Переселенці, які знайшли прихисток у Ковелі, приємно вражені гостинністю містян

Минуло два з половиною місяці від того дня, коли росія розпочала вторгнення в Україну. За цей час у Ковелі знайшли прихисток понад п’ять тисяч вимушених переселенців. Місто підтримує цих людей. Зокрема, працює центр надання допомоги. Тут зустріли українців з різних міст України і почули їх історії, враження від міста.

Про це повідомляють на веб-сайті Ковельської міськради.

Ірина з сім’єю приїхала з Києва. Кілька днів просиділи під моторошними обстрілами, потім вирішили тікати, хоча б кудись, так як вже просто не витримували. Найближчим доступним варіантом здавався Ковель. Адже родом жінка з Волині. Тут пройшло її дитинство та юність. Родині дуже сподобався центр міста: красиво, доглянуто. А найголовніше — тут щирі та гостинні мешканці. Ірина каже, що вони з донькою задумуються над тим, аби переїхати сюди назавжди.

Непростим був шлях з Харкова до Ковеля у Наталії з чоловіком та трьома дітьми: “Це рішення далося нам важко. Але більшість наших знайомих, друзів почали масово виїжджати. Тож і ми також наважилися на цей крок. У перші дні було незвично побачити місцевих, які просто гуляють, спокійно переходять дорогу. Тепер ми вже трохи звикли. Містечко дуже подобається. Проживаємо у знайомих. Відчуваємо колосальну підтримку від ковельчан. Та як би комфортно тут не було, не втрачаємо надії, що незабаром поїдемо додому”.

Ольга приїхала з Одеси. Розповідає, що через війну не впевнена, що туди повернеться. Тому не проти залишитися в Ковелі. Поки живе у рідних та шукає роботу, але зараз з цим непросто.

“Місто гарне, охайне та затишне. Уже маю кілька улюблених місць, де можна випити кави, ввечері прогулятися або просто посидіти”, – розповідає вона.

З першого дня війни з сім’ями працюють волонтери Надія та Наталія. Щоденно їх центр надання допомоги обслуговує понад 400 осіб.

«Історії у кожного різні, але є дещо спільне — біда, через яку вони були змушені покинути свої домівки. Дехто поселився у Ковелі лише на кілька днів, а пізніше планує виїхати за кордон. Інші залишились. Можемо тільки уявити, які жахіття довелося пережити цим людям. Тут доводиться бути подекуди не лише волонтерами, а й психологами», – діляться дівчата.