Не було навіть де купити хліба: сім’я не побоялася відкрити магазинчик у забутому волинському селі

Тричі маршрутки на день, тишина та відсутність магазинів не відлякало сім’ю Довгун, які вирішили жити в селі Буків Княгининівської ОТГ Луцького району. Коли будували в селі хату, то мусили привозити продукти із сусіднього села, не маючи власного авто. Тоді і відчули, що в селі, де лише 150 будинків, потрібний магазин, де можна було б придбати хоча б товари першої необхідності.

Інтернет-видання «Волинь Online» побувало у гостях у Букові, аби розповісти і читачам про те, як у селі з’явився магазин.

Спочатку Анна та Володимир жили у селі Милуші Луцького району. Однак вирішили будувати собі будинок у Букові, бо подобалася тут тишина та неймовірна природа. Чоловік казав Анні, коли ще тільки зустрічалися, що планує жити в селі, щоб вона собі зразу могла прийняти рішення, чи буде жити з ним:

«Ми обоє з села, все вміємо. Не панського роду. А тут красиво, тихо, людей немає, Володимир каже, ще років п’ять прийдеться шукати ще якесь віддаленіше місце, бо зараз тут заселяться, тут дуже багато нових людей. Я цілий день з людьми і я втомлююсь, чоловік так само. Ми приходимо додому і тут чути, як цвіркуни співають, солов’ї. Тут краса: в одну сторону підеш – ожинки назбираєш. Дуже зручно, в селі жити класно, всі умови є. Я в місто зараз абсолютно не хочу, я виїжджаю в місто у справах, на закупи і я втомлююсь, не витримую того. Як будувалися, їздили сюди, все мусили брати з собою. І ця ідея вже давно жевріла, бо кожного разу, бо коли їдеш сюди щось потрібно з собою везти, буває щось забудемо і вже нічого не виходить, як в господині, а купити нема де, маршрутки три рази в день. Я не раз уже чоловікові скаржилася, що як таке може бути і як виживати. І от ми вирішили, що прийшов час, ми поселилися, то чому би і ні», – пригадує Анна Довгун, як виникла ідея.

Жителям Букова, аби щось придбати доводилося їздити або в сусідні села чи до Луцька. Особливо це важко було для вагітних жінок, мам з маленькими дітьми та пенсіонерів.

Отож Анна та Володимир ризикнули – відкрили перші на селі магазинчик. Складно було оформляти документи, адже потрібно оформити і ліцензію і касовий апарат, який повинен бути прив’язаний до місця продажу, а для цього потрібний паспорт прив’язки, а щоб його зробити, то власник землі має надати згоду:

«Земля не наша, моєї свекрухи, вона закордоном, як почалося, то я вже втомилася і нічого не хотіла, але поступово, як кажуть, очі бояться, а руки роблять. Свекруха присилала документи. Вона теж мене підтримує, так само, як і моя мама переживає за нашу справу та допомагає нам, долучається до нашої справи всім, чим може», – каже жінка.

У магазині можна купити свіжий хліб, сіль, цукор, солодощі, різноманітні приправи до закруток, до домашньої випічки, туалетний папір, сірники тощо. У перший же вечір, як відкрився магазин, були покупці.

«Зробили ми банальну рекламу: на дошці написали фарбою, виставили посеред села. А товару в перший вечір мало завезли, бо мали малий стартовий капітал. 28 червня о 18 годині вечора ми відкрилися і чоловік каже : «Хай вже воно буде відкрито». Кажу «Люди ж не знають нічого. Але вже в той самий вечір у нас вже були покупці. Тепер із сусідніх сіл навіть їдуть, хоча, до прикладу, в Іванчицях два магазини є. Кажуть, що їм вибір кращий, хоча у нас дуже маленька споруда. Діти кажуть «Ви даєте подивитися вибір морозива, бо там не можна подивитися вибір морозива», – розказує пані Анна.

Це вже друга її справа. Першу вона відкрила у селі Милуші. Коли Анна народила, то важко було знайти роботу, аби і доглядати дитину і працювати, то ж вона відкрила власну перукарню. Приміщення в громади тоді не було, то ж вона орендувала його в сільпо.

«Я була вагітна, мені було важко поїхати постригтися, потім з дитиною, тож я відкрила перукарню. Я розуміла, що мама важко їхати в Луцьк, шукати, де записатися, дві години потім потратити на дорогу, а дитя тільки годувати кожні 2-3 години треба. Це дуже зручно буде йти в перукарню в селі, я так собі подумала», – розповідає жінка.

Зараз сім’я багато працює, поки Анна в Милушах, в магазині торгує чоловік, коли в неї вихідні в перукарні, то працює в магазині. Чоловік також працює в Княгининівському ліцеї педагогом-організатором, веде гуртки із туризму.

Сім’я сподівається, що в село зроблять дорогу, то ж буде нормальний доїзд. Зараз їм дуже важко постачати продукти в село, адже свого автомобіля немає:

«Беремо таксі, таксист завжди накидає гроші, бо як починають бачити дорогу, то всі лякаються, але я вже пішла на курси водіння, сподіваюся, що до осені буде посвідчення, якусь собі машину купимо, будемо собі возити самі. Всі казали, що це невигідно. Так, важко довозити продукти, але коли ти думаєш не тільки за себе і свою вигоду, то все можливо. Мене ще чоловік підтримує зі всіх сторін, мої такі божевільні ідеї, бо інший би сказав сиди собі тихесенько. Ми от у себе в дворі відкрили магазин і це вже не маєш вільної хвилини, тому що ти мусиш постійно бути прив’язаний до магазину, так як він і я працюємо, то непросто».

Наймати ж поки що продавця у магазин не можуть:

«Я от у перукарні розкрутилася, пробувала сама, наробити клієнтів і вже тоді когось наймати. Так само тут, я не можу наймати людину, коли я не знаю, який тут є прибуток, які тут будуть умови, як я можу платити дуже великі податки, заплатити за все і найняти людину і потім нічого не мати, то буде нерентабельно. Прийдеться крутися якось самим, скоріше я знайду людину, яка зможе мене у перукарні заміняти, щоб я могла тут працювати», – каже Анна.

Із часом Володимир та Анна хочуть розширити свій магазин, аби вибір був більший та жителі села мали можливість закуплятися всім потрібним, не виїжджаючи далеко із села.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА 

Інтернет-видання  «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас