17:45, 02 Липня 2019

Молодий ювелір із Луцька розповів про секрети ювелірної справи, досвід німецьких колег та улюблене каміння

Вироби цього молодого ювеліра з Луцька носять уже далеко за межами України, а саме в Білорусі, Румунії, Німеччині, Польщі та на Кіпрі. Йому не цікаво працювати на масове виробництво, а подобається працювати на замовлення, аби підходити до кожного клієнта індивідуально.

Ювелір Роман Янкович розповів для інтернет-видання «Волинь Online» про тонкощі ювелірної справи, про свою майстерню, у яку лише недавно переїхав, та досвід німецьких колег.

Як розпочиналася історія молодого ювеліра

Хлопець навіть не уявляв, що його життя буде пов’язане з ювелірною справою. Після дев’ятого класу він вступив до Луцького училища будівництва та архітектури на спеціальність «різьба по дереву». Йому там дуже подобалося. Потім думав, що поїде «підкорювати» Львівську політехніку, паралельно подавши документи до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки на спеціальність «образотворче мистецтво». Склав екзамени, але до міста Лева пройшов на платну форму навчання. Роман поміркував, що Львів і так дороге місто, тому залишився у Луцьку.

Художня освіта йому дуже допомогла в плані творчості. Хоча, за його словами, в «ювелірці» буває і багато рутини.

«Але коли справа доходить до втілення якоїсь творчої ідеї, коли треба щось уявити, придумати, намалювати, зліпити – тоді так, художня освіта дуже допомагає. Краще бути ювеліром з художньою освітою, ніж ювеліром без художньої освіти», – зауважує хлопець.

Роман знайомий з багатьма людьми з різних університетів України, які навчаються на художників. Розповідає, що в них всіх є одна спільна проблема. Це нестача матеріально-технічного забезпечення. Буквально, немає з чим працювати. Тому студенти йдуть на практику в майстерні, цехи і там вже самотужки навчаються щось робити.

На третьому курсі Романа і трьох його нинішніх колег взяв до себе на практику прогресивний луцький ювелір. Він був першим наставником і людиною, яка допомогла зрозуміти, чи займатиметься Роман у майбутньому. Його майстер взяв до себе на навчання останнім. Саме там, у невеликій майстерні з маленьким вікном, хлопець отримав основи ювелірної справи і виконував різні завдання від наставника. Наприклад, першим таким завданням було зліпити з пластиліну невеличкі голови тварин, які потім вони робили з металу і вставляли у мисливські ножі. Тоді Роман почав працювати з металом і за три роки він отримав достатній багаж знань, щоб далі рухатися вперед. Тому його шляхи з наставником розійшлися і разом з друзями вирішили облаштовувати власну майстерню.

Щоб виготовити різні вироби, потрібно опанувати різні техніки

За будь-яким ювелірним виробом – довга і нелегка праця майстра. Роман Янкович розповідає, які етапи створення повинна пройти майбутня ювелірна прикраса. Для кожного виробу ці етапи різні.

Є в ювелірів спеціальний матеріал, який називається ювелірний віск. Його використовують тоді, коли потрібна якась складна пластика. Наприклад, треба зробити двосантиметрову фігурку людини.

«Зрозуміло, що зі шматка металу це дуже складно зробити. Можна, але фізично це дуже проблематично. Простіше це зробити з ювелірного воску. Він нагадує щось середнє між пластмасою і звичайним воском», – розповідає секрети ювелір.

З ювелірного воску роблять модель для майбутньої підвіски, наприклад. Потім з того воску модель відливають у металі, наприклад, сріблі. Гарно шліфують, полірують. Тоді заливають у спеціальний силікон. Після того, як він застигне, його розрізають. Витягають звідти підвіску, а всередині залишається пустота. Вона точно відтворює форму підвіски. Тоді туди знову заливають ювелірний віск, знову дістають і вже виливають у металі. Так можна робити нескінченну кількість копій.

Якщо говорити про ланцюжки, то їх плетуть з дроту. Спочатку Роман розплавляє метал на спеціальній ложечці. Звідти він виливає метал у стержень квадратної або круглої форми. Тоді той стержень проходить багато етапів обробки, витягується у дріт. Є спеціальні вали, через які його «прокатують». Схоже до того, як роблять вермішель у спеціальному апараті. Потім на спеціальній фільєрній дошці, точніше пластині, на якій дуже багато  отворів різного діаметру, протягують у тонкий дріт. Тоді цей дріт скручують у пружину. За словами Романа, такою технікою створюються усі ланцюги, навіть ті, що на якорях. Якщо розрізати пружину, то вийде багато кілець. Потім кільця сплітають у певній послідовності, спаюють, надають необхідної форми ланцюжку і шліфують.

А, наприклад, якщо треба зробити браслет з написом, то тоді теж роблять стержень. Потім прокатують через вали. Тільки вже не в провід, а в пластинку. Тоді її обрізають.  Далі пластинку шліфують і виконують гравіювання, після того її потрібно з’єднати з самим браслетом і все разом полірувати.

Коли йдеться про кільця складної форми, то використовують техніку лиття. Якщо ж форма нескладна, то майбутнє кільце має пройти через ті ж самі вальці. Тобто треба надати форму або пластини, або квадратного стержня різної товщини, довжини тощо. Це все скручують у кільце і спаюють.

Роман розповідає, що перший інструмент ювеліра – це ювелірний лобзик. Ним випилють багато виробів. Він має дуже тонку пилочку шириною 0,3 мм. Як нитка, але яка дуже добре пиляє метал. Квіточки, листочки, складні контури на металі пиляють ним. От, наприклад, камінці вставляють з допомогою борів, подібних до стоматологічних. Тобто стоматологи та ювеліри – майже колеги по цеху.

«Дійсно, наша бормашина та їхня мають один і той самий принцип роботи. Тільки у нас вона використовується для того, щоб пробурити місце для камінчика», – зазначає ювелір.

У роботі Роман переважно використовує такі матеріали, як золото, срібло, інколи латунь. Наприклад, до останнього відноситься реставрація історичних деталей: зброї, рукоятки, ножі. Нещодавно до нього звернулися з проханням зробити автентичний середньовічний аксесуар для одягу тієї епохи. Пряжки, ґудзики – все робили з латуні. Там не можна було відходити від оригіналу. Роман розповідає, що це був один з найцікавіших його проектів.

«Якщо клієнт не знає, який саме виріб хоче, то ми придумуємо ескіз, малюємо його. Або людина приходить зі своєю ідею, тоді ми разом її розробляємо, додумуємо деталі. Щоб досягти успіху, треба завжди реалізовувати якісь свіжі ідеї», – каже хлопець.

За його словами, можна втілити багато крутих ідей, але не факт, що ті ідеї сподобаються потенційним покупцям і виграє той, хто круто себе рекламує або той, хто завжди в пошуку нових супер-класних ідей. Хоча зараз це дуже складно, бо все вже давно вигадали. Тобто все нове – це добре забуте старе. Роман впевнений, що мода повертається.

«Я така людина, що якщо в мене щось не виходить, то я дуже дратуюся, але, кров з носа, мушу це зробити. Можливо, і були роздуми, що це не моє, але тоді треба, просто, лягти спати. А зранку встати і все зробити наново. Це, на мою думку, така мимовільна відраза організму та психіки, що все не виходить», – зізнається хлопець.

Досвід німецьких колег: не можна працювати із металами клієнтів та каратна система проб

Завдяки своїй знайомій, яка виграла у Німеччині грант, Роман зміг побувати вчителем образотворчого мистецтва для тамтешніх діток. Заодно ювелір використав цю нагоду, аби побувати у німецькій ювелірній майстерні, аби побачити, як працюють його колеги-німці.

Роман познайомився із власницею ювелірної майстерні, яка розповіла йому про тонкощі роботи.

«Жінка провела мені екскурсію і я зрозумів, що робочих відмінностей у нас не багато, але вони є. Наприклад, робоче місце. У нас є робочий стіл, а під ним розміщують таку дерев’яну шухлядку-піднос, куди скидають стружку. А у них – це, просто, натягнута шкіра мішечком». – каже ювелір про відмінності роботи.

Ще, як виявилося, у Німеччині законодавство забороняє працювати з металом, який приносять клієнти. Якщо клієнт все ж принесе свій метал, його обов’язково потрібно здати державі. Вилучений метал повністю переплавляють, випалюючи домішки. Ювеліри можуть працюють ж із так званим банківським золотом, де 99,9 % золота. Оскільки золото дуже м’який метал, то до нього додають уже потрібні домішки.

Також у Європі діє каратна система проб, у той час, коли в Україні золото рахують у пробах. Є 9, 10, 14, 18 та 24 карати.

До слова, карат – це зернятко плоду дерева кероб. Всі зернята цього дерева мають однакову вагу –  0,2 г.

Облаштування власної майстерні та свого бренду

Зараз Роман з колегами працюють над створенням власної майстерні та бренду. Ще два роки тому Роман почав мріяти про власну майстерню. Але відчував, що тоді ще було рано. У нове приміщення переїхали лише в березні цього року.

Колись ця кімната була кухнею їдальні одного навчального закладу. Хлопці вже навіть думали над назвою їх власного бренду, однак про цю ідею ще рано говорити.

«Щоб розпочати свою справу треба мати бажання і голову на плечах. Якщо другого немає, то треба мати багато грошей. Є інструменти, які точно власноруч зробити не можна. А є таке обладнання, яке дешевше буде зробити самому. У нас не було якогось стартового капіталу, ми виїжджаємо на тому, що багато працюємо. Частину грошей інвестуємо в розвиток майстерні. Комусь, щоб розпочати власну справу вистачить тисячі доларів, а комусь – ні. Залежить від того, чи ти хочеш просто плести ланцюжки, чи ти ще хочеш займатися литтям, наприклад», – каже ювелір.

Порівняно з попереднім приміщенням, нове – просте і світле, а площа – розміром шкільної аудиторії. Місця так багато, що Роман, який ще й займається танцями, там навіть інколи танцює. Хлопці пофарбували стіни в синій колір, а меблі робитимуть власноруч. Хочуть багато вазонів з квітами: на стінах, на столах, на підлозі. Зараз у них є домашній улюбленець – це равлик, якого вони взяли до себе з вулиці. Він харчується огірками і живе у них вже тиждень.

Роман каже, що офіційно відкриють свою нову майстерню, коли зроблять там затишний куточок, де можна відпочити з друзями за чашкою кави.

Хороший день в ювеліра розпочинається о пів на шосту ранку

Роман розповідає, що у нього є два види типового дня. Хороший і не дуже. Хороший день розпочинається о пів на шоста ранку. Тоді Роман встигає сходити в басейн і поїхати на роботу на велосипеді. Там він встигає зробити те, що не зробив за попередній день. Після обіду – зустрічі з клієнтами чи друзями. Але переважно продуктивний день триває так, що після обіду робота ще кипить десь до години сьомої. Ну, а ввечері – заняття з сальси, адже вже кілька місяців хлопець займається латино-американськими танцями.

«Другий варіант мого типового дня – не дуже вдалий. Це коли я прокидаюся о 10 годині ранку. Ллє дощ, розумію, що майстерня у мене на другому кінці міста. А прямого автобуса немає, треба їхати з пересадками. Тому в поганий день – у мене година-півтори йде лише на дорогу. Потім мені ще кортить погуляти вулицею Лесі Українки, зустрітися з кимось за чашкою кави. Приходжу на роботу – а вже обід, тому йдемо з колегами їсти. Потім після обіду дзвонять клієнти, з усіма  треба зустрітися, а я планував працювати. Ну, а ввечері вже хочеться відпочити», – каже хлопець.

Сам ювелір байдужий до прикрас

За словами Романа, до самих ювелірних виробів він байдужий. Сам ніяких прикрас на собі він не носить. Якось спробував зробити собі кільце, але походив з ним три дні і зрозумів, що це не його. А що стосується самого процесу створення прикрас, то він у дуже глибокому захваті. Особливо, якщо це якісь творчі замовлення. Роман зізнається, що обожнює придумувати різні дизайни, втілювати цікаві ідеї, концепції.

«Ювелірні вироби – це дуже індивідуальна річ. Я не прихильник масмаркету. Не розумію, для чого людям купувати якусь прикрасу, яка є ще в магазинах по всій Україні. Аксесуар – це вираз індивідуальності», – каже хлопець.

Багато клієнтів приносять Роману свої старі золоті чи срібні вироби. Він їх переплавляє і робить щось красиве. Але переважно хлопці працюють з чистим металом. От, наприклад, стандартна проба срібла – 925, а золота – 585. Це означає, що в золоті 58,5 % золота, все решта – домішки. Це може бути мідь, срібло, цинк, кадмій тощо.

«А ми купуємо чистий метал – 999 проби. І тоді вже самі додаємо інші домішки. Здебільшого це мідь і срібло для рожевого золота, наприклад», – розповідає ювелір.

Натхнення для ідей прикрас Роман ніде не шукає, за словами хлопця, воно приходить саме:

«Буває сиджу, дивлюся на якийсь предмет і можу за зовнішнім образом придумати, як інтерпретувати це в ювелірний виріб. От, наприклад, подивившись на стіл, можна зробити кільце у японському стилі. Мокуме ґане – техніка декорування металу, завдяки якій створюється візерунок, подібний до текстури дерева з віковими кільцями. Або робив нещодавно підвіску у вигляді яблука. Засушив шматочок яблука, залив його у гіпсі, відлив зі срібла, а замість кісточок – вставив бурштинові камінчики».

Ще на одні сережки Роман витратив багато часу. Пір’їнки, наприклад, вирізав під мікроскопом спеціальними різьцями. Терпіння треба було залізне. Одне крильце вирізав десь годин шість приблизно.

Одного разу Роман мав дуже цікаве замовлення. Йому написала знайома, яка професійно займається йогою. Повідомлення: «Рома, мені під час однієї з практик медитації з’явився символ». Тобто в стані напів нірвани їй явилася ідея для майбутньої прикраси. Дівчина намалювала на листку цю «каракулю» і надіслала фото Ромі. Хлопець намалював їй ескіз у «Corel Draw». У результаті після багатьох поправок вони за шість годин узгодили ескіз для нової підвіски.

«Я дуже скурпульозно ставлюся до таких речей. Це ось творчість, яка вона є. Тут ніде не можна було підглянути чи списати. Такі заняття приносять мені купу задоволення», – пригадує хлопець.

Улюблений дорогоцінний камінь хлопця – турмалін параїба. Його ціна близька до ціни нової квартири в Луцьку. Ще Роману подобається сапфір падпараджа, з ланкійської перекладається, як колір заходу сонця. Добувається лише на Шрі-Ланці. Але поки він не працював з такими матеріалами:

«У Луцьку на таке каміння попиту не буде ще довго. Типові камінці, які ми зараз бачимо в кільцях, – це фіаніт. Штучний діамант, можна сказати. До справжнього діаманта йому за властивостями далеко, звісно», – каже ювелір.

Вироби лучанина носять уже не лише на Волині, а й далеко за межами України – саме в Білорусі, Румунії, Німеччині, Польщі та на Кіпрі. Клієнти знаходять його онлайн або завдяки спільним знайомим.

Олена СОЛЯНИК

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання  «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: