо звичний в Східній і Західній Африці.

Сервали населяють відкриті простори з чагарниковими і трав’янистими заростями, оселяючись, як правило, недалеко від води. Уникають пустель, сухих рівнин і вологих тропічних лісів, тримаючись на узліссях останніх.

Сервали переважно сутінкові тварини; пік мисливської активності припадає на 4-5 годину ранку або 10-11 годину вечора. Основною здобиччю стають гризуни, зайці, дамани та дрібні антилопи, а також фламінго, цесарки й інші птахи. Великі вуха і чудово розвинений слух допомагають їм висліджувати гризунів і ящірок, а довгі кінцівки полегшують просування у високій траві саван та допомагають дивитися поверх неї.

Не зважаючи на довгі сильні ноги, сервал не може довго переслідувати здобич. Його спосіб полювання схожий з мисливською тактикою каракала. Полює сервал, підкрадаючись у високій траві; при необхідності здійснює великі вертикальні стрибки (до 3 м у висоту), збиваючи злітаючих птахів. Гризунів сервал часто викопує, розриваючи нори, а за деревними даманами забирається на дерева. Уміє плавати. Сервали — дуже ефективні мисливці; в середньому 59 % їх нападів закінчуються здобичі сумно.

Сервали ведуть одиночний спосіб життя. Сутички між особинами рідкісні. У разі небезпеки вони воліють ховатися або рятуватися втечею, здійснюючи несподівані стрибки або різко міняючи напрям бігу, рідше залізають на дерева. Природними ворогами є інші африканські хижаки, такі як пардус, гієнові й африканський дикий пес. Дорослий сервал може стати жертвою нільського крокодила й лева. Кошенята стають жертвами і дрібніших хижаків – таких, як різні мангустові, медоїд, хижі птахи і змії.

Розмноження у сервалів не має стосунку до певної пори року. Проте в південних областях ареалу дитинчата з’являються переважно у лютому — квітні. Під час еструса самиця та самець декілька днів полюють і відпочивають разом. Період вагітності становить 65—75 днів. Дитинчата народжуються в старих норах трубкозубів або в гніздах серед трави; в середньому  на світ з’являється 2-3 кошенят. Мати годує їх молоком від 5 до 7 місяців. В однорічному віці вони покидають матір і знаходять власну територію. Молоді самиці живуть з матерями довше за молодих самців. Статева зрілість у сервалів наступає у віці 18—24 місяців.

Сервал є об’єктом промислу, оскільки його шкура йде на хутряні вироби; він також цінується в деяких районах Африки через своє м’ясо. Винищують його також через напади на свійську птицю. Внаслідок цього в густонаселених районах Африки чисельність сервалів помітно впала. Північний підвид сервала занесений в Червону Книгу МСОП із статусом «вид, що перебуває під загрозою».

Сервали досить легко приручаються і можуть утримуватися в неволі як домашні тварини. Самці сервалів можуть спарюватися зі звичайними домашніми кішками, даючи гібриди. Відомі також гібриди сервалів з каракалами — сервікали і каравали.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: