20:03, 26 Червня 2021

Мольфари, магія мови та нечиста сила, що перейшла у 21-ше століття: хто такий Дідо Иванчік

Як кохання до мавки може бути сильнішим, ніж до дружини, з якою метою гуцули стріляли в Ісуса Христа та як ховали головного мольфара: віднайдений на межі 20-го та 21-го століть унікальний гуцульський епос «Дідо Иванчік» нарешті став доступним для усіх українців.

Презентація «Чулис-ти про «Діда Иванчіка» Петра Шекерика-Доникового?» відбулася у межах літературної програми X міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» у Києві.

Директор видавництва «Discursus» Василь Карп’юк розповів, що історія цієї книги дуже довга та має непростий сюжет. Твір написаний у першій половині 20-го століття. Петро Шекерик-Доників написав цей роман про свого діда, однак за життя автора цей твір не видавали. Петро Шекерик-Доників був громадським та військовим діячем, видавцем, а у 1940 році, коли прийшла нова радянська влада, його заарештували та заслали на Сибір, де його слід загубився, очевидно, там письменник і загинув. Рукопис роману дружина заховала у землю у такому ж бідоні, у яких зараз знаходять архіви УПА. Рукопис передали товариству «Гуцульщина» лише у 1999 році. Перше видання роману здійснили у 2007 році, але воно було неповним – бракувало кількох розділів. Відтоді роман ширився колами шанувальників Гуцульщини і тими, хто міг зрозуміти гуцульський діалект понад сторічної давності, мову, якою говорив дідо Петра Шекерика-Дониківа. Завдяки виданню цього твору гуцульська література здобула свій епос, великий гуцульський роман.

Автор передмови до книги, поет Василь Герасюмюк зазначив, що текст написаний справжнім гуцульським діалектом 19-го століття, особливим у силу законсервованості в горах села Голови, з якого походить автор. До цього села не було жодної нормальної дороги, туди добиралися потоком. Сучасник Петра Шекерика-Дониківа Михайло Ломацький писав, що настільки неприступного села не було в усій Європі. Село було настільки глухим, що школа там з’явилася лише коли Шекерику-Дониківу було вісім років (прийшов наказ із Косова про заснування школи). Ніхто з газдів до новозбудованої школи спочатку не водив дітей, тому що всі думали, що там усім заправляє нечиста сила. Коли туди прийшов перший вчитель з першими учнями, серед яких майбутній автор роману, у сінях школи цей учитель Лука Гарматій стріляв із гверів та заклятих опришківських пістолів, щоб «прогнати» звідти нечисту силу. У цьому селі з’явився справжній самородок – письменник, громадський діяч, який саме від першого учителя почув слова Шевченко та Україна. Цікаво, що головний герой роману не знав слова Україна, але був справжнім українцем, невсипущим чоловіком.

«Коли я прочитав роман, я подумав, що тут така енергетика, попри весь неприступний діалект, слова просто наладовані енергією, це обов’язково мусить сколихнути як мінімум наш край. Я не міг зрозуміти, як магія слова, ці моменти заклинань, гуцульського мольфарства, не змогла «пробити» людей. Виявляється, що за цей час між людиною і словом став такий непробивний мур, який долається тільки на рівні інформації. Вже наприкінці 20-го століття лишилися різні знахарі, мольфарі, але не в тому значенні, як у романі «Дідо Иванчік», а у значенні контакту з нечистою силою. Тобто, перекочувала в наш час нечиста сила, в яку стріляв ще перший учитель Петра Шекерика-Дониківа. У 21 століття перейшли тільки всі ці знахарі, провидці, прислужники нечистої сили, проти якої воювали не тільки наші просвітителі, а й люди з народу, носії енергії, віковічної нестримності, невписаності в історичний код. Роман написаний мовою, яку знали потоки, зорі над ними, скали, і ми цю мову втратили. Йдеться про прямий життєвий контакт з цією мовою», – розповів Василь Герасюм’юк.

З його слів, роман варто читати, щоб увійти в інший ритм, щоб знати, що поряд з нами існує світ поруч, який може бути інакшим. Крізь неіснуючу межу треба увійти в цей ритм фрази, відчуття, дихання.

У школі Луки Гарматія майбутній письменник навчався чотири роки, а згодом збирав різні етнографічні матеріали – перекази, легенди, гуцульські пісні. Збираючи це все, можливо, він почав усвідомлювати сенс того, що його оточує. Згодом до нього приїздив консультуватися Михайло Коцюбинський, який писав «Тіні забутих предків». Навіть без цього роману Петро Шекерик-Доників був важливою постаттю. Але коли на 110-річчя від дня його народження вийшов цей роман, це, на думку Василя Карп’юка, мало б зробити вплив на всю українську літературу. На думку видавця, це один з найважливіших романів в українській літературі. Коли він його прочитав, то відчув радість та захоплення та разом з тим сум від того, що більшість українців не зможуть пробратися через гуцульський діалект. Тоді ж у нього виникла ідея зробити переклад чи адаптацію роману до норм сучасної літературної мови. Це – звичайна практика, так видають і твори Григорія Сковороди, літописи тощо. Переклад роману сучасною українською здійснив письменник Іван Андрусяк.

Редактор оригіналу тексту, письменник Мирослав Лаюк розповів, що першим у його родині цей роман прочитав батько. Виявилося, він розумів не усі слова з тексту роману. У різних гуцульських селах відрізняються конкретні пісні, ритуали, говірка села Голови ближча до говірки у Криворівні, але значно далі від говірки у Яворові, де народилися родичі Мирослава Лаюка. Було багато розмов про те, чи варто перекладати роман, чи українці його все ж зможуть зрозуміти. Однак з’ясувалося, що навіть в горах не всі можуть відчитати кожне слово роману. Ідея перекладу була логічною та потрібною.

«Це не просто фольклористичний, етнографічний текст, це ще й дуже красивий текст. Я виписав два свої улюблені тропи: «Прикривала нічь потемком гори, йик мама прикриваєт ліжником дитину на добраничь до сну» або «Китиці кичір, йик личька устидливих дівчєт, румнєнилиси». Таких фраз, сюжетних поворотів настільки багато, що вражаєшся, наскільки високого художнього польоту цей текст. Я передусім хочу говорити про височенну художню якість цього тексту, неймовірні сюжетні повороти. Хочеться цитувати цілі сторінки. Наприклад, похорони головного мольфара. Його труну везуть до цвинтаря, йдуть рогаті воли зі свічками на рогах, несуть на рогах сирні колачі. А потім налітають цілі зграї мух, тому що це ж мольфар, прийшла нечиста сила, щоб його забрати, і люди з цим борються. А перед тим священик забороняє його хоронити – як мольфар, який «і вашим, і нашим», буде на святій землі. Священика запирають і кажуть «посиди трішки».

Таких моментів дуже багато. У діда Иванчіка є вороги, він конкурує з двома стрільцями за звання першого стрільця. Він каже, що хоче бути чоловіком. Тут йдеться не про стать, а про те, щоб не бути посередністю. Страх бути посередністю постійно пронизує текст і ці два стрільці насилають на нього мавку в образі його коханки. Мавка постійно приходить до Иванчіка і забирає його сили, а він не здогадується, що це мавка. У якийсь момент він про це дізнається і виникає екзистенційне питання, що вибере дідо Иванчік – чи бути з цією хоч примарою, але любою, і втрачати сили, чи бути здоровим, але позбавитися хоча б цього примарного кохання. Це дуже красиво, цікаво та навіть сучасно. Книга велика з багатьох причин. По-перше, художність тексту, по-друге, етнографічна та антропологічна цінність, ми бачимо, як мислила людина в цей час. Головний герой книги б’є у школі дяка і ходить туди лише для того, щоб зустрітися з друзями, а йдучи зі школи стріляє білок та пташок.

Автор книги став війтом, представляв Косівський повіт на Акті Злуки біля Софії Київської. Це свідомість людини кінця 19-го-початку 20-го століття, яка розуміє, що хоч це Карпати, але це й Україна. Це неймовірна історія з віднаходженням цього рукопису, потрапляння його в сучасний літературний процес, сучасне осмислення нашої ідентичності. Цей твір – це схема, за якою ми можемо взяти і перекласти «Іліаду» чи «Одіссею» гуцульською мовою. Це феноменально. Розкривши книжку, ви бачите на одній сторінці гуцульський діалект села Голови, а на іншій – сучасний переклад українською і ви обираєте свій шлях. Обидва шляхи наближають нас до пізнання ким ми є, ким є Україна і навіть ким є сучасна Україна», – розповів Мирослав Лаюк.

Роблячи переклад, Іван Андрусяк, роблячи переклад роману, ставив за мету, аби твір був зрозумілим для широкого загалу, для тих, хто знає літературну українську мову – студентів зі Сходу чи іноземців, які вивчили українську. Разом з тим він залишив шар гуцульського діалекту. До деяких слів, що не мали літературного відповідника, подають примітки.

«Щойно ми зробили текст перекладу, сценарист і режисер Дмитро Косигін з Одеси звернувся до мене. Він робив документальний фільм про сучасних мольфарів і знав, що існує роман «Дідо Иванчік», який він не міг прочитати, оскільки лише півроку як почав говорити українською сам. Лише наявність літературного перекладу дозволила йому прочитати роман. Він вже написав сценарій короткометражного фільму «Дідо Иванчік», що базується на першій частині роману. Цей сценарій як проект кінофільму подали на пітчинг Держкіно. Будемо сподіватися, що вже у найближчі роки може з’явитися перший медіа-продукт за романом, згодом може з’явитися купа різноманітних адаптацій для дітей та дорослих. Це можуть бути і серіали, і повнометражні фільми. Зараз книгу можна почитати в електронному вигляді, також є аудіокнига, яку озвучив поет, мовознавець та науковець із Криворівні, що неподалік села Голови, Василь Зеленчук. Він був консультантом Івана Андрусяка під час перекладу і цей колорит, начитку тексту в оригіналі діалектом можна безплатно послухати в інтернеті», – зауважив Василь Карп’юк.

Василь Герасим’юк вважає, що будь-якого читача триматиме магія та сила мови роману, її енергетика.

«Перед Петром Шекериком-Дониківим було покоління, до якого належали Марко Черемшина та Василь Стефаник, які навчалися в гімназіях, де ніхто не стріляв у нечисту силу, де вивчали античну літературу та європейські мови. У Черемшини тільки у діалогах героїв були слова гуцульської говірки, а в романі Шекерика-Дониківа – сама магма цієї мови. Він навіть листи писав діалектом, був знайомий з багатьма діячами літератури, мистецтва, політики. Він тільки олітературив своє прізвище. Насправді він був Шекерєк, а прізвище Доників – це прізвище іншого роду, по матері. Сама магма мови заговорила у романі», – зауважив Василь Герасим’юк.

З його слів, головний герой роману має світлі риси, але водночас у книзі є епізод, де він страшно лупить бабу, читачеві складно зрозуміти, як ідеальний гуцульський герой здатен до такого страшного садизму.

«Але це написано так, що ви читаєте, бачачи, наскільки це страшне, унікальне і не збагненне, і чорт знає взагалі, що це таке. І таких сторінок багато. Наприклад, щоб стати найкращим мисливцем, потрібно було стрілити у Ісуса Христа проскурою, яку потрібно було перед тим під час причастя заховати під язиком, а потім додати до набою. Треба було на смереці вирізати хрест і туди стрілити. Такий був ритуал ініціації найкращого стрільця та мисливця. В останній момент він не зміг цього зробити.

Останню крапку в романі Петро Шекерик-Доників поставив у 1940 році, на останній його світлині видно, що він щось передчував. Того ж року його забрали, далі були Сибір та смерть.

У 2007 році я думав, що про цю книжку усі говоритимуть і про неї знатиме увесь світ. Зараз я так думати не можу, хоча усі підстави для цього є», – розповів автор передмови до видання.

Видавець зізнався, що під час читання роману його захопив не так сюжет, як міфологія, зафіксований у книзі гуцульський світ, персонажі, гуцульська версія створення світу. Рукопис роману зберігають у музеї Петра Шекерика-Дониківа у Верховині. Там є багато різних артефактів, а сам музей облаштували у хаті Петра Шекерика-Дониківа, яку він сам побудував і яка перейшла у спадок нащадкам.

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: