Кохання, насилля та майбутній серіал про українського адвоката: Андрій Осіпов презентував у Луцьку роман про зґвалтування

«Зґвалтоване кохання»: колишній депутат Луцької міськради продовжує серію романів про українського адвоката. Перший роман автора планують екранізувати.

Екс-депутат Луцькради, адвокат, директор Одеської кіностудії Андрій Осіпов презентував свою другу художню книгу «Зґвалтоване кохання» 27 грудня у Луцьку.

Андрій Осіпов розповідає, що над новою книгою працював 20 років та п’ять місяців: він має 20 років юридичного стажу, і ці роки втілені у книжці, а саме складання літер в сторінки та написання книги тривало п’ять місяців і 20 лютого цього року, до дня народження його батька, книга була завершена. Зважаючи на перешкоди, які чинив коронавірус та вибори, під час яких друкарні були перевантажені передвиборчою продукцією, друком вона вийшла лише у листопаді.

Межа між насиллям та коханням: чому тема зґвалтування цікава для роману

В основу книжки покладена історія про зґвалтування. Багато років тому одна зі справ дуже вразила адвоката – його клієнт отримав покарання у вигляді позбавлення волі, хоча ніхто не знав, чи він винен насправді. Андрій Осіпов зауважує, що буває складно розрізнити, де межа кохання та насильства. Та справа була особливою, значимою. Попри це, описувати реальні життєву історію було б не так цікаво, то ж автор багато чого у книзі вигадав. Тому усі події в романі варто вважати вигаданими, а збіги з реальністю – випадковими.

Головні герої роману мають прототипи у реальному житті. До прикладу, суддя, якого автор вважав зразком служіння праву. Негативні персонажі також мають прообрази серед реальних людей.

Говорячи про те, чому не любить журналістів, Андрій Осіпов згадує, як за часів його депутатської каденції у Луцькраді місцеві телеканали протягом п’яти років висвітлювали його діяльність так: «Міський голова Микола Романюк зазначив, а йому заперечив один з депутатів», не називаючи прізвища. Одним з персонажів книги є гіперболізований образ журналіста-медіакілера.

У книзі є справжнє зґвалтування, при чому, зґвалтування, коли обидва люблять одне одного. Вважається, що найбільш важко письменникам описувати запахи, страви та кохання. Тому автору було цікаво використати тему зґвалтування, не пишучи банальщину. В Україні, з його слів, досі існує проблема щодо питання зґвалтування неповносправної особи. Вважається, що люди, які недієздатні внаслідок розумової хвороби, не можуть висловити свою згоду, тому будь-який статевий зв’язок з ними технічно є зґвалтуванням. Ця проблема є і у романі. Психіатри та судові спеціалісти, на думку Андрія Осіпова, повинні вирішити, що не всі душевні хвороби позбавляють людину можливості прагнути статевих відносин. Ці питання він лишає на розгляд читача. Щодо вагітності душевнохворих, автор спілкувався з фахівцями, які розповіли, що жодної різниці у народженні дитини від розумово повноцінної чи душевнохворої матері немає, і ті, і ті можуть народити цілком здорових дітей. Тому переривання вагітності розумово хворої дівчини за наполяганням родичів є жорстокістю. В історії, що описана у книзі, матір вирішила зробити аборт вагітній неповносправній доньці.

Серед незвичних речей з судової практики, у книзі описане виїзне судове засідання. Таке трапляється вкрай рідко, здебільшого щодо справ, які мають виняткове значення. Автор вважає, що суд повинен бути обґрунтовано жорстоким і такі засідання варто було б проводити частіше. Ще одна незвична річ – те, що засідання суду щодо зґвалтування було відкритим. Зазвичай, такі процеси закриті, щоб не було розголошення подробиць особистого життя.

Чому адвокат став письменником та відкриття нового виду літератури в Україні

Андрій Осіпов наголошує, що адвокатура є стовідсотково його професією і він вважає, що серія книг Гарднера про адвоката Перрі Мейсона робить для правової системи більше, ніж мільйон судових засідань. Це – популяризація професії. До того ж, у юному віці він цінував книги, які пишуть юристи.

«Мені хотілося написати книгу про українського адвоката. Минулого року вийшла книга «З особливою жорстокістю» і виявилося, що я став відкривачем нового виду літератури в Україні. Щоб закріпити успіх, треба написати другу книжку. Зараз я розпочинаю роботу вже над третьою книжкою. Це – моє бажання показати, що робота юристів є цікавою, правова система є цікавою, юристи віддають своєї життя професії. Написавши першу книгу, я очікував нагород від адвокатури, але щось поки що велика адвокатура, начальство, поки не знає про мене і цю книгу», – розповідає автор роману.

Видавши першу книгу, він очікував, що його позбавлять права зайняття адвокатською діяльністю, однак ніхто з тих, хто міг би скасувати його адвокатську ліцензію, першого роману не читав. Одна з негативних героїнь – Світлана Лідова, адвокатеса, яка мочить адвокатів на замовлення. Вона має в Україні прототип – керівницю адвокатури з подібним прізвищем. Коли в процесі зустрічаєш негідників серед прокурорів, суддів чи адвокатів, мовляв, є можливість їх згодом «домочити» на сторінках книги.

Автор хотів би, аби його приклад став зразком для колег, яким варто також писати книжки про юриспруденцію, справи та життєві обставини.

«Михайло Михайлович Жванецький, якого цього року не стало, казав: «ПисАть, как пИсать, надо того, когда уже не можешь». Так сталося і зі мною. Раніше я теж міг написати книгу, але дочекався того моменту, коли вже не міг її не написати, це було природнім. Я подолав п’ять місяців роботи та понад 400 сторінок», – пояснює Андрій Осіпов.

Наступного року він планує видати дві книги. Одна з них буде присвячена адвокату Никанору Скрипнику, а інша називатиметься «Історії «Зельди»», за назвою бару в Одесі, який він часто відвідує та в якому писав книгу. Друга книга буде містити оповідання – історії, які почув бармен за стійкою бару, і ці історії поєднуватимуться з рецептами різних коктейлів. Можливо, третя книга про адвоката також буде збіркою оповідань. Робота над цією книгою щойно розпочалася і йтиметься у ній про справу щодо вбивства батьків. Щодо опису у книгах цивільних справ, він зауважує, що серед них також можна знайти кілька цікавих сюжетів.

Відсоток одесита та майбутні екранізації романів

Андрій Осіпов розповів, що вважає себе одеситом на 20 %, адже частину відсотків він залишив Луцьку, частину – Зеленоборську Тюменської області, де народився, частину – Чернівцям та Хотину, де народилися його дідусь та бабуся.

«Я пройшов складний шлях від сперматозоїда в Ханти-Мансійську до директора Одеської кіностудії»,  – жартує він.

Андрій Осіпов розповідає, що вміє по-одеськи відповідати на питання «Як Ваші справи?» – «Не хочу Вас расстраивать, но всё хорошо». Нині він працює та живе на Французькому бульварі в Одесі та практично ніде більше не буває, тож повністю проникнутися Одесою не може. З його слів, попри те, що Одеса – місто-мільйонник, вона має доволі невеликий центр міста і всі одне одного знають. У місті є певна родинність і закритість, Одеса довго приглядається, тому, щоб влитися в Одесу, потрібно щоб вона тебе огорнула. Він планує жити в цьому місті та розглядає можливість придбання нерухомості. Цікаво, що в Одесі є вулиця Осіпова, де цього року у свій 43-ій день народження він зробив фото біля будинку під номером 43.

Андрій Осіпов визнає, що будь-який автор хоче побачити продовження свого твору на екрані. Нині триває робота над сценарієм за першою книгою, результатом, очевидно, буде український серіал, головним героєм якого буде український адвокат Никанор Скрипник, який вирішуватиме багато справ. Серіал відрізнятиметься від книги, там будуть інші справи. Продюсувати його частково буде автор, але в цьому він бачить певний конфлікт інтересів. Якщо він буде на Одеській кіностудії просувати власний твір, це означатиме, що він не займатиметься  іншими авторами. Тому він очікує пропозиції від когось з продюсерів та готовий до них приєднатися.

Також Андрій Осіпов хотів би, щоб сценарій писав професійний сценарист, тому що для цього потрібні знання. Цього року до переліку своїх професій він додав професію сценариста, беручи участь у роботі над двома сценаріями – один з них був присвячений опері «Катерина», яку написав Микола Аркас, інший – сценарій про лікаря, геніального офтальмолога Володимира Філатова. У власну ж книгу він не планує «лізти як сценарист», хоча щомісяця прочитує 7-10 сценаріїв. Нині одна з найстаріших кіностудій світу, Одеська кіностудія, як наголошує він, потрохи повертає собі колишні позиції та стає лідером галузі.

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ