19:01, 25 Грудня 2020

Ідилія старої Волині у спогадах та надії на вихід з кризи: Різдво на Волині понад 80 років тому

Спогади про святкову Волинь часів до Першої світової війни, іронія щодо кризового року, який додав кілька мільйонів безробітних та святкові вітання від влади та власників закладів: таким було Різдво на Волині часів міжвоєнної Польщі.

Наприкінці грудня 1933 року волинські часописи публікували світлини волинської зими та статті про зірку над Волинню.

Публікували святкові та новорічні вітання лучанам від міської влади, а президент міста А. Беднарський з нагоди свят робив пожертву на користь Червоного хреста у Луцьку.

У різдвяному числі часопису «Wołyń» писали про розвиток Волинського музею, який був створений за ініціативи Волинського краєзнавчого товариства у 1928 році. Річний бюджет музею тоді становив майже 22 тисячі злотих, протягом року купували експонатів на шість тисяч злотих. На той час вдалося зібрати приблизно три тисячі експонатів, а в утриманні музею брала участь вся Волинь.

Гумор, спів, скетчі та танці: Польський театр анонсував сильвестрове ревю. Лучан закликали купувати квитки на новорічний виступ. Шпальти газет рясніли рекламою святкового печива від фірми «Oetker», радіоприймачів «Telefunken», які можна було придбати у луцьких магазинах,  повідомленнями про відкриття нових крамниць та численними вітаннями клієнтів крамниць.

«З полів до міст долинають приглушені звуки – то чутно дзвіночки селянських саней, на яких їдуть зелені, прекрасні у своїй посмертній красі щорічні жертви лісу – різдвяні ялинки. Святвечір швидкими кроками наближається, захоплюючи землі, перетнуті замерзлими водами Стиру, Ікви, Горині, Случі та Стоходу. У мороці в особливу хвилину засяє перша зірка над Волинню.

Свята. На вулиці зібралася ватага хлопчаків. Спочатку смішки, потім починають в чомусь вправлятися. Чутно спів. Вслухаймося: прийшли колядники, вже заспівали про те, що «вчора звечора з небесного двору прийшла нам новина».

«Христос родився. Бог воплотився, ангели співають, царі вітають… Чудо, чудо, повідають»: це волинське довоєнне село. І вигляд засипаного снігом двору, куди поспішає гурт колядників. Урочисте привітання, хоральний спів старої, ще за Петра Могили складеної, і бурсаками Київської академії інтонованої, багатої на полонізми пісні. Сакраментальні слова: «дай, Боже, в щасті, в здоров’ї, діждати нових свят». І зацікавлені очі дітлахів, які зібралися, аби послухати коляди.

Сіріли у півмороку передпокою новенькі свити, червоніли паси, м’ялися у червоних од морозу руках баранячі шапки. Блищали зуби і сміялися уста, вимовляючи зичення та віншування. А в городах спадали тіні довгої грудневої ночі, ночі радісних зимових свят.

Чи розпізнаємо шляхетні тони дзвонів луцької катедри, олицької колегіати,костелу Кременецького ліцею? Чи почуємо, як вони б’ють, підносяться голосом над засніженою темінню борів та білизною морозних полів Волині? Це залунає гімн Різдва на нашій землі.

Коли западатиме морок над Луцьком та Дубном, Рівним та Кременцем, Ковелем та Володимиром, над десятками інших волинських міст і містечок, над кожним селом, коли на сході зійде перша зірка тієї ночі, що сяятиме для Волині, покладемо на стіл сіно, скошене на лугах понад Стиром чи Іквою. Це символічне сіно нагадає нам ще раз Волинь», – такі різдвяні спогади можна побачити у волинських часописах 1930-их років.

У святкову мить волинян закликали укріпитися духом, забути про щоденні негаразди та скерувати очі до зірки над Волинню, промовляючи слова колядок.

У 1934 році для лучан з 24 грудня по 5 січня наступного року організовувало «Традиційну ялинку» у міському саду добровільне пожежне товариство. Заможних містян закликали жертвувати кошти та солодощі для тих, хто не може собі дозволити мати ялинку вдома, а оркестр виконував колядки.

Цукерня Розаліні у Луцьку пропонувала з нагоди свят штруделі, пряники, торти, шоколадки та ананаси в цукрі. Святкові замовлення закликали робити завчасно.  «Найкраще провести свята, п’ючи тільки пиво Бергшльоса»: промовляла реклама на шпальтах волинських газет.

У грудні 1934 року у Луцьку збиралися на з’їзд повітові старости, газети анонсували заплановану на березень-квітень наступного року Волинську виставку у Варшаві, а за підсумками виборів до ради воєводства перемогли семеро поляків та семеро українців. Польський театр на Волині імені Юліуша Словацького повідомляв про заплановані на січень наступного року численні вистави у Луцьку, Володимирі, Ковелі, Любомлі, Рожищі, Ківерцях та Олиці.

Підсумки 1934 року парадоксально подібні до сучасного 2020 року. В ілюстрованому тижневику «Польсько-український бюлетень» писали: «за кілька днів Старий Рік спочине у пантеоні минулого, десь у крипті відділу «для кризових років». Однак його чотирицифрове ім’я назавжди зостанеться у пам’яті людства. Попри монотонність, він має історичні заслуги – на рахунку старенького маємо цілий шерег доданків: додалося країн у Лізі Націй, додалася Біробіджанська республіка, додалося кілька мільйонів безробітних, додалося… зрештою, усі знають, що додалося. Зникло справді небагато: трохи грошей, гумору, надії у краще майбутнє».

Попри невтішні результати кризового року, напередодні Різдва писали: «Ударам дзвонів, що лунають над Волинню, відповідає прискорений стук серця. Волинські міста: у битті по-святковому розколисаних дзвонів живуть спомини, пов’язані з їхніми мурами. Зникає з міст сучасний тлум, не гудуть більше клаксони автомобілів, іншому світу віддані в цей момент міста, вулицями яких рухаються гурти з єзуїтського колегіуму у Луцьку, піарських шкіл в Межиричі, василіанських шкіл у Острозі.

Місто бачить натовпи людей, які поспішають до широко відкритих дверей храмів. Йдуть шляхетні містяни зі своїх дворів на схилах Кременецьких гір, на луцькому Хмільнику, на Мокрій та Сухій Волі в Острозі, на володимирській Риловиці. Йдуть, горді зі своїх привілеїв, пекарі, ковалі, кравці, кушніри, гончарі, теслі, цехові майстри, з жінками та дітьми. Серце у такі миті щоразу б’ється живіше.

«Русь, вірна юліанському календарю, звикла за тим календарем свята відзначати»: тому сьогодні не відчуває урочистостей волинське село. У мороці ночі стоять хати під солом’яними стріхами, і чекають, коли за тринадцять днів засяють світлом свічок золоті церкви, і заспіває хор, приготовані до «багатих» та «щедрих» вечорів наповняться хати, а під вікнами колядники заспівають: «Бачить Господь Бог, що мир пропадає». І буде «голодна кутя», що поєднує село з містом. Не забракне її того вечора на волинському столі. Хоче чи ні – з’їсть її ритуальну ложку селянин, господар дому, пам’ятаючи, що так треба, «щоб пшениця родилася». Веселих свят, Волинь, земле кохана. Най зійде на тебе з небесних висот у різдвяній тиші мир. Відпочинь під снігом, щоб вкритися збіжжям у час жнив наступного року, який нехай надійде «в щасті, в здоров’ї».

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: