Останнє передвоєнне Різдво на Волині: пожертви, міць духу та світло серед глобального мороку

Роздуми про Вифлеємську зірку над Волинню та морок сучасності, пожертви замість вітань та успіх українського театру: таким було останнє Різдво, яке відзначала багатоконфесійна та багатонаціональна Волинь у мирних умовах 1938 року.

На шпальтах тогочасних газет публікували роздуми про символізм Вифлеємської зірки та «ненависть, що розлилася світом».

«Зоря Вифлеємська… Скільки ж спогадів пробуджує щороку ця мала зірка у кожному з нас. Споминів щирих, наївних утіх з років дитинства, переживань з років зрілості… Дитячі радощі, переживання – це найбільш особисті скарби кожного з нас, замкнені у зачарованій скриньці, що відкривається лише у Святвечір, тільки у гроні найближчих, оскільки скарби, сховані у цій скриньці, мають дивовижні властивості: тільки для утаємничених світяться вони справжнім блиском, грають барвами веселки, а у байдужому погляді чужих людей стають вони купкою мотлоху», – йшлося у святковій публікації.

Наголошували, що пам’ять про народження Христа – не лише церковна урочистість, а також початок нашої ери, нової ери в історії людства, ери та культури, які називаємо християнськими. Із сумом автор констатував, що хвала Божа у 1938 році стала бездумним та бездушним традиційним обрядом та цитував Євангеліє: «цей народ устами шанує Мене, серце ж їхнє далеко від Мене». Нарікав він і на те,що серед людей немає миру, а триває в абсурдних розмірах «гарячка озброєнь»  та розпалюється усіляка ненависть – класова, расова, конфесійна, громадянська. Ця ненависть суперечить основній засаді християнського вчення – засаді любові до ближнього, а пануючий брутальний культ фізичного насилля  витіснив віковічні ідеали правди, добра і краси.

Актуальними досі лишаються рядки із різдвяного числа волинських газет 1938 року:

«Не страшна нам жодна сила, поки зберігаємо силу і чистоту духу, не отруєного отрутою ненависті, яка нині широкою хвилею розлилася по світу, поки не втратимо з-перед очей світла науки Христової – науки любов до ближнього. Промені Вифлеємської зірки най освітлюють нам шлях у мороці сучасності!».

У різдвяному числі газети «Wołyń» з нагоди свят друкували вірш знаного польського поета Леопольда Стаффа «Коляда» та поезію «Комин» тоді ще не надто відомого автора – згодом лауреата Нобелівської премії з літератури 1980 року Чеслава Мілоша.

«Готує до друку том віршів та том есеїв, перекладає поезію Бодлера», – писали коротеньку звістку про письменника у розділі «Літературна хроніка».

Волинський український театр тим часом успішно здійснив постановку «Вій» – фантастичну оперу за творами Миколи Гоголя в інтерпретації та на музику Марка Кропивницького. У публікації йдеться, зокрема, про те, що Гоголь, якого вважають великим російським письменником, насправді походив із родини козацької старшини Гоголів-Яновських та був українцем із домішкою польської крові, якого «поглинула пащека великоросійського Молоха».

«Гоголь-Яновський, автор «Вечорів на хуторі» та «Тараса Бульби» стає Гоголем, автором «Ревізора» та «Мертвих душ», який немилосердно висміює миколаївську російську реальність. Завдяки Кропивницькому у «Вію» відчувається Гоголь, народжений у Сорочинцях. У цьому творі, що належить до чільних творів репертуару української сцени, у якому ліризм поєднується з гумором, люди з просторів Київщини першої половини 17-го століття живуть запанібрата з чортами, відьмами та вовкулаками, стикаючись із ними у повсякденному житті, знаючи, як належить боротися з нечистою силою. Теплий колорит рідної сторони Гоголя, увиразнений завдяки композитору, дає це відчути на високому рівні», – йшлося у публікації.

До постановки опери долучилися 40 акторів. Відзначали, що директор Микола Певний вдало розподілив ролі, мобілізував статистів та належним чином вирішив технічні питання у сценах останнього акту опери – з летючою труною та упирями. Завдяки постановнику опера як музичне видовище досягла високого рівня. Серед акторської трупи відзначали гру Антоніни Певної (нянька та шинкарка), акторки Мельниківни (панночка, донька сотника), акторів Неделка (Хома Брут), Рудаківа (сотник), Зботаніна (шинкар).

Менше, ніж через рік, у 1939, театр закриють, а керівника театру Миколу Певного заарештують червоні «визволителі» , а відтак, після року ув’язнення, розстріляють.

Традиційно напередодні свят у часописах публікували перелік тих, хто вирішив замість різдвяних та новорічних вітань зробити пожертви. Керівництво воєводства, очільники судів, поліції, банків, установ, редактори газет жертвували різні суми на користь бідних дітей, безробітних, Фонду зимової допомоги тощо.

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас