Як волинянин допомагає українцям переймати досвід кращих розсадників Європи та популяризує українське в Євросоюзі

Про важливість кооперації, досвід європейських ягідників та чому українська селекція відстає від світової розповів для інтернет-видання «Волинь Online» засновник сімейного підприємства Сергій Новосад.

Разом із донькою та сином Сергій Новосад працює у сімейному підприємстві «Розсадник Новосад», що у місті Рожище:  вони реалізують саджанці плодово-ягідних та декоративних культур, які привозять з польських, нідерландських, німецьких, італійських розсадників та надають консультації щодо догляду і вирощування рослин. Також волинянин популяризує досягнення української селекції за кордоном та проводить екскурсії у найкращих розсадниках і ягідних плантаціях Європи.

Досвід європейських країн у ягідництві волинянин передає українцям

Чоловік закінчив лісо-технічний інститут, любив лісництво, однак так склалося, що пішов з цієї галузі. Сергій Новосад заснував перший кооператив в Рожищенському районі, хоч він і був художньо-декоративний.

«Зараз у мене в першу чергу йде просвітницька робота. Я багато вожу екскурсій на малину, лохину, полуницю тощо по розсадниках. І в результаті цих поїздок виробляється в кожного своя думка, чим займатися. Після того, як людина визначилася, треба зробити аналіз ґрунту, консультанта долучити, скласти бізнес-план, привезти саджанці під розмитнення тощо», – каже він.

Чоловік розповідає, що його десять років тому у Нідерландах вразило те, як малину грузили у машину та віддавали водію рекомендації, при якій температурі її можна везти 12 днів свіжою без заморозки. Це був сорт американської селекції «Маравілла». З того часу він закохався у малину.

Пан Сергій розказує, що в Європі все так влаштовано, що фірма, яка вивела цей сорт, дає на розмноження людині, людина віддає в теплиці чи на плантації і забирає всі ягоди. І всі заробляють на кожному етапі гроші.

В Італії пану Сергію дуже сподобалося перейняти досвід щодо вирощування фундука. Він був в П’ємонті та мав можливість побачити процес вирощування зсередини.

«Коли людина вирощує щось, вона завжди хвалить і продає, а я людина не заангажована, я знаю досвід і рекомендую самому переконатися в тому, що я незаангажований. Людина від мене може отримати рекомендації та саджанці з будь-якого розсадника, будь-якого виду згідно своїх побажань», – запевняє пан Сергій.

В Італії він має серед партнерів фірму «Батістіані». Це велике підприємство, яке багато років вирощує рослини in vitro (ред. –  це технологія розмноження рослин за допомогою використання мікроклонального розмноження, у результаті отримують посадковий матеріал високої якості і без різних хвороб).

«У мене всі подорожі пов’язані з моїм бізнесом. Я маю прекрасну родину, син і дочка разом зі мною займаються бізнесом. Ми подорожуємо всі по роботі. У серпні ми їздили в сторону замків-хрестоносців, побували у Марієнгбургу (ред. – німецька назва польського міста Мальборк). І по дорозі заїхали до мого друга, що займається у Польщі кизилом. Там я теж багато цікавого дізнався і вже можу передавати досвід», – каже волинянин.

Остання його екскурсія була у Польщі – їздили дивитися на черешні і якраз потрапили на плодоношення дерев. У вересні планує везти екскурсію щодо малини.

Найбільші його партнери із Європи – це розсадники Ліпецького та Козерсьського, «Поланд Плантс» «Терра Плантс» з Польщі, «Віссерс», «Флево Плант» із Нідерландів та «Раггі» із Італії.

«Я купую в тих, хто вирощує найкраще. Ніякий розсадник не може вирощувати повну гамму всіх сортів. За кожен сорт треба платити велике роялті і йому власник сорту може не дати дозвіл. Власник багатьом не дає дозвіл. Це і перевага, і в той же час проблема. Вічних сортів дуже мало, яким по 50-60 років. Вічні сорти – це американський сорт малини «Харітейдж», польський малини «Поляна», «Полка», з полуниці «Зенга Зенгана» «Хоней», «Ельсанта» тощо. Це сорти, які витримали вже 40-50 років на полях і все ж їх вирощують і продовжують. З ними початківцям працювати легко», – зазначає Сергій Новосад.

Українська селекція відстає від світу через недоліки законодавчої бази та розуміння, що селекціонеру потрібно платити гроші за сорти

Українська селекція не така прогресивна та законодавчо захищена, як у розвинутих країнах, наприклад, Нідерландах:

«Я багато їздив закордон, я бачив різку відмінність ягідництва, наприклад, польського і нашого, українського. У першу чергу, приходило на думку те, що, може, люди не вміють працювати. А основна причина була в тому, що Захід користувався селекцією всього світу, а до нас вона не доходила в Україну. Наші відставали, бо не мали можливості побачити успіхи того ягідництва. Я зразу обрав собі напрямок роботи, як торгівля інформацією. Я завжди людям надаю максимум інформації, вожу на екскурсії до успішних плантаторів. Люди приймають рішення, яким видом ягідництва займатися, а я їм далі допомагаю зробити контракти чи проконтролювати контракти, розмитнення тощо. Я, у першу чергу, досвід закордонний переношу на українську землю. Але зараз у мене мета – продати досягнення наших селекціонерів на Захід. Але за три роки активного рекламування наших сортів жодного такого великого інтересу не бачив до наших досягнень, тому що селекція у всьому світі дуже прогресивна і конкурентна, щороку дуже багато сортів виходить», – розповідає пан Сергій.

Зацікавилися поки що нідерландці садовим матеріалом із розсадника в Артемівську, тож садовий матеріал з Артемівська тепер успішно продають нідерландцям. А нідерландське відділення у Сербії нещодавно поцікавилося яблуком Семеренка, яке дуже гарно зберігається при сучасних методах зберігання.

Сергій Новосад наголошує, що українцям, по-перше, не вистачає, законодавчої бази, яка б гарантувала селекціонерам прибуток від того, що вони вивели новий сорт:

«У нас немає культури, що потрібно заплатити роялті людині, яка вивела цей сорт. У нас взяли, схопили, розмножили і хизуються цим. І дуже неприємно часом, як на екскурсіях наші люди так пихато говорять «Ви нам дайте ящик, а ми за рік розмножимо і нащо воно нам треба». Це походить від особистої культури кожної людини. Є ще одні, які тихенько розмножують, а інші у вічі тому ж селекціонеру кажуть «Ти мені дай 10 штук, а я собі зроблю тисячу». Неприємно це. Я щороку стикаюся щоразу з такими ситуаціями. Були в теплицях одного видатного селекціонера ДеВеерта. Він показував нові сорти, які через два три роки ввійдуть в реєстри. Все під камерами, а наш бере і тягне того куща, виносить. І на виході ДеВеерт каже «Сергій, я розумію, що це не ти зробив, але цей чоловік взяв корінець, і прошу мене більше своїми екскурсіями не турбувати».

Так Сергій Новосад втратив партнера із Нідерландів – знаменитого на весь світ чоловіка, що займається вирощуванням ягід.

Є великі прогалини у законодавстві і щодо розмитнення. Сергій Новосад вважає, що всі досягнення мають якомога швидше прийти на українську землю, однак українцям рекомендують садити українське. Придбання саджанців майже 50 % сортів полуниць – це чорна дірка в законності. Причина у тому, що в українському реєстрі майже немає нових сортів. І завезти сюди нові сорти дуже важко. До прикладу ,жодного сорту  малини світової селекції  немає в нашому реєстрі. У той час, коли всі садять польську, американську, нідерландську та італійську селекцію – в Україну її законно навіть завезти не можуть. В останні роки  питаннями управління правами власності на рослини і їх реєстрацією успішно займається ТОВ «ФруТек» з Вінниці і справи пішли на краще.

«Новий сорт завжди має якісь переваги. І кожна людина так само має право посадити і вирішити, чи далі це робити, а не за них має вирішувати якась служба, чи садити»,  – наголошує пан Сергій.

Не хочуть заходити в нашу країну і великі фірми. Наприклад, італійські фірми 80 % своїх саджанців полуниці вирощують в Польщі. І це на таких мінеральних пісках, як наші поліські. З того всі успіх мають, поляки заробляють, італійцям добре.

«Одна з великих фірм тих розсадників давала мені завдання ввійти в Україну, знайти господарство, але наші люди тоді завищують ціни, вже як нідерландець хоче купити господарство, то в 10 раз дорожче ставлять. Але дурнів немає, він поїде в Сербію чи в Польщу і купить. У Західній Польщі вже через село нідерландці, німці заходять, Там сільське господарство на височенному рівні. І господарство купити з холодильником, посівною площею в два рази дешевше, як у нас», – розказує волинянин.

Українці бояться об’єднуватися в кооперативи, на відміну від інших європейців, бо мають досвід радянських колгоспів

Сергій Новосад побував на зборах італійського кооперативу «Раггі», якому вже 105 років і туди входить тисяча фермерів. Волинянин мав змогу побачити роботу цього кооперативу у деталях.

Цей кооператив наймає менеджерів, які збирають збори двічі на рік. Фермерам готують пропозиції, як можна використати їхню землю – чи самому щось вирощувати, чи віддати землю в користування за певні відсотки. Волинянин каже, як бачив, що багато людей, просто, підписують документи та віддають землю у користування. Хтось ж, наприклад, береться щось вирощувати і тоді знає, що має дедлайни, коли поставити ягоди для оптовика.

«Я бачив успішні приклади кооперації і в Польщі. Вона набула теж ідеального змісту і вузької спеціалізації. Я возив у Польщу на екскурсію людей. Там нідерландці вирощують сорт полуниці «Ельсанта». Це 300 теплиць. І вони мають два тижні та ринок в певній країні. Агрономи з Нідерландів, які цим займаються, нічого не знають крім вирощення полуниці «Ельсанта» в певних умовах. Різні способи є заробити на ягодах, але завжди ягоди – це є ручна людська праця: або самі робите, або наймаєте людей, і мусите орієнтуватися на те, що левова частина ваших заробітків і витрат буде лягати на ручну працю. Збір і обробіток. У нас дуже великі проблеми в Україні з цим. От в Мексиці, наприклад, спеціально виводять такі ягоди: є сорт малини «Маргаріта», який дуже легко сходить і зразу на 20 % люди більше збирають при тих самих затратах тільки за рахунок зміни сорту», – ділиться досвідом чоловік.

Сімейне фермерство не може стати розсадником. Бо в Нідерландах та в Польщі не можна садити полуницю на полі, де була перед тим полуниця. Потрібно дати документи, що там протягом 100 років не росла полуниця. Якщо ні, то потрібно робити дезінфекцію і тільки тоді можна садити. А дезінфекція – це великі витрати для маленького фермера. Називатися можуть сімейними фермерствами, але це великі підприємства, де сотні мільйонів євро інвестовані в техніку, в теплиці тощо.

Сергій Новосад переконаний, що саме менталітет завадить українцям об’єднатися в кооперативи:

«Чого українці ніколи не досягнуть успіху в кооперації, тому що у нас була кооперація у колгоспах, яка зруйнувала психологію людей, віру в те, що в колективному господарстві можна колективно щось зробити. По-друге, такий менталітет. Це треба мати лідерів на місцях, які біля себе об’єднають людей. Наші люди не вірять в те, що хтось хоче комусь щось добре зробити. Саме наше життя, існування нашої держави показує, що це важкий процес. В Україні об’єднатися біля якоїсь ідеї навіть не можуть, не те, щоб біля заробітку. І від цього люди будуть дуже втрачати, доки не буде хоч якогось планування в осередках вирощування, нічого не зробимо, всі будуть бідкатися».

А ще, на його думку, потрібно мати високу свідомість цілого колективу. До прикладу, в Європі визначаються з отрутохімікатами чи засобами захисту, які допускаються на поля:

«Наші ж люди багато в чому не контролюють цього. Треба за людей дбати. Поглибленні аналізи, які зараз можуть робити лабораторії, вказують на те, що дуже багато шкідливих речовин заходить з тими хімікатами. Тут треба домовлятися і за цим слідкувати. Наші не слідкують, бо наші препарати не допускаються в Європі, а загальноєвропейські кожного року з реєстру виводять і завезти не можна, і не можна ними користуватися, – каже пан Сергій. – У мене є готовий  кооператив, є документи громадської організації «Ягідник». Можу віддати в ініціативні руки, щоб вони працювали далі. Ми робили цей «Ягідник» під велику переробку. Вона мала б бути у Горохівському районі, але людині просто не дозволили зі своїми вимогами адміністративними будувати це все. Він зробив проект, позаливав фундамент. Як почали з нього вимагати дороги робити тощо, то він забрав і все переніс під Любомль. Він далі буде будувати великі холодильники, велику переробку, заморозку. Якщо хтось ініціативний є, я ті документи дав би, нехай хтось займається».

Чоловік каже, що без кооперації людям важко, і він бачив багато печальних випадків, коли люди багато вкладають грошей і розчаровуються в тому. Але, в основному, всі, хто займається ягідництвом цілеспрямовано, не пасують перед негараздами, вони витримують та отримують свій рівень прибутку, знаходять свою нішу, тому що споживання ягід в світі росте. Зараз за спостереженнями пана Сергія, найбільше росте споживання лохини. Також багато їдять полуницю:

«Свіжі десертні ягоди на Заході в багатих країнах вважають сегментом преміум-класу, собі не кожна людина може дозволити їх їсти. На заході є величезний вибір, якщо людина хоче собі придбати».

В Україні, на відміну від інших країн, простий механізм отримання компенсації затрат під закладку садів

В Україні вже кілька років повністю компенсують затрати на закладку садів. За словами Сергія Новосада, дуже мало в яких країнах така компенсація є, як в нас:

«Всі, кого я знаю, всі, хто подавав документи на компенсацію, всім компенсували, починаючи з проекту на воду, на придбання сільськогосподарської техніки і на придбання саджанців. Люди практично за державні гроші побудували собі величезні ягідні господарства. Є в Європі таке, тільки різними методами підтримують. У нас ж можна посадити, здати, отримати компенсацію, а потім тим садом ніхто не цікавиться. Багато людей, просто, садить, забирають компенсацію, на цьому мають якийсь навар і можуть сміливо не працювати».

Безвіз із Євросоюзом спрощує роботу та дає можливість побачити досвід інших країн

Сергій Новосад давно їздив закордон у справах, ще коли був на іншій роботі. Їздив по фінській візі три-чотири роки. Вона давала можливість перетинати майже всю Європу і заїжджати в Фінляндію через Нідерланди.

«Безвіз ж – це є дуже велике благо для наших людей. Людина має бути вільною, мати спосіб пересування, вільна у роботі, у всьому має вільна бути. Вона мусить роботу шукати до своєї натури, а не натуру перебивати до тої роботи, яку вона буде робити, і безвіз – це частина внутрішньої свободи людини. Опоненти кричать, що безвіз біду робить для України, що працювати немає кому. Але люди їдуть, набираються досвіду та повертаються впроваджувати його тут», – ділиться власними враженнями Сергій Новосад.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання  «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас