Як юрист з Ковеля заснував бізнес у Польщі

Історія успіху волинянина Сергія Чурікова розпочиналася з кар’єри юриста у Ковелі, але чоловіку не подобалися «рамки», у яких доводилося працювати і він разом із партнерами розпочав власний бізнес. Їхня компанія «Eurostandard» вже 11 років успішно працює на польському ринку. Європейські стандарти для Сергія Чурікова – це не лише назва компанії, а й якісне виконання своєї роботи та вміння триматися у «вищій лізі» на ринку ЄС.

Сергій Чуріков розповів для інтернет-видання «Волинь Online» власну історію успіху, хоча він і не вважає, себе таким успішним, як передбачає капіталізм. Бізнесмен жартує, що не доріс до такого рівня, що лежати на дивані чи на Мальдівах і рахувати прибутки, тим більше, що на сьогоднішній день конкуренція передбачає те, що ти працюєш в режимі 24/7, тому що це бізнес, де без твоєї енергії, без твого досвіду ніяк не виходить.

Від юридичної практики у Ковелі – до бізнесу за кордоном

«Я юрист за фахом і був практикуючим юристом. Я сам з Ковеля, у Ковелі практикував, у мене була непогана практика, я себе вважав успішним, але проблема у тому, що у нас відсутнє верховенство права, і юрист успішний тоді, коли людина «рішає» якісь питання, а це пов’язано з корупцією. Я внутрішньо до цього не був готовий – бути якимось кур’єром по передачі якихось пакетів. А взагалі найуспішніший юрист – це той, що переконує клієнта, що треба більше дати, а заносить менше, от він тоді успішний», – розповідає директор фірми «Eurostandard» Сергій Чуріков.

Отже, йому не підходили тіньова робота та обман. Окрім того, він зауважує, що люди у нас не цінують послугу як таку. Щось матеріальне шмат сала чи металу – це є цінність, а тут що переговорив комусь сказав, ну і що, що ти зробив? Язиком помолов. Тому що, якщо на Заході є так звана постіндустріальна економіка, яка передбачає сферу послуг, інтелектуальну працю, як базову галузь для економіки, то Україна станом на кінець 80-90-их була в індустріальній економіці, і провалилася в якусь чорну діру, десь там бовтається і в голові у людей каша, і те, що у нас відбувається у економіці – це повний бардак, тому маємо те, що маємо.

Працюючи юристом та розуміючи, що багато грошей не заробить, Сергій Чуріков погодився на пропозицію нинішнього партнера розпочати бізнес. Суть полягала у тому, що одна людина продавала невеликий бізнес з працевлаштування закордоном. Є така діяльність, вона  ліцензійна. Ця людина запропонувала контакти, бізнес-схему, як це працює, тому партнери погодилися. Сергій Чуріков зголосився, як партнер, який вирішує юридичні питання. Він запропонував, аби людина, яка продає бізнес, була додатковим партнером, тому в якийсь момент, це був бізнес на трьох (усі троє партнерів були українцями).

«В якийсь момент ми зрозуміли, що це теж той бізнес, який нібито був на нашу думку, супер ліквідний. Люди у нас завжди їздили десь за кордон, працювали і це було цікаво і легально. Але знову ж таки люди не цінували там роботу: «Ай ви наживаєтесь, ви щось берете» і так далі і тому подібне. Але уявимо ситуацію собі, коли бізнес генерує дві тисячі доларів, уявіть десь за кордон подивитися, як воно виглядає, зробити таке відрядження – це колосальний удар по бізнесу, по бюджету і так далі, тому ми розуміли, що ми мусимо цей бізнес якимось чином модифікувати. Ми різне шукали, різне думали і прийшла нам в голову така ідея, що у нас є ресурси, тобто люди, ми його комусь віддаємо  і чому не взяти цей ресурс і щось зробити, використати цей ресурс на свою користь?», – розповідає Сергій Чуріков.

Польські партнери та перші фінансові труднощі

Тому вирішили виконувати будівельні роботи, залучаючи цих людей. Тоді, у 2007 році, також існував дефіцит кадрів, кваліфікованої робочої сили. Оскільки  зайти на ринок без його знання складно, почали шукати партнерів. На їхнє здивування, польських партнерів вдалося знайти швидко, ті приїхали до Луцька та були налаштовані на співпрацю, тож початок був потужним. За якийсь момент польські партнери організовували практично все, завданням Сергія Чурікова та партнерів-українців було – якісно рекрутувати людей, зібрати їх у більш-менш організовану групу, відсилати і контролювати, щоб нормально працювали, отримували вчасно зарплату і так далі, тому що підрядна організація їм виплачувала заробітну плату.

Таким чином працювали протягом певного часу, але сталося так, що польські партнери мали проблеми із фінансами і обігові кошти використовували на те, щоб покрити свої попередні мінуси. Зрозумівши, що заборгованість тримається постійно на рівні 100 тисяч доларів, тобто, фантастичних грошей для українців, вони зрозуміли, що проблему треба вирішувати, незважаючи на те, що з польським партнером було комфортно працювати, він був знаною в регіоні та харизматичною  людиною,  колишнім депутатом сейму.  Українці зрозуміли, що співпрацю потрібно припиняти, адже замість роботи доводилося постійно займатися вибиванням коштів.

«Ми звернулися до юристів місцевих і коли вони дізналися прізвище цієї людини, то вони схопилися за голову і сказали: «Блін, з ким Ви зв’язалися, ми вам не допоможемо». Але дякуючи тому, що я мав трошки практичні навики роботи з боржниками, нам вдалося витягнути значну суму цих грошей і ми почали самі працювати. Ми створили фірму в Польщі для того, щоб краще шукати клієнтів, заінвестували там гроші і почали працювати», – говорить Сергій Чуріков.

Потім розпочалася криза у 2009 році (вона почалася раніше, але у Польщі стала  відчутна бізнесменам у 2009 році), стало відчутно менше роботи, і вони  фактично зробили паузу. У них були проекти в Україні, вони намагалися тут щось робити. Це був не провал, але було дуже важко. І у 2010 році вони трішки переформатувалися, збільшили обороти, об’єми, змінили напрямок, з загального будівництва перейшли на монтаж металоконструкцій. Приблизно у 2012 році розширили виробничу діяльність на електромонтажні роботи. Була група людей дуже кваліфікованих і класних електриків, українців, які працювали у Польщі, вони звернулися до бізнесменів і висловили бажання з ними працювати.

Масштабне будівництво як реноме для фірми

Якраз була будова у місті Свіноуйсьце (Західнопоморське воєводство Польщі), LNG-термінал. Це дуже потужна будова, практично всі польські будівельні фірми, починаючи від бетонних робіт і закінчуючи монтажем трубопроводів тощо брали участь, і бізнесмени  подали свою заявку, як субпідрядник і її задовільнили. Це був дуже складний контракт, по-перше географічно, бо це північно-західна частина Польщі, куточок Польщі, по-друге, це великий вулик, який передбачав щоденне звітування про виконанні роботи англійською мовою і в онлайн-режимі. Працівники фірми  хлопці не знали англійської, не знали, як скласти звіт, фактично  Сергій Чуріков мусив це все писати в телефонному режимі, потім італійці щось не розуміли, щось писали і трохи все у бюрократичному форматі.

«Це була мега-складна будова, враховуючи, що у нас і досвіду такого не було, це було дуже важко і не принесло нам як бізнесу заробітку, але ми заробили там реноме, після цього ми почали працювати в електромонтажній галузі. Третій такий напрямок – ми почали співпрацювати на суднобудівній галузі, бо це вважається у Польщі і власне у Поморському воєводстві, вищою лігою, бо це дороговартісна робота, і вона вимагає сертифікатів, відповідної кваліфікації, можливості  вчасно робити роботу. Заходить корабель, у нього є 20 днів на ремонт і ти мусиш його випустити, якщо він затримується, то там нереальні штрафи. Вони бачать, що, якщо ти як субпідрядник не справляєшся, то вони не чекають, а дають іншим, які швидко виконують цю роботу, але відповідно від тебе відмінусовують, дають тобі штраф. Якщо декілька раз ти так зробиш, то великий мінус бізнесу. Ми почали це робити було дуже непросто, ми попали у таку ситуацію, що одне з найбільших підприємств, з яким ми починали робити, почало банкрутувати, але з часом все вийшло», – згадує Сергій Чуріков.

Нині фірма працює на Gdańska Stocznia «Remontowa», найбільшому підприємстві, яке займається ремонтом, там працює 20-30 працівників фірми, на території розміщений офіс, фірмі дають певний об’єм робіт, вона має там обладнання, транспортні засоби, тобто, базу на території.

«У них багато є таких субпідрядників, тому що субпідрядник еластичний, його можна «нагнути», бо працівник -8 годин трудовий договір дякую, до побачення, у субпідрядник – це такий свого роду кріпачок, бо вхід дешевий, а вихід – дорожче. Але це цікаво і гарне реноме для фірми», – пояснює Сергій Чуріков.

Більшу частину людей працевлаштовує українська компанія, вона надає послуги польській компанії, де є  обладнання, матеріали, ресурси. Українська компанія сплачує левову частину всіх податків.

До прикладу, щомісяця здійснюють на більше, як сто тисяч гривень платежів до бюджету та ЄСВ, і в рік це декілька мільйонів гривень. Працює понад сотня осіб. Людям, які приходять на фірму, зазвичай, не можуть одразу зробити дозвіл на роботу, який передбачає роботу через українську компанію, тому беруть цивільно-правову угоду їх на польську фірму. Якщо їм подобається працювати, роблять дозвіл, тому що його дуже непросто зробити. Фірма має  досвід у цьому, і працює таким чином, що у неї на аутсорсингу працюють одні з найкращих юристів, найкращих бухгалтерів в Польщі обслуговують це підприємство. На таких фахівцях ніколи  не економили, тому що, на думку Сергія Чурікова, потрібно бути ще більш прозорими, ніж поляки, адже на фірмі було дуже багато перевірок з польського боку різного характеру. Це, за його словами, не такі драконівські перевірки, як в Україні, але підготовка великої кількості документації забирає час.

Брак персоналу і перспективи фірми

«Зараз ми ніби на піку, бо польська економіка росте. У нас зараз у Польщі не стоїть питання замовлень. Нам не вистачає управлінського персоналу. Тобто нам не вистачає майстрів виробництва тощо. Якби у нас був відповідний кадровий потенціал на сьогоднішній день, то можна було б в два-три рази збільшити об’єм. На сьогоднішній момент ми змінюємо акценти у нашій діяльності, тому що ми завжди були дуже сильні кадрово, ми завжди підбирали одних з найкращих працівників, і коли ми десь заходили, всі казали, от в них хороші фахівці», – зазначає Сергій Чуріков.

На електромонтажних роботах раніше було таким чином, що працівники фірми були як лідери, наставники для двох-трьох поляків чи українців з інших фірм, показували їм, як працювати. Зараз такої ситуації немає, тому що західний ринок праці став більш відкритим для українців, у людей є десь можливість їхати і заробити 10 євро за годину.

Фірма має багато пропозицій робити електромонтаж на території Німеччини і далі, але Сергій Чуріков розуміє, що це є ризиком: як поляк, так і українець зароблятимуть однакову зарплату, але у поляка по приїзді у Німеччину не вимагатимуть візи чи інших документів, на відміну від українця. Зараз є спосіб, що людей працевлаштовують на польські фірми і вони їздять у відрядження на території Європи. Як пояснює Сергій Чуріков, наприклад, для водіїв TIR-ів є цілі компанії, які роблять калькуляцію, бо якщо його зупиняють,  він повинен показати, коли він пересувається на території Німеччини, що у нього заробітна плата, не нижча, ніж у Німеччині. Є такий закон Європейського Союзу, який покликаний  на те, аби не було демпінгу робочої сили, тобто, приїздить працівник польської фірми чи то поляк, чи індус – вони не повинні отримувати менше, ніж мінімальна чи середня зарплата по галузі.

У фірми не було рекрутації як такої: тобто, не давали жодних оголошень, але люди приходили, бо знали, що фірма стабільна, завжди можна з директором зустрітися, вирішити якісь питання. Як зауважує Сергій Чуріков, проблемою українських заробітчан у Польщі є те, що вони не вміють і не знають, як відстоювати свої права, і їх дуже часто «кидають». Наші люди, мовляв, мають трішки елемент «хвалька», отримавши хороші гроші, людина буде хвалитися, а маючи негативний досвід, швидше за все, промовчить.

«І ми до чого прийшли, що ми у Польщі виготовляємо металоконструкції і я розумію, що мені зараз є можливість в Україні це зробити. Мені простіше їх завантажити на TIR і перевезти, ніж брати людей, які не хочуть за такі гроші робити. Враховуючи зарплату там, відрядні, премії, надбавки, зварювальник досвідчений отримує в середньому 15 злотих за годину і вже люди не хочуть за такі гроші працювати. Наприклад, у суднобудуванні зарплата вища, але там ти фактично на вулиці, корабель високий, це море, і якщо температура мінус 10, то там таке враження, що ти десь на Південному полюсі стоїш, реально важко. Але там цікаво у тому плані, що ти не робиш одноманітну роботу. Зараз дуже важко знайти кваліфікованого працівника для роботи у відрядженні в Польщі. Тому ми зараз починаємо проект і уже спланували, будемо давати продукцію 100 тонн у місяць. Це будуть напівфабрикати. В принципі те саме, що ми робимо… Україна досі експортує метал, а не готову продукцію, бо тільки рік-півтора тому почалося цивілізоване повернення ПДВ і міністр фінансів, який пішов, можна його ганити за багато речей, але при його каденції почався цей процес і це було справді найбільша перешкода в експорті», – зауважує Сергій Чуріков.

За його словами, ще нещодавно проблем не було у великих компаній, олігархів, їх намагалися не чіпати, а для малого та середнього бізнесу генерували проблеми. Зараз цього немає і є така можливість. Звичайно, через  те, що ринок металу у нас монопольний, є великі проблеми, і часом у Польщі можна купити український метал як сировину, дешевше, ніж в Україні.

Як пояснює Сергій Чуріков, це плата яку платять за існування всіх монополій, які в принципі, не зацікавлені, щоб розвивався, наприклад, внутрішній ринок  металу. І це проблема, якщо країна не виробляє додану вартість, то ми зрештою приходимо до того, що ми прийшли, що Україна зараз найбідніша країна Європи, і наше ВВП з польським не співмірний у грошовому вимірі. Бізнесмен відзначає, що поляки не роблять якихось ноу-хау, це  майстерня Європи, вона не є високотехнологічна, але там люди просто працюють і виробляють продукти.

«У нас люди думають, що робота за кордоном це так приблизно, як ти в Україні робив, тільки більше платять, це зовсім не так, бо ти повинен заробити на себе і дуже багато речей.  Коли ти оптимізуєш процеси, ти не можеш поставити одного якогось «наглядача» на трьома-чотирма людьми, бо це відразу збільшує твої адміністративні витрати і ті три-чотири мають заробити ще на того наглядача, а у нас мало таких людей, які працюють за власною ініціативою, приймаючи якісь локальні необхідні рішення. Чогось нема, він раз став стоїть», – ділиться спостереженнями Сергій Чуріков.

Першою мотивацією працівників є заробіток грошей.  Поляки проводять масову рекрутацію і вибирають 5 % з тих, що прийшли. У фірмі такого ніколи не робили, тому що був певний відбір. Він зазначає, що у фірмі не можуть бути надто жорсткими до людей, хоча були прикрі  ситуації, коли людина кинула роботу, забрала з собою спецодяг, який мала б відати, приїхала, взяла лікарняний і потім говорить: «а чому мені менше заплатили?», пише та погрожує.

Європейською практикою є те, що на роботу приходять о 6 годині ранку, закінчують її о 14.00, потім приходить наступна зміна, у них дві короткі перерви на 10 та 20 хвилин, щоб поїсти, які входять у восьмигодинний робочий день. Так само працюють на Гданській верфі.

Українці забагато працюють

Людина має інвестувати себе в ту роботу, де вона дає додаткову вартість, – вважає Сергій Чуріков. Це патріархальний стиль українців, який вже змінюється. На фірмі є багато працівників, які навчились класно працювати. У своїй сфері вони справжні зірки. Часто працюють набагато ефективніше ніж колеги-поляки. Наших людей потрібно правильно мотивувати.

«Я колись давно був у Харкові на заводі, який виробляє гідравлічну апаратуру я ходив по цеху годину, я не бачив, щоб людина «шарилась», ні разу, тобто якщо приходить керівництво 10 хвилин можна зробити враження, що вони інтенсивно працюють, але годину неможливо. Я був годину і всі як мурахи. Я питаю, у чому секрет. А вони кажуть, ми тратимо годину нашого часу на прийом готової продукції, але ми повністю обліковуємо, що кожна людина зробила за зміну, тобто ми тратимо до 20 % часу, щоб порахувати, але решту вони працюють, бо знають, що отримують за виробництво», – розповідає бізнесмен.

Так само зараз у фірмі організовують виробництво, розробляють норми, які повністю людину мотивують працювати, тобто, наприклад, на заводі «Кромберг енд Шуберт» ,  мотивація – це конвеєр, їде лінія і працівник мусить підлаштовуватися під той темп. Сергій Чуріков  розробляє таку систему, щоб людина прийшла і знала, що зробила і за конкретно зроблену роботу вона отримає гроші.

«У нас ніхто в будівництві за годину не платить, бо якщо нашій людині сказати, що тобі платять на годину, то вона так розтягне роботу що то просто катастрофа, хоча багато робіт не можна так просто оцінити, бо є певна складність. У нас бригадири призвичаєні, що якщо  якісь додаткові роботи, то фотографують, і ми все це показуємо замовнику. Є проблема, що технічна документація не така, як має бути, там є помилки, і їх треба знайти, переробити. Дуже важко на Заході працювати, але ти там у вищій лізі і ти пристосовуєшся до тих стандартів. Я знаю, як у нас будують. Якби я тут зайшов, то я б на Заході взагалі не конкурував. Ринок будівельний відкриється,  він відкриється рано чи пізно, тому що у нас іншого виходу нема. У поляків кожні 7-8 років відбувається мега-масштабне будівництво, люди інвестують гроші, купують техніку, мають технології, буквально уже пішло на спад, бо зараз уже основні магістралі добудовуються і ще може 5-7 років і буде як у Німеччині, буде система автобанів і куди вони далі підуть? В Італію можливо, але там теж давно ця система є, а у нас одні з найгірших доріг і вони однозначно будуть сюди йти», – вважає Сергій Чуріков.

На його думку, значна кількість фірм, які зараз працюють на українському ринку, просто не зможуть конкурувати, адже вони просто не виживають. Тому фірма орієнтується на західний ринок, але ті навики та вміння, які здобули, ще знадобляться і для роботи на внутрішньому ринку.

Оподаткування в Україні та Польщі: подібні цифри та різні підходи

Щодо податків в Україні та Польщі Сергій Чуріков зазначає: «На сьогодні, щоб виплатити дві гривні зарплати, треба гривню заплатити податку, у Польщі це десь приблизно співмірні цифри, але там ситуація, що якщо у мене є цивільно-правовий договір, він передбачає менший кадровий облік, там більші ставки, не застосовуються певні пільги, плюс користування цими пільгами переноситься на працівника. Тобто працівник, коли здає річну декларацію, повинен проконсультуватися і йому будуть знижки. Тобто людина, яка отримала у мене заробітну плату, може ще декілька тисяч злотих отримати  як компенсацію від держави за якісь знижки податкові, але в загальному, я б оцінив податки як вищі. Єдине, що там є складова, якщо ти будеш мати 15 років польського стажу, то отримуватимеш пенсію, бо там є накопичувальні елементи».

Другий елемент, за його словами,  це медичне страхування, 8 % нарахування. Медична страховка включає в себе ургентні ситуації плюс поточні питання до лікаря. У Польщі цю страховку повинні мати люди працездатного віку.

У Польщі  ПДВ становить 23 %, а у нас 20 %. Для підприємства це не відчутно, бо у Польщі ніхто не рахує ПДВ, адже  вони розуміють, що це податок споживача і споживач врешті заплатить. Решта ситуацій, якщо 18 % прибутковий податок, то у Польщі 19 % – ніби вище, але там ліберальніше до цього ставляться.

«Якщо у тебе реально не виходить прибуток, то тобі не будуть дзвонити, до тебе не прийдуть, у них там існує принцип правоти платника податків, вони не трактують бізнесмена як людину, яка апріорі «щось там мутить». Тобто якщо вони побачили якісь порушення, вони тобі нагадають, випишуть мінімальний штраф, але якщо ти будеш це повторювати, то тоді вже будуть карати тебе по повній програмі. Я знаю фірми відносно великі, які цим зловживали, тобто вони не платили податки, соціальне страхування, тобто у загальному, я б сказав, що там податкове навантаження вище плюс у них немає цих шпаринок, я не знаю великих компаній польських, які б працювали через офшори, напевне використовують, але я не зустрічався з такими. Вищі податки, ніж у нас, немає можливостей використання підприємця на єдиному податку. Це не є незаконно, але там у них таких можливостей немає. У них немає такої культури ухилення, тому в них є контроль витрат для всіх», – пояснює він різницю між оподаткуванням у двох країнах.

Як приклад, Сергій Чуріков наводить випадок з чоловіком, який ганяв автомобілі і побудував житло торік. Польські податківці, хоча він стверджував, що гроші на житло подарували батьки, порахували його доходи в Білорусі, відняли прожитковий мінімум та сказали, аби він сплатив податок. Невідповідність витрат доходам вони оподатковують на 97 %.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту:  volynonline.news@gmail.com