19:00, 27 Січня 2020

Русифікація, Хрущов-«кукурудзник» та бандерівці: про що волиняни говорили з емігрантами у Відні

Русифікація, ставлення до вояків УПА, повоєнна відбудова та «кукурудзяна лихоманка» Хрущова: розмови туристів з Волині з українськими емігрантами у Відні 1959 року фіксувало ЦРУ.

Розмови з українцями під час 7-го Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Відні з 27 липня по 4 серпня 1959 року задокументували працівники ЦРУ. Розсекречений документ містить розшифровку приблизно 37,5 години дискусій та розмов на різноманітні теми. Розмови відбувалися, як пояснюють у документі, у ресторанах та під час обідів.

У звіті навели розмови двох агентів ЦРУ з десятьма українцями, серед яких продавець луцької книгарні Василь Борисюк та Наталка Шевчук, яка працювала у луцькій поліклініці (щодо неї подають такі відомості: «38 років, не закінчила навчання медицині, член партії, говорить, що «мусить належати до партії»; на грудях носить кулон з зображенням Богоматері, говірка; очевидно, перебувала на Тернопільщині, тому що орієнтується в деяких місцевих прізвищах та підпіллі»). Решта співрозмовників – журналіст з Києва, агроном з Вінниці, шахтар з Луганська, вчитель з Закарпаття, вчитель з Запоріжжя, випускниця Київського університету, співак Київської опери та статистик з Дрогобицької області.

Усі співрозмовники підтвердили, що прибули у Відень, отримавши путівки. У подорож вирушали з Києва, але не усі разом, кордон СРСР перетинали потягом, роблячи зупинку у Будапешті на 12 годин.

Зауважимо, що про сам фестиваль західна преса писала як про інспірований Москвою прокомуністичний захід, спонсорований СРСР.

Віра в соціалізм та «доженемо і переженемо Америку»

Дехто з українців зберігав ідеалістичну віру в соціалізм та його справедливість, у те, що СРСР наздожене та пережене Америку, хоча й не раніше, ніж протягом 15-20 років. Західний світ у їхньому уявленні – обов’язково капіталістичний та «реакційний», вони не мали реального уявлення про права робітників, соціальні послуги. Вони вважали, що багатопартійна система означає обов’язково хаос, тому що «партії дбають тільки про себе, а не про народ». Їхній патріотизм мав не політичний характер, співрозмовники виявляли гордість за відбудову України після війни, відзначали, що це досягнення українського народу, пишалися індустріальним потенціалом України. Також відзначали збільшення участі місцевого населення в адміністрації, шкільництві та економічному житті.

Українських емігрантів, з якими розмовляли, вони запрошували в гості та дивувалися, як можна так довго жити на Заході. Автор документа відзначає, що усі співрозмовники розмовляли доброю українською мовою, у розмовах та поведінці не відчувалося комплексу меншовартості.

Русифікація та ставлення до росіян

У розмовах відчувався вплив на українську молодь радянської пропаганди та тез про «єдиний радянський народ» і «рівність між народами СРСР».  Молоді українці не зауважували приниження України Москвою, а коли співрозмовник-емігрант звернув увагу на малий приріст населення України, вивезення українських дівчат в Казахстан, де вони перемішуються з хлопцями-росіянами, брак україномовних шкіл у радянській Росії, у той час, коли росіяни в Україні мають більше прав, ніж українці – співрозмовники почувалися розгубленими і мовчали, або повторювали радянські штампи.

Жоден зі співрозмовників не виявив ненависті чи упередження до росіян. Вони не були задоволені лише через некультурну поведінку деяких апартачиків-росіян, але навіть їх старалися виправдовувати. Вони вважали, що в Україні немає русифікаторської політики, тому що всюди є українські школи, преса, книжки, скрізь можна вживати українську мову. Російську мову намагаються вивчати всі, тому що це всесоюзна мова і без неї складно обійтися.

Щодо нового закону, який дозволяв батькам вирішувати, чи навчатимуться їхні діти у школі українською, співрозмовники відзначають, що це демократичний закон, тому що «не можна змушувати батьків посилати дітей у школи, які їм не підходять». Свідомі українці, мовляв, посилатимуть дітей до україномовних шкіл.

Василь Борисюк з Луцька намагався довести відсутність русифікації тим, що на Волині зі 190 середніх шкіл лише у п’яти викладають російською.

Своєю чергою, співак Київської опери Микола Кондратюк під час виступу грузинських танцюристів сказав: «Ох, хороші вони хлопці, ці грузини. Росіян вони недолюблюють, але з нами одразу подружилися і постійно тримаються разом з нами». Він пишався тим, що з 90 учасників музичного конкурсу в Москві лише 11 отримали можливість поїхати до Відня, серед них дев’ятеро українців. Під час Віденського фестивалю він, а також українки Зоя Христич та Надія Кудець отримали золоті медалі.

Зміни після смерті Сталіна та побутові умови

Усі співрозмовники підтвердили, що у матеріальному плані життя в Україні значно поліпшилося від 1953 року, підвищилися зарплати та пенсії. Наприклад, в крамницях у продажі багато радіоприймачів, щораз більше з’являється телевізорів. На придбання холодильників, втім, доводиться очікувати за списком. Фотоапарати, годинники та мотоцикли населення купує «за помірними цінами». Тканин, одягу та взуття також більшає, але не все належної якості. Житлова криза не настільки жахлива, як у минулі роки. У містах достатньо харчів, але на селі населення живе гірше («це правда, що колгоспник у повоєнні роки дуже бідував»), селяни мають менше грошей, а ціни на товари на селі вищі, ніж у місті.

Серед змін з 1953 року молоді українці відзначили: збільшення відсотку українців на керівних посадах в УРСР; менший контроль Москви за українською промисловістю; збільшення автономії України, наприклад, рішення про будівництво великих індустріальних об’єктів ухвалювали не в Москві, а на місцях.

Василь Борисюк та Наталка Шевчук відзначали підвищення кількості місцевих кадрів в адміністрації, освіті та промисловості. Ще декілька років тому участь волинян у розбудові Волинського вугільного басейну була малою, а у 1959 році там працювали чимало місцевих українців – інженерів, робітників, різноманітних фахівців.

Церква та релігія

Співрозмовники не виявляли антирелігійного фанатизму, ставлення молоді до церкви не вороже, а швидше байдуже, молодь переконана, що церква відімре разом зі старшим поколінням. Ніхто зі співрозмовників не був готовий до дискусії принципово-філософського характеру на тему існування Бога, створення світу тощо. Їхній критицизм був спрямований проти церкви як інституції і проти людських слабостей священиків та розходження їхніх слів зі справами. Колишній учитель, журналіст з Києва Володимир Котенко та вчитель середньої школи з Закарпаття Андрій Андрашко наводили приклади поганої поведінки священнослужителів.

Можлива війна зі США та ставлення до Микити Хрущова

Молоді українці вважали, що володіння США та СРСР однаковою кількістю ядерною зброї створює рівновагу, тому найближчим часом війни між двома наддержавами не буде. Багато людей в СРСР переконані, що держава успішно бореться зі США економічними методами і війна непотрібна. Ніхто зі співрозмовників не вірив, що Радянський союз розпочне війну першим. Шахтар з Луганська Леонід Карпенко говорив, що у разі війни зі зброєю став би боронити СРСР.

Ставлення народу до Хрущова, з їхніх слів, здебільшого позитивне. Його поважають за те, що він реаліст, а не догматик; за часів його правління покращало життя; він ставить конкретні цілі, зокрема, найбільший кредит довіри народу отримав завдяки житловому будівництву. В народі про нього говорять як про невтомного, рухливого, який усім цікавиться та всюди буває. Про минуле Хрущова знають та розповідають мало. В народі про нього ходять різні анекдоти, його називають «кукурудзником».

Ставлення до УПА та підпілля

Усі співрозмовники знають про існування підпілля під час та по закінченні війни. Жителі східних регіонів України менше поінформовані про підпілля, знають про нього лише в загальних рисах. Знають, що УПА боролася також проти німців. Підпільний рух повоєнного часу називають по-різному: «самостійники», «оунівський рух», «рух Бандери», «самостійницький рух». Леонід Карпенко розповідав, що усіх, хто з західних областей приїздив на Донбас, називали «бандєровцамі» та дивилися на них з підозрою. Тепер, мовляв, такого немає. Деяких членів підпілля, які повернулися зі заслання на батьківщину, міліція мусила обороняти від місцевих мешканців. Декого з них убили, решта живуть та працюють у рідній стороні. Наталка Шевчук з Луцька стверджувала, що у 1941 році їй було 17 років і вона бачила все, що діялося в часи підпілля. У 1959 році ще була свіжою пам’ять про УПА, вважали, що потрібно приблизно 30 років, щоб люди забули про драматичні події. Андрій Андрашко розповідав про численні помилування націоналістів та навіть колишніх комуністів, які були ув’язнені, тому що не підтримували радянську владу.

Окрім того, автори звіту зазначають, що усім співрозмовникам сподобалося читати українські газети, видані на еміграції («Сучасна Україна» та «Українська літературна газета»). Їх приємно здивувала поінформованість емігрантської преси про події в Україні та СРСР загалом, а також стиль.

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

Become a Patron!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: