Пом’янули волинського митрополита з нагоди 15-річчя упокоєння

16 березня митрополит Луцький і Волинський Михаїл очолив заупокійну літію на могилі митрополита Якова (Панчука) біля кафедрального собору Святої Трійці.

Про це повідомляє Волинська єпархія ПЦУ.

У заупокійній молитві взяли участь зокрема віце-канцлер єпархії протоієрей Олександр Безкоровайний, інше духовенство, родичі спочилого архієрея.

Митрополит Яків (у миру Іван Дмитрович Панчук) – великий богомільник, знавець канонічного права, історії нашої Церкви, патріот України. Всі свої знання, любов до Бога й Батьківщини передавав пастві, священнослужителям, учням.

Народився 5 жовтня 1931 р. у селі Лосятин Кременецького району Тернопільської області. Батько Дмитро трудився теслею, а мати Марія – домогосподаркою. Сім’я Панчуків була великою: майбутній владика мав трьох братів та дві сестри. Це була побожна українська родина.

Особливо яскравий відбиток на дитячу душу наклала велична святиня – Успенська Почаївська лавра, неподалік якої знаходиться Лосятин. Тож після закінчення школи навчався в Ленінградській семінарії, потому в духовній академії.

Тоді, у розпалі хрущовських гонінь, влада масово закривала храми й монастирі. Але, незважаючи на переслідування монахів Почаївської лаври, брат Яків із багажем богословських знань повертається до неї. З 1966 по 1974 рр. він виконує тут різні послухи – бібліотекар, уставник, регент, благочинний. За ревну службу в 1969 р. возведений у сан ігумена. Згодом став намісником лаври у сані архімандрита. Однак через недоброзичливість органів влади змушений піти з неї.

Лише з перетворенням Українського екзархату РПЦ в Українську Православну Церкву із правами самоуправління 24 листопада 1990 р. Священний Синод УПЦ обрав о. Якова єпископом Почаївським. Але через прихильність до автокефалії Української Церкви знову змушений був полишити обитель. Після «Харківського собору» 1992 р., на якому єпископи відреклися своїх підписів під рішенням Помісного Собору 1991 р. щодо проголошення автокефалії, владика Яків залишився із Предстоятелем – Митрополитом Філаретом, і так стало можливим створення Київського Патріархату.

За заслуги перед Церквою в 1993 р. преосвященний був піднесений до сану архієпископа. З 12 квітня 1995 р. до смерті 16 березня 2004 р. керував Волинською єпархією (з листопада 1995-го – як митрополит Луцький і Волинський), був постійним членом Священного Синоду УПЦ КП. За заслуги перед Церквою нагороджений орденами Христа Спасителя та Святого рівноапостольного князя Володимира І і II ступенів. Також мав нагороди Єрусалимського і Румунського Патріархатів.