19:24, 08 Грудня 2023

Як у Луцьку ставлять на ноги поранених воїнів

Від перших днів повномасштабного вторгнення тисячі волинян зголосилися захищати Україну: разом із побратимами з інших регіонів країни вони воюють на Запорізькому напрямку, відкидали ворога, який проривав оборону на Донеччині, звільняли Харківщину та Херсонщину. Особливо гострим є питання порятунку та реабілітації тих, хто отримує поранення у боях із російським агресором. Одним із медичних закладів, який приймає військових із пораненнями різної складності, вже впродовж років є Волинський обласний госпіталь ветеранів війни.

Від АТО до війни: як луцькі хірурги рятують поранених захисників

Про те, як працює в умовах повномасштабної війни відділення ортопедії і травматології та хірургії  на базі КП «Волинський обласний госпіталь ветеранів війни» розповів інтернет-виданню «Волинь Online» лікар-хірург, лікар-ортопед-травматолог, кандидат медичних наук Роман Антощук.

«Наше відділення працює вже тривалий час, ще з 2014 року ми допомагали нашим хлопцям, які воювали в АТО. Зараз, під час повномасштабної війни, ми надалі продовжуємо надавати допомогу у сфері ортопедії та травматології в повному об’ємі. Це різні рани – як відкриті, нагноєні, чисті рани, також працюємо з переломами різних кісток різної складності. Однозначно, є різні випадки як за складністю, так і за тривалістю лікування. Весь спектр оперативних втручань забезпечуємо, максимально використовуючи новітні технології для максимального відновлення пацієнтів у післяопераційному періоді», – розповідає лікар.

Він зауважує, що відділення завжди було завантажене на 100 % і з таким навантаженням працюють постійно. Від початку повномасштабного вторгнення частіше доводиться працювати із комплексними травмами.

«Коли у лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення росії, нам довелося змінити ритм роботи, у перші ж дні перейшли на постійне забезпечення роботи хірургічної бригади, так як від нас вимагали законодавчі норми. Ми працюємо з 2014 року з такими проблемами, для нас це не було якимось новим досвідом. Це, звісно було неочікувано, але ми працювали просто у трохи більш напруженому робочому режимі і до завершення війни працюватимемо у такому ритмі, щоб максимально вчасно надавати допомогу.

Не можна сказати, що складність травм збільшилася, просто травми стали більш комплексними, більше поєднаних, які потребують не одного оперативного втручання, а кількох для вирішення проблем, які є у пацієнта», – говорить хірург.

Найскладніші випадки за цей період, з його слів – коли різні ділянки ушкоджені і потребують поетапних втручань.

«Це ушкодження тазу, великих трубчастих кісток, стегна, вони потребують як професійних навичок, так і реабілітації. Пацієнти потребують більш тривалого лікування, але якщо у команді працюють як лікарі, так і реабілітологи, медсестри допомагають, колектив працює як одне ціле, це дає результат і випадок не здається таким складним. Загалом це тривалий процес, який потребує поступового надання допомоги. Головне – кінцевий результат, щоб пацієнт максимально повернувся до своїх функціональних обов’язків та до комфортного життя в подальшому.

Один із випадків – пацієнт, який отримав травму, при якій були ушкодження як нижніх кінцівок, так і живота, що потребувало від нас поетапного лікування, з проходженням як реабілітації, так і оперативних втручань. Це лікування розпочиналося із очищення ран та пересадки шкіри, загоєння. На цьому етапі ми проводимо артроскопічне лікування колінних суглобів, оскільки були пошкоджені структури у колінному суглобі. Зараз пацієнт перебуває після другого оперативного втручання на колінних суглобах, проходить реабілітацію і все гаразд», – розповідає Роман Антощук.

Він зазначає, що у госпіталь потрапляють як військові, так і цивільні з різних регіонів України.

«Звісно, більшість пацієнтів із західного регіону, але якщо звертаються і з інших регіонів, ми ніколи нікому не відмовляли, а навпаки намагаємося їм швидше допомогти, тому що їм потрібно довго добиратися, тим більше у теперішній час це непрості етапи, потрібно, щоб вони могли комфортно перебувати у лікувальному закладі та були задоволеними наданими послугами», – говорить лікар.

З його слів, наразі госпіталь максимально забезпечують усім потрібним, як для комфорту роботи лікарів, так і для пацієнтів.

«Ми максимально забезпечені для надання допомоги у лікувальному закладі, починаючи від знеболювальних, є весь спектр медикаментів та обладнання. Завжди потрібно прагнути до кращого, рухатися вперед, тому зажди є різні бажання», – зауважує хірург.

«Просто, Бог дав на життя»: поранений двома ракетами на Запорізькому напрямку лучанин успішно долає наслідки поранень

Одужати після важких бойових поранень у госпіталі допомагають лучанину Василеві, який потрапив сюди після лікування у Львові.

Він розповідає, що до війська пішов 27 лютого 2022 року добровольцем.

«Раніше служити в армії мені не доводилося, але це був випадок, коли вся Україна піднялася та пішла захищати батьківщину. Ці перші дні ми дзвонили один до одного, зустрічалися, пили каву та радилися, що робити. Всі хлопці тоді йшли добровільно, тому що не знали, що буде далі, танки вже наближалися до Києва. Ніхто не міг знати, звідки вони ще підуть, чи не йтимуть, наприклад, з білорусі на Волинь. Всі патріоти пішли захищати батьківщину, стояли у чергах у військкоматах. Рідні мій вибір сприйняли нормально, адже чоловіки повинні захищати свою батьківщину, а хто не може через інвалідність чи з інших причин, може допомагати в інший спосіб. У когось – спина, у когось – нога хворі, але хлопці йшли добровольцями, якщо можеш – ти можеш», – згадує Василь.

Спочатку він перебував на Волині у роті охорони, звідти поїхав у Новоград-Волинський, потім – у Цміни, Маневичі, а згодом – на Запоріжжя.

«Ті, хто раніше брав участь в АТО, говорять, що зараз значно більше повноцінна війна. У 2014 році хлопці також були у різних випадках – і складних, і легших, однак зараз війна набагато гірша», – зауважує ветеран.

Поранення військовий отримав на Запорізькому напрямку.

«У мене влучили дві ракети від ПТУРа  (протитанкова керована ракета – ред.) – одна у живіт, інша – по нозі. Це трапилося у квітні. Перша ракета прилетіла по животі, друга – вже коли я лежав, прилетіла по ногам. Нас було спочатку п’ятеро побратимів, потім ще двоє підбігли, усі семеро отримали поранення різного ступеня, але, Богу дякувати, всі залишилися живі. Завдяки командиру відділення, ротному, моїм побратимам, які бігом зробили швидку евакуацію, я залишився живим. Тому що були турнікети на ногах, ноги всі порізані. Якби не було швидкої евакуації, можливо, ми з Вами вже б не розмовляли. Мене швидко доставили і хлопці зі 128-ї бригади, які були поряд, привезли мене у Запоріжжя. Мене поранило о шостій годині ранку, а о пів на восьму вечора я прокинувся після операції у Запоріжжі», – розповідає він.

Врятувати бійця після важкого поранення, з його слів допомагає злагодженість побратимів.

«Чи вдається врятувати більшість тих, хто отримує такі поранення? Це залежить від злагодженості хлопців, первинної допомоги, медиків. Поряд зі мною лежав побратим, якого контузило, і попри те, що у нього дуже боліла голова, він приліз до мене та наклав мені турнікети, аби я лишився живим. Важливо, щоб турнікети були якісними. Навіть на навчаннях нам показували, щоб ми мали розуміння, як допомогти побратиму, навіть якщо ти сам отримав поранення. Коли один одному допомагаєте, це завжди краще: коли один побіг, аби покликати хлопців, інший підліз, щоб накласти турнікет, усе відбувається злагоджено. Кожен і військовий, і цивільний, повинен вміти допомогти пораненому. Також важлива швидка евакуація, тоді вдасться врятувати життя», – зауважує військовий.

Чотири дні поранений воїн перебував на реанімації у Запоріжжі, два дні – у Дніпрі, потім – півтора місяці у Львові, а відтоді все лікування проходить на Волині.

«У Львові великий наплив людей, вони лише стабілізують, тож зі Львова я попросився до Луцька. Я попросив і мене прийняли сюди з відкритими ранами. Ми пішли до начмеда, попросили її, вона підказала, що потрібно робити і мене прийняли хірурги – спочатку лікував Андрій Васильович Бідзюра, а потім, коли він пішов у відпустку – Роман Ярославович Антощук і повністю мене долікували. Хоча наслідки вилазять досі – наприклад, два побитих коліна. Тому Роман Ярославович зробив мені ще операцію на обох колінах, доліковує. Я почуваюся вже значно краще, лікарі мене поставили на ноги, плюс дуже хороші дівчата-реабілітологи, які займаються з нами. Ми ходимо на реабілітацію, робимо різні вправи. Лікарі призначають потрібні процедури, ми спочатку на них ходимо, а після процедур йдемо у фізкабінет і на тренажерах з нами займаються, розробляють, наприклад, ноги. У мене нога не працювала, але реабілітологи стараються, допомагають», – зазначає Василь.

Він запевнює, що попри постійну зайнятість, лікарі завжди готові допомогти та присвятити час кожному із пацієнтів.

«Тут до мене добре ставляться лікарі, хірурги, начмед. Хірурги з ранку до ночі зайняті операціями, не мають часу відпочивати. Цей госпіталь справді займається військовими, тут їх лікують від початку і до кінця. Вони молодці – і Роман Ярославович і Олег В’ячеславович Герасимчук, Андрій Васильович, завідувач відділення Олександр Олександрович Кругляк, всі медсестри та санітари – бігають, дивляться за нами, допомагають нам. Хотілося б, звісно, щоб було краще обладнання, щоб було краще хірургам, які працюють без відпочинку. Госпіталь весь час заповнений, немає вільних місць. Хотілося б, щоб їм краще було працювати», – говорить ветеран.

Зі слів Василя, у госпіталі охоче приймають поранених воїнів із будь-якого регіону України.

«Лікарням треба обладнання для хірургів,  для реабілітації. Лікарні нас «витягують», ставлять на ноги. Куди ми зверталися б, якби не вони? Є госпіталь, звертаєшся до начмеда – все, без питань, звертаєшся до хірурга – приймають без проблем. Військові із Запоріжжя, Дніпра, Харкова, полікувавшись у Луцьку, не хочуть їхати назад, а готові лишатися на Волині, навіть ВЛК проходять тут. У Луцьку готові приймати військових незалежно від того, з якого вони регіону, не потрібно ані грошей, ані хабарів, нічого. Навіщо ділити Україну? Немає різниці, ти місцевий чи ні. Наприклад, військовий із Курахового на Донеччині, лікувався тут, а коли отримав 30-денну відпустку у Курахове, телефонував та говорив, що хоче повернутися на Волинь, тому що тут живуть хороші люди. На сході багато хто був про нас поганої думки, але коли вони побували тут, побачили, яке тут ставлення та змінили думку. Всі хочуть, щоб Україна стала єдиною, ми за це воюємо, багато наших побратимів за це загинули», – наголошує ветеран.

Говорячи про потреби військових, він зауважує, що на фронті бракує логістики, безпілотників, тепловізорів, певного озброєння, зараз взимку потрібне тепле взуття. Василь та його побратими, як штурмовики, були забезпечені усім, а, наприклад, артилерія завжди потребує снарядів. До того ж, зараз триває війна дронів, які стають на фронті витратним матеріалом і закуповувати їх потрібно завжди. До фінансування потреб захисників долучається медичний персонал госпіталю.

«Завідувач відділення Олександр Кругляк надав 50 тисяч гривень на придбання дрона. Усі допомагають, хто чим може, злагоджуються, медичний персонал, хірурги, медсестри, долучаються до придбання речей, які потрібні на фронті. При тому, що зарплати у них невеликі, а роботи завжди багато, немає часу на відпочинок», – говорить він.

Коли вдасться повністю вилікуватися,  Василь планує повернутися на фронт.

«Поки мені не можна фізичних навантажень, рани дуже важкі. Просто, Бог дав на життя, хоча біля нас пролетіли дві ракети. Повернуся назад до хлопців, а там будемо бачити. Ми їхали захищати батьківщину за тисячу кілометрів від дому, ми всі віримо у перемогу, тому ми з перших днів і пішли, тому що вірили у свою Україну і вся Україна піднялася заради того, щоб ми перемогли у цій війні. Для чого ж тоді наших полеглих побратимів везуть щодня?», – говорить він.

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: