Де найгірша дорога на Волині та які ремонти зараз можливі: інтерв’ю з головним дорожником Волині

Яке було фінансування на дороги у Волинській області в 2024 році, що змогли відремонтувати та чи чекає у найближчому майбутньому на ремонт найгірша дорога на Волині?

Про це в інтерв’ю для «Волинь Online» розповів начальник Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Волинській області Анатолій Посполітак.

Чи було у 2024 році фінансування на дороги у Волинській області, за які відповідає Ваша Служба?

У 2024 році фінансування на дороги було. Недостатнє, але яке вже було. Кошти виділялися лише на експлуатаційне утримання, тобто ні за які ремонти (капітальні, поточні середні, реконструкції, будівництво) навіть питання не стояло. Утримання – це вирізання кущів, розмітка, ямкові ремонти, освітлення доріг, питання щодо безпеки руху, встановлення знаків тощо.

А який це був обсяг коштів у 2024 році?

На дороги у 2024 році було виділили майже 446 мільйонів гривень.

А потреба яка?

Десь би ще раз стільки.

А чи можна за ці кошти не обрізати кущів, а, до прикладу, зробити якісь дороги?

Хто вам сказав, що це не важливо, якщо стоїть знак і кущами заріс? Це питання безпеки громадян на дорогах. Насправді, ми кущі мало вирізаємо, здебільшого даємо дозвіл на виконання таких робіт. Є люди, які зацікавлені в тому, щоб вирізати кущі, на щепу їх переробляють, тобто виконують ці роботи безплатно. Дерева взагалі не вирізаємо, щодо них помінявся порядок – перед тим, як приступити до вирізки дерев, треба зробити проект лісокористування. Є 4-5 організацій на всю Україну, які мають ліцензію. І ми десь там в черзі стоїмо. Але от ситуація, що є зупинка, біля зупинки дерево росте, ми розуміємо, що те дерево може у будь-яку хвилину впасти на дорогу, на людей, але вирізати його ми не маємо права. Виходить, якщо воно впаде саме, отоді згадують дорожників – «Давайте забирайте його».

А взагалі будь-які капітальні ремонти доріг навіть не передбачені?

Навіть говорити на цю тему немає що.

А поточні?

ДСТУ чітко вказують, що ми можемо робити у рамках тих коштів, які нам виділяють. Якщо в межах експлуатації передбачається, що можна поставити асфальтоукладач, то карта, як ми її називаємо, дорожня має не перевищувати 1000 квадратних метрів. Потрошки і робимо.

А що робити з дорогами, де вже взагалі не допоможе ніякий поточний ремонт?

Закінчувати війну.

А як має їздити швидка, пожежна?

У Верховну Раду звертатися до спікера. Розумієте, це нас будоражить настільки… Відновили дорожній фонд, він передбачав, що 43 мільярди гривень виділять на дороги. З цих 43 мільярдів 24 мали віддати запозичені, які брали раніше під «Велике будівництво», під різні програми. Лишалося 19 мільярдів. Вони мали розщеплюватися на місцеві дороги. На місцеві дороги ні копійки у 2024 році році не передбачено фінансування. Ви уявляєте? Ні одного квадратного метра ремонту ніде ніхто не робив. І от мали розщепитися ці кошти і частина коштів мала потрапити на дороги державного значення. Це ті дороги, які у віданні Служби відновлення. Ми сподівалися отримати 300 мільйонів гривень на Волинь. Ухвалили бюджет, слухання перше було і весь дорожній фонд злили в загальний фонд держави і використання його першочергово на потреби ЗСУ.

Нас читачі регулярно запитують «Що ви розказуєте, що немає коштів, ми знаємо, що на передовій кладуть асфальт буквально до лінії вогню, чому тут хоча б яму не залатають?».

Мене це теж дратує, що там десь хтось робить. Але можливо, що там кошти виділяє обласний бюджет. А у нас обласний бюджет дав нам два з половиною мільйони на північ області, там, де фортифікаційні споруди роблять, і відповідно треба було під’їзні дороги робити, тому що йшли тяжкі машини, розбивали все. Взагалі у 2024 році ми отримали майже 13 мільйонів як співфінансування з місцевих бюджетів. Це з обласного бюджету, Ковель дав нам шість мільйонів гривень на ремонт дороги з Ковеля на Камінь-Каширський, Вишнівська сільська рада дала мільйон, а інші по 100-200-300-400-500 тисяч.

Довідково: 15 січня 2025 року начальник Донецької обласної військової адміністрації Вадим Філашкін повідомив, що у Донецькій області у 2024 році відремонтували понад двісті кілометрів доріг, які використовують для евакуації.

Скільки у Вас взагалі у підпорядкуванні кілометрів доріг?

Майже 1800 кілометрів.

Які з цих доріг зараз у такому жахливому стані? Які дуже аварійні і потребують негайного ремонту?

Найбільш зараз у нас такий напрямок – це на Берестечко. Ми навіть акти дефектів там не робимо, орієнтовно це 30-40 мільйонів потрібно. Берестечківська громада виділила 200 тисяч на ремонт лише по місту. Я з міським головою спілкувався минулою весною, літом. Він каже: «А де я візьму Вам гроші?».

А хоча б частково?

А що таке частково. Ви знаєте, скільки квадратний метр ямкового ремонту коштує? 200 тисяч – це 150-170 метрів квадратних ямкового ремонту. Це дуже мало.

На дорозі від Горохова до Берестечка провели ліквідацію вибоїн там, де це буде мати результат, а от в місцях, де покриття дуже зруйноване, такі роботи вже не допоможуть, там потрібен капітальний ремонт. На це кошти відсутні.

А чи є тоді взагалі якийсь законодавчий механізм відремонтувати цю дорогу?

Всі оці питання, що Ви мені ставите, я ставлю в Києві. Вони кажуть грошей немає. Гроші бюджетом не передбачаються.

От дивіться, наприклад, закупили для сімейних лікарів нові машини, так само пожежні їздять, поліція тощо. Авто ж за мільйони знищуються на такій дорозі.

Я теж це розказую. Поїдьте на Дубно. Там ще гірша дорога. І це міжнародна траса М-19, а 10 кілометрів дороги немає на території Рівненщині, проїхати неможливо.  Дороги в першу чергу міжнародні, потім національні, по рейтингу, далі регіональні, далі територіальні. Дорога з Горохова до Берестечка має статус територіальної. Ми сьогодні дивимося, де є найбільша потреба у виконанні робіт.

А що сказала Мар’янівська громада?

Мар’янівська громада не змогла зібрати депутатів, щоб проголосувати навіть. Голова громади нам сказав: «Так, я розумію, важливо це, треба кошти і я виділив би, якби я зібрав депутатів, якби відбулася сесія».

Там вже ніяким поточним ремонтом того не зробиш, треба капітальний ремонт дороги. Там цукровози пішли ще. Ми тоді зверталися в Горохівську районну раду (ред. – коли запустили завод), що виділяйте кошти, нам відмовили. Я пропонував тоді закрити дорогу для вантажних машин, щоб зберегти покриття, бо ми там працювали, асфальт вкладали картами. «Ой ні, що ви це ж цукровози, як же вони будуть?!».

От вони перевищують дозволену вагу, як на них вплинути, хто має їх контролювати?

Для того, щоб ті машини важити, треба мати майданчик спеціальний, тому що якщо Трансбезпека оштрафує їх, майданчик має відповідати стандартам, мати відповідну ширину, довжину і рівність. Інакше, якщо того не буде, то в судах це все розбивається, і ті штрафи – це «поговорили» називається. Для влаштування такого майданчика потрібно кілька мільйонів гривень. Ми їх не маємо. На тій трасі немає, де зважувати. Ми такі майданчики облаштовували на міжнародних, національних та регіональних дорогах, на територіальних дорогах не можемо цього забезпечити, на жаль, з цим бюджетом, який у нас є.

А Горохівська громада, я так розумію, трішки долучилася до ремонту дороги на своїй території?

Горохівська громада виділила нам пів мільйона на співфінансування, це виїзд з Горохова в сторону Мар’янівки. Ми з ними дуже довго вели розмову, вони нам пообіцяли і дали ці пів мільйона. Звісно, ми добавили своїх коштів, тому що Горохівська громада – це ж не тільки Горохів, це виїзд туди в сторону Павлівки. Ми ту дорогу відремонтували.

А до війни, коли ще можна було зберегти дорогу в більш-менш нормальному стані – це від кого залежало це питання провести ремонт?

Скажемо так, – від виділеного фінансування. У 2016 році ніхто за гроші не говорив, в 2017 не говорив. У 2019 році почалося «Велике будівництво». От з 2019 року ми замовили проект отого мар’янівського моста. Думали, почнемо мости ремонтувати і тоді під’їзди до мостів, тобто планували розпочати відновлювати ту дорогу. На жаль, ситуація така, що фінансування на це було недостатнім.

Які ще дороги на Волині в такому ж стані або подібному?

Мабуть, на Берестечко найгірша. Є також подібна дорога від села Мовчанів до села Маковичі. Фактично ми її відремонтували там, де ще можливо це зробити, в межах колишнього Турійського району, а далі там вже так.

Це ділянки доріг, на яких «ямковим» ремонтом вже нічого не зробиш. Там треба взяти грейдером здерти залишки зруйнованого дорожнього покриття і далі робити ремонт по технології, так, як має бути. Але це значні кошти. До війни поточний середній ремонт територіальної дороги у нас коштував в межах семи мільйонів за кілометр. І ми зробили багато таких доріг. Сьогодні за сім мільйонів – це вже фантастика.

А що взагалі вдалося зробити за 2024 рік?

Зробили з Ковеля на Камінь-Каширський, звідти на Седлище, на Ратне. Зробили Любомль. Це я називаю Вам міжнародні, національні та регіональні дороги, тому що по більшості з них у нас якраз порядок скрізь, у тому числі і Маневичі та Любешів. У нас була дорога в поганому стані Любомль-Верба. Коли в 2022 році почалася повномасштабна агресія рф, там пішла спецтехніка і ми в 2022 році частину робіт зробили. Але їздило там моє керівництво з Києва і казали: «Ну, й у Вас і дороги». Я казав: «Давайте гроші, будемо робити». Грошей немає. Так поговорили і все.

Розумієте, зараз є визначені маршрути, кудою везуть гуманітарні вантажі, там, де велика кількість машин, вантажопотоки. Це Устилуг-Луцьк-Рівне, Ягодин-Ковель, з Ковеля на Київ, або з Ковеля на Луцьк і на Рівне. Це основні маршрути, за які дійсно ми переживаємо більше всього, тому що ми розуміємо, що це важливі вантажі, і значні потоки людей – це сьогодні пріоритетні дороги. Так, ми пильнуємо їх в першу чергу. Але кажу знову, якщо сьогодні 1300 гривень коштує квадратний метр ямкового ремонту, багато не наробиш, повірте мені. Ви ж подивіться, що з цінами сталося, якщо ми пальне купляли до війни по 28 гривень, то зараз 56 гривень, а це ж скрізь «сидить» і у хлібі, і у всьому.

Безумовно, я розумію, що нові  машини, і возимо дітей в школи, і є швидка допомога, але що ми можемо зробити? Якщо я, не дай Боже, спиню рух по М-07 між Ковелем і Ягодином, найбільшим вантажним переходом з Євросоюзом, ви уявіть собі, що станеться, якщо там не буде дороги…

На Вашу думку, що ж все таки можна зробити?

Виділяти кошти. А для цього закінчувати війну. Без грошей ніхто нічого робити не буде.

Але свого часу, коли ця дорога з Горохова до Берестечка була в дуже гарному стані, коли почали перші ямки появлятися, якби був своєчасний поточний ремонт до війни, то вона можливо б не була аж в такому жахливому стані. Хто за це відповідальний був?

Марно шукати винного. Я застав таку ситуацію, будучи тут начальником Служби, коли нам виділяли коштів лишень 2-3 % від потреби. Ви думаєте, що ми тоді «в шоколаді були»? Скільки у нас було коштів, стільки ми і зробили, тому що фінансування дуже недостатнім було. Якби там зробили, то в іншому місці не зробили.

Як робити тоді дороги так, аби вони трималися 15-20 років, як наприклад, Набережна у Луцьку, яку ремонтували востаннє у 2007 році?

Треба не «ямковий» ремонт робити, а капітальний. Але, знову ж, все впирається в кошти. От від Львова до Луцька 130 кілометрів, з них наших 60 кілометрів, всі 60 відремонтували. Але якби робили так, як Ви кажете, ми б зробили кілометрів 20 лише.

Скільки потрібно коштів, аби привести дороги на Волині до такого стану, які будуть триматися 15-20 років?

Зараз такою аналітикою ніхто не займається. Наприклад, 11 мільярдів треба, аби зробити дорогу з Ягодина до Ковеля.

А у 2025 році очікуються якісь кошти?

На експлуатаційне утримання доріг державного значення на 2025 рік виділили ще менше коштів, ніж торік, лише 236 мільйонів гривень.

А що там так швидко зруйнується дорога М-07 Київ – Ковель – Ягодин? Ви ж там її ремонтуєте.

Дорога потребує ремонту постійно. Дивіться, ми в 2011 році в рамках підготовки до «Євро-2012» зробили 122 кілометри М-07. Це від кордону Рівненська-Волинська область, повз Маневичі, по Ковелю і на Ягодин. А далі ми переводили, практично, всю дорогу у першу категорію, тобто з дев’яти метрів доводили її до 1-ї технічної категорії –  дві смуги в одну сторону, дві назад. І до Любомля з Ковеля вона в такому нормальному стані, тому що ми постійно слідкуємо за нею, тріщини заливаємо – під низом же бетон, зима-літо, то розширяється бетон, то звужується, відповідно тріщить асфальт. Ми бережемо ту дорогу, тому вона проїзна.

Але від Любомля до Ягодина майже 19 кілометрів дороги робили ще в 2002-2003-2004 році і проектом передбачали три шари асфальту. А зробили тільки місцями один, місцями два, тобто третього шару ніде немає, і вона тріщить, утворюються ямки. У 2022 році, як війна почалася, а потік, пам’ятаєте, який машин скажений йшов, то ми туди зігнали фактично все, що було в області у всіх підрядних організацій, вісім бригад стояли, робили ямковий ремонт. Зараз її потрібно хоч би двома шарами асфальтобетону перекрити, але по сьогоднішніх цінах… Ми рахували для себе: з 487 по 465 кілометр, щоб тільки перекрити асфальтобетоном верхній шар, розбили її на ділянки по 5-6 кілометрів, і кожна ділянка 800-900 мільйонів гривень. Такі ціни. Де їх зараз взяти? Знаєте, коли приїжджають керівники і питають: «Що у вас там з Ковеля на Ягодин?», кажу: «Ямковий ремонт робимо, дайте грошей», а грошей немає. То от з року в рік ми ямковий ремонт ліпимо, ліпимо там, але ж ямковий ремонт – це там, де латку поставили, вона стоїть, а по боках вже починає тріщати, тому що асфальт ж не вічний. Можливо, міжнародні кошти будуть саме на цю дорогу, але знову ж таки, це навіть не половина дороги.

Чи вивчали ви міжнародний досвід? Чому у будь-яких інших країнах не руйнуються так швидко автобани, де їздять постійно фури. Як вони так ремонтують? У тій же сусідній Польщі?

Якби ми львівську трасу робили так капітальним ремонтом, щоб здерти все, робити основу, а тоді – три шари асфальтобетонну, то дорога і стояла б. А ми ж по своїй бідності робимо те, що можемо – там влаштували два шари асфальтобетону. Колись стояли в Заборолі, там в кінці села такий майданчик є, а дороги там тоді ще не робили. Це був 2016 чи 2017 рік. Під’їхав чоловік, німецькі номери. Це наш українець, з Вінниці, він працює у Німеччині. І він каже: «Якби у нас (у Німеччині) така дорога була б, то вже страхову компанію викликали б». А ми на той час робили ямковий ремонт по ній. Ну, що таке ямковий ремонт для траси? Ямковий ремонт, я допускаю, що на кілометр це може бути 1-2 ямки, а у нас суцільні ямки були. А зараз цією дорогою до Володимира, до Нововолинська можна гордитися, на Ковель так само. Але знову ж таки на Ковель (Ковель-Луцьк) є ділянки дороги, які ми зробили в 2016 році, то знову з бідності один шар асфальту давали або два, і вона вже все, вже руйнується. Треба робити.

Є таке поняття «міжремонтні строки» між капітальними ремонтами. Закінчився капітальний, через чотири роки має бути поточний ремонт. Ще через чотири – знову капітальний ремонт. Немає нічого вічного, навіть бетонні дороги руйнуються. Так, їхній строк служби значно більший, ніж асфальту, але кожні чотири роки на будь-якій дорозі треба верхній шар асфальтобетонну вже поновляти. Ми ж того не робимо, з 2011 року, як відремонтували Київ-Ковель-Ягодин, коли була підготовка до «Євро-2012», так там нічого більше не робили. От тільки десь тріщинки заливаємо, вирізаємо там щось, такі локальні місця. А якби це була Європа, ну вже, мабуть, три рази робили б ремонт. А поляки зробили дороги за міжнародні гранти, за європейські та американські кошти. І в них дороги сьогодні вважаються найкращі в Європі, кращі, ніж у Німеччині, бо там робили дороги значно раніше і вже їх треба знову ремонтувати. І сьогодні маємо на Устилуг дорогу, яка, в принципі, я вважаю, в ідеальному стані. Але, якщо хтось думає, що вона буде така вічно, то прийде ще роки чотири-п’ять, і асфальт почне зношуватися, бо якби не було, хоч не хоч, він буде викришуватися.

А як впливає мобілізація зараз на ремонти доріг?

Жахливо. Зараз дуже важко знайти підрядників, ми от проводили тендер на експлуатаційне утримання, виграла одеська компанія «Автомагістраль Південь», в готель працівники поселилися, на виході з готелю всім повістки роздали. Багато людей в ЗСУ, на дорогах працюють здебільшого люди похилого віку.

Якби раптом з’явилися кошти, які об’єкти Ви хотіли б зробити зараз на Волині?

Ми мали напрацювань десь на 5-6 мільярдів гривень. Це дороги та мости. Наприклад, мости в Гіркій Полонці, в Мар’янівці, через Вижівку. Розв’язка, як в’їжджати в Ковель зі сторони Луцька, там і залізниця, то повністю ту розв’язку потрібно робити, міст через Турію. Хотіли дорогу з Ковеля на Ягодин довести до першої технічної категорії. Амбітний дуже був план, бо там купа розв’язок. Зараз перша категорія не передбачає ніяких перехресть, мають бути естакади та розв’язки, такі нормативні підходи. Ми замовили проекти, були укладені угоди. Оце перехрестя у Любомлі, коли люди їдуть на Світязь, там ж армагедон – виїжджаєш з Любомля, треба їхати на Луцьк, потрібно робити поворот і пересікати всю дорогу. Ми там планували робити таку розв’язку, яку підкова називаємо, – це, коли виїжджаєш на міст над дорогою. У нас в проектах була фактично вся дорога з Любомля до Верби. З Луцька на Рівне дорога, то ми ж тільки до Звірова дійшли, хотіли далі ремонтувати і були проекти вже перераховані в нових цінах і все. Далі Підгайці на Дубно – зробили п’ять кілометрів за Підгайцями, а по самих Підгайцях – проект замовлений, але…

Кожен проект мав пройти державну експертизу. Проекти ж ми не робили наперед, нас «Велике будівництво», мабуть, всю Україну, застало зненацька, тому що проектів не вистачало. Так, як до доріг ставилися в Україні, це ж жах – добили до кінця, а тепер всі кинулися робити. Проектних організацій не вистачало. Оголошували тендери на проектування, кожен проект мав пройти державну експертизу, коштів на те не було. Ми ходили залучали сільські ради і просили в них заплатити за ту експертизу, долучитися співфінансуванням. Ну, щось там виділяли, люди йшли на це, бо вони бачили, яку дорогу зробили на Світязь. Хіба стидно за неї? Там цілодобово робили, старалися зробити за сезон, і сільські голови помагали, виділяли кошти. Нам їх вистачало, бо треба була просто підтримка, щоб проплатити за ту експертизу, щоб ми могли робити далі. Бо проект, якщо пройшов експертизу, вже тоді могли ми йти просити кошти. Але, коли ти не маєш проекту, то під що просити, яку суму? Нам вірили громади, виділяли кошти, дуже вдячні їм за це.

По дорозі Р-14 наші плани були дійти до Маневич, тому що по Колках зробили дорогу, зробили виїзд з Ківерців – ремонтували найгірші ділянки. Вже, коли війна почалася, зробили тут по Дачному, але тріщить вже та дорога. Бо знову ж таки робили звичайним поточним ремонтом, два шари асфальтобетонну дали, не посилювали нічим, бо щоб посилити, треба капітальний ремонт. Капітальних ремонтів таких немає, але наші плани були отак йти на Рівне, на Дубно виїзд. Львівську, ми вважали, що більш-менш зробили. Н-22 на Устилуг зробили, на Ковель зробили, ділянки тільки лишалося там зробити ті, що в 2016 році робили, теж проекти були замовлені. Все, давайте робимо, з Ковеля на Володимир. До Турійська дійшли одним шаром асфальтобетонну, правда внизу посилили її, хороша дорога мала бути. Верхній шар не встигли зробити, почалася війна. У Турійську розібрали міст, міст розібраний по нинішній день стоїть, страхіття… Знаки обмеження поставили і так міст і є, що частина тротуарних розібрана. Фактично, ми дорогу Р-15 від річки Буг до Володимира і до повороту на Вербу зробили, лишалося уже тут не так багато. На М-07 були проекти реконструкції, зробили дорогу майже до повороту на Вижву, від кордону йшли. Хто б міг подумати, що робимо для білорусі дорогу.

Ми розуміли, що нам коштів не вистачає і черга до «тешок» дійде десь років через п’ять-сім, якби такими темпами йшло «Велике будівництво». Тому як робили –  у нас були проекти капітального ремонту, реконструкції, були поточний і середній ремонт, а кидали їх на більш такі важливі дороги, а решта доріг, які ми розуміли, що ремонти дійдуть до них через років 5-7, робили за рахунок експлуатації, тоді ДСТУ дозволяло. Робили з Вижви дорогу на Буцинське перехрестя, але ямковості там декілька років не було. Зробили Рожище, Ківерці, і з Ківерців на Борохів дорогу, яка виходить на Рівненський напрямок. Також зробили дорогу до Цумані, «дешево і сердито», там в ціновому еквіваленті було в кілька разів дешевше, в рази три, чим ті проекти, які ми робили поточним середнім ремонтом. Але ми знали, що років п’ять ця дорога постоїть в такому стані, через п’ять років ми вертаємося до неї, коли вже зробимо основні магістралі. Проектів було багато, але… Бачите, в 2022 році ще були резервні фонди, з нього виділяли кошти. Нам тоді спрямували 37 мільйонів. Тоді зробили з Верби на Любомль дорогу, міст в Лобачівці. А в 2023 році коштів вже стали менше виділяти.

У 2024 році ми зробили дуже багато насправді. І з Володимира на Павлівку, з Павлівки на Горохів підтягнули дорогу, підремонтували, ділянку Верба-Любомль, на Камінь-Каширський, з Каменя-Каширського в усі сторони дороги відремонтували, повністю відремонтували дорогу в сторону Демидівки (від Цукрового заводу і туди далі). Ті фортифікаційні споруди, це ж треба все було робити на вчора, відповідно машини тяжкі пішли великі, драконячі зуби ці возили, дороги розбивали. А там тієї дороги і не було можна сказати, там були ґрунтові дороги навіть., Засипали щебенем, зверху давали відходи асфальту, асфальт на сонці поплив, розтопився і дорога виглядає там, як нібито спеціально робили якимось поганим асфальтом умовно кажучи. Коли знімаємо верхній шар асфальтобетону, там же залишки бітуму є, і от ми от цим щебенем, залишками бітуму, крихта ми її називаємо,. Коли дорогу засипали і воно на сонці попливло трішки, а машини йшли, закатували, і таке враження, що це чорнощебенева дорога якась. Туди пішло до 11 мільйонів.

А чому, до речі, постійно розлазиться дорога у Скобелці, що перед Гороховом?

Там такі ґрунти, мабуть, торфи під низом і їх треба вибирати. І ґрунтові води дуже високо стоять. Там на Горохівщині ж ставок на ставку. А це біда для дороги, що ґрунтові води високо.

А взагалі якість матеріалів в Україні хороша чи теж з цим проблема? Можливо, заводи якісь через війну закрилися?

На міжнародних проектах взагалі працювали поляки. Щебінь вони використовували український, бітум наші підрядники купляли з Польщі. Різниці немає, заводи у нас навіть більш сучасні були, ніж в поляків. Техніка нова, сучасна. На міжнародних проектах Київ-Житомир були і італійці, і македонці, і турки, вони всі використовували наші вітчизняні матеріали, і технології нормальні, обладнання нормальне, ясно, що зарплата ще далеко не та.

Поки не закінчиться війна Волині можна ні на що не сподіватися?

От є ДСТУ і тим ДСТУ прописано, що можна робити за рахунок цього експлуатаційного утримання – герметизація тріщин та швів в покритті, ліквідація колійності дорожнього покриття, але методом фрезерування або методом укладання шарів емульсійно- мінеральної суміші чи поверхнева обробка в межах завширшки до 0,8 метра. У рамках робіт з експлуатаційного утримання особливо нічого не зробиш. Враховуючи ситуацію в країні, на сьогодні кошти насамперед направляються на обороноздатність країни і на прифронтові дороги.

А наших депутатів від Волині запитували, можливо, хай вони ініціюють виділення коштів?

Вони і ходили. Депутатів багато і з кожної області ходять. І наші депутати допомагали, під час «Великого будівництва», я знаю, що писали листи, звернення від них були.

За дорогу на Берестечко ми неодноразово піднімали питання. Ходив ще тоді до Тараса Щерблюка (ред. – тодішній голова Горохівської районної ради), просили виділити кошти. Я казав, що ми закриємо дорогу, поставимо знак до 20 тонн і все. А мені: «Та ви що, це ж цукровий завод, він зупиниться, а ми з ного податки маємо». Кажу: «То поділіться тим податком, ви ж його як знайшли — не було, не було, появилося, дайте нам частину грошей, ми добавимо в кілька разів більше, але підемо щось зробимо». Поговорили, потім мені дзвонять: «Скиньте листа», кажу, що лист був, просять продублювати. Продублювали, далі дати розрахунки попросили, дали розрахунки, що і як, скільки треба. Але депутати не проголосували тоді.

Ми ж зробили в Горохові дорогу за тих півмільйона, що нам дали на співфінансування. У Березовичах зі сторони Павлівки свідомо лишили кілометр дороги, не ремонтували, зробили від Павлівки до Іванич дорогу, до Горохова відремонтували ямковим ремонтом, а лишили — бо оце ваше, хлопці, співфінансування, ви нам обіцяли пів мільйона дати, не будемо робити. Пройшов місяць-другий, вся дорога зроблена, а пів кілометра немає. І нам тільки після того виділили кошти. Тоді закрили ту ділянку, а вже коли вони виділили кошти, то ми пішли на Мар’янівку, почали ремонт.

Це не через те, що вони такі бідні. От найбідніші райони на Волині були Локачинський та Турійський. Але Локачинська громада змогла виділити нам 300 тисяч гривень. Коли ремонт коштує 1,5 мільйона, ця сума не дуже рятує, ну, це зрозуміло… Але, коли ти виділяєш тих 300 тисяч, то ти починаєш цінувати ту дорогу, дивитися за нею.

Коли ми дорогу з Луцька  до Львівщини відремонтували, це було ще при Гунчику, він був губернатором, буряковози виїхали на дорогу з поля і затягнули її болотом. То ми «підняли крик» і тоді голова Горохівської райради змусила фермерів поставити пожежну машину і змивати те болото з дороги. Бо на той час це була дуже класна дорога, і, коли всі вклалися в це, то цінували – там кожен тиждень збиралися наради, виїжджали, дивилися.

На жаль, з лютого 2022 року основним видом робіт на наших дорогах є так званий «ямковий» ремонт. Бюджетних коштів не вистачає, щоб підтримувати в проїзному стані хоча б міжнародні, національні та регіональні автошляхи. Але щодо них ми навіть «не заїкаємося» до голів громад, аби виділили співфінансування. А от на територіальні дороги, а таких у нас 1042 км, коштів держбюджету дуже бракує. Позиція Києва їх ремонтувати за умови співфінансування з місцевих бюджетів 90 % і 10 % з держбюджету. От і просимо в територіальних громад допомогти, долучитися фінансово, хоча б їхніх 5 %, аби бодай так рятувати такі автошляхи. У 2025 році теж дуже розраховуємо на фінансову допомогу від територіальних громад, адже цьогоріч коштів на автошляхи виділено в рази менше, ніж у 2024-му.

Якби Мар’янівська громада пішла нам на зустріч у 2024 році, то ми хоч не потягнули б ту дорогу, але хоч би щось зробили.

А дорогу на Берестечко, я казав голові громади, що ми її не потягнемо, у нас немає таких коштів. Я навіть побоюся туди лізти не капітальним ремонтом, тому що те, що ми зробимо, воно просто вилетить, навіщо марно витрачати кошти.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас