У Луцьку поминали померлого 20 років тому владику Якова

20 літ тому спочив у Бозі владика Яків (Панчук). З нагоди річниці упокоєння митрополита Луцького і Волинського Якова відправили заупокійну літію на його могилі, що біля кафедрального собору Святої Трійці.

Про це повідомляють на веб-сайті Волинської єпархії ПЦУ.

Поминання очолив митрополит Луцький і Волинський Михаїл у співслужінні місцевого духовенства, викладачів та студентів ВПБА.

У слові митрополит Михаїл зазначив, що владика Яків був одним з родоначальників визнаної благодатної канонічної Церкви. Тому варто завжди пам’ятати про своїх фундаторів та продовжувати їх шлях.

У Волинській православній богословській академії відбувся вечір пам’яті аскета і молитвенника. Своїми спогадами поділився керуючий єпархією, який знав покійного владику з юних літ і був його учнем.

«Не було б митрополита Якова – не було б Української Церкви», – переконаний владика Михаїл.

Також виступили канцлер єпархії протоієрей Микола Цап, ректор протоієрей Володимир Вакін, проректор з наукової роботи протоієрей Владислав Фульмес, декан богословського факультету протоієрей Ігор Скиба та гості з Тернопільщини: настоятель парафії у селі Лосятин, директор музею ім. Митрополита Якова протоієрей Василь Хоміцький та протоієрей Володимир Панчук. Ведуча – викладачка кафедри гуманітарних та практичних дисциплін Наталія Волочай. Потому присутні переглянули фільм «Богом обраний» (автор Андрій Гнатюк), архівні фотоспогади та ознайомилися з музейними експонатами.

Владика Яків (у миру Іван) народився 5 жовтня 1931 року в селі Лосятин поблизу Почаєва. Сім’я Панчуків була великою: майбутній владика мав трьох братів та дві сестри. Це була побожна українська родина.

Особливо яскравий відбиток на дитячу душу наклала велична святиня – Успенська Почаївська лавра, неподалік якої знаходиться Лосятин. Тож після закінчення школи навчався в Ленінградській семінарії, потому в духовній академії.

Тоді, у розпалі хрущовських гонінь, влада масово закривала храми й монастирі. Але, незважаючи на переслідування монахів Почаївської лаври, брат Яків із багажем богословських знань повертається до неї. З 1966 по 1974 рр. він виконує тут різні послухи – бібліотекар, уставник, регент, благочинний. За ревну службу в 1969 р. возведений у сан ігумена. Згодом став намісником лаври у сані архімандрита. Однак через недоброзичливість органів влади змушений піти з неї.

Лише з перетворенням Українського екзархату рпц в Українську православну церкву із правами самоуправління 24 листопада 1990 р. Священний синод УПЦ обрав о. Якова єпископом Почаївським. Але через прихильність до автокефалії Української Церкви знову змушений був полишити обитель. Після «Харківського собору» 1992 р., на якому єпископи відреклися своїх підписів під рішенням Помісного собору 1991 р. щодо проголошення автокефалії, владика Яків залишився із Предстоятелем – Митрополитом Філаретом, і так стало можливим створення Київського патріархату.

За заслуги перед Церквою в 1993 р. преосвященного піднесли до сану архієпископа. З 12 квітня 1995 р. до смерті 16 березня 2004 р. керував Волинською єпархією (з листопада 1995-го – як митрополит Луцький і Волинський), був постійним членом Священного синоду УПЦ КП. За заслуги перед Церквою нагороджений орденами Христа Спасителя та Святого рівноапостольного князя Володимира І і II ступенів. Також мав нагороди Єрусалимського і Румунського патріархатів.

Помер 16 березня 2004 року.