19:22, 31 Травня 2021

#БізнеСильні: засновник «New Industrial Solutions» Олексій Гладишев про те, як зробити бізнес ефективнішим та дрони замість ревізорів

Як від конкуренції перейти до співпраці, для чого бізнесу потрібне ефективне управління ланцюгами постачання та як дрон може заощадити час та ресурси на складі: усе це пояснює засновник і керівник «New Industrial Solutions» Олексій Гладишев.

Чому бізнес – це не про заробляння грошей, чим не можна ні з ким ділитися та чому зекономлена гривня – це зароблена гривня, він розповів інтернет-виданню «Волинь Online» у рамках проекту «#БізнеСильні». У цьому проекті ми розповідаємо про історії успіху у сфері бізнесу.

Він розповідає, що у корпоративному секторі працює з 2001 року, певний час працював у великих компаніях, а у 2014 році (рік не надто популярний для початку власної діяльності) виникло рішення піти «на вільні хліба».

«З 2015 року я займаюся такою діяльністю як новітні індустріальні рішення. Є така штука як управління товарно-матеріальними цінностями. І воно трошки розкидане по мікровідділах, хоча має бути зосереджено в одних руках. Цим займається і бухгалтерія, і виробництво. Уявіть собі виробничо-торговельну або дистрибуційну компанію. Хтось десь щось закуповує під потреби клієнтів, а обліком займаються і бухгалтерія, і склад, і виробництво, і всі. А є цілком зрозуміла штука – управління ланцюгами постачання (supply chain management), яка власне і займається управлінням ТМЦ від закупівельної та транспортної діяльності, до складської, дистрибуційного транспорту і дистрибуції», – говорить Олексій Гладишев.

Від конкуренції до партнерства

Він домовився із двома своїми колишніми конкурентами і вони створили спільний бізнес, тому що, мовляв, домовлятися важливіше і вигідніше, ніж конкурувати між собою.

«Від конкуренції не виграє ніхто, тому я залучив прямих конкурентів, їм було цікаво. Бізнес будується не на тому, що є якісь конфронтаційні завдання. На мій погляд, в основі кожного бізнесу є природнє бажання зробити навколишній світ кращим. Якщо двоє людей мають свою точку зору і це роблять, чому б трьом людям не домовитися між собою і не робити це разом?», – зауважує керівник «New Industrial Solutions».

Він багато років  працює у сфері корпоративної ІТ-інфраструктури, з усім, що пов’язане з програмним забезпеченням для обслуговування компаній та корпорацій. При чому, не фінансової частини, а тієї, яка займається управлінням ланцюгом постачання. Тобто, управлінням та обліком фізичних предметів.

«Це переважно системи управління складом. Вивчаючи склад, я зрозумів, що проблема розпочинається в закупівлях, транслюється на склад, де ще накопичується, потім мужньо перекладається на плечі менеджерів з дистрибуції і потім на кінцевого споживача. І саме ця ділянка діяльності підприємства слабка. Я почав її вивчати і зрозумів як її зробити кращою. Я не можу сказати, де вам взяти гроші, але можу сказати як зекономити їх, а зекономлена гривня – це зароблена гривня. Я не навчу вас заробляти гроші, я навчу вас як не втрачати», – пояснює Олексій Гладишев.

Він наголошує, що стартап – це не про успіхи, це про безсонні ночі та виживання. Спочатку у нього було бажання робити концептуальні проекти і постачати складське обладнання від луцького заводу «Модерн-Експо», лідера галузі.

«А життя внесло корективи і замість того, щоб робити це, дуже популярними стали рішення з управління складом (warehouse management system – система управління складом). Дуже популярною стала тема штрихкодового обладнання, яку я трохи знав, але не хотів нею займатися. Доки, ворота, усе що пов’язане із входом на склад і виходом зі складу і, як не дивно, сервіси. Як виявилося, у нас всі в Україні вміють продавати і мало хто вміє обслуговувати на високому рівні. І коли нашим клієнтом стала компанія «Sandora», це група «PepsiCo», ми зрозуміли, що сервіс це дуже круто.

За той час, поки я почав і до цього часу у мене працює вже третя команда. З кимось не збігалися цінності, у когось було своє бачення розвитку. Ті люди, з якими я зараз – це мої колишні прямі конкуренти, з якими ми працюємо разом чотири роки, а до того за рік змінилося три команди – зустрілися, почали працювати, наші цінності не збігаються і ми розійшлися. Питання не в тому що вони не підійшли чи підвели. У нас просто різні шляхи. Кожній людині, з якою я працював, зараз добре, але в окремій компанії», – зазначає чоловік.

Суперталант, децентралізація та «ідеальний шторм» у вигляді карантину

Олексій Гладишев розпочинав корпоративну діяльність з того, що був менеджером у Західній Україні для центрів з сервісного обслуговування фіскальної техніки.

«В усіх нормальних людей було п’ять-шість областей, а у мене вісім. Майже у кожному місті Західної України я знаю майже всіх, хто займається касовими апаратами. І свого часу коли у мене з’явилася нова послуга, новий сервіс, перші, до кого я подзвонив, були вони. Я сказав, що веду напрямок, який напряму не пов’язаний із фіскальними реєстраторами, але дотичний до того, та запропонував поговорити про це. Є супергерої з суперталантами, а у мене один суперталант на все життя – я можу знаходити людей, які готові надавати допомогу. Вони сказали що готові мені допомогти і з ними розпочався перший етап співпраці», – згадує він.

Бізнесмен зауважує, що життя бентежне і те, що було круто два роки тому, може бути неактуальним зараз.

«Хто знав, що ковід почнеться? Ніхто не знав, у мене була розписана діяльність на п’ять років наперед. Я начитався «дурних» книжок, які казали, що потрібна децентралізація, потрібна модель так званої професійної бюрократії, коли кожна людина є носієм знань і просто треба об’єднати їх заради спільної мети. Я почав втілювати цю ідею, всі сміялися. Бахнув ковід, всі почали втрачати гроші, тому що сидять в офісах. А у мене люди сидять по своїх місцях у своїх містах. Ми вижили завдяки цій бізнес-моделі, хоч і втратили трохи – мінус 25 % порівняно з минулим роком. У мене люди працюють в п’яти містах України, ми ніколи не збираємося всі разом, але кожен робить свої завдання. Модель професійної бюрократії говорить про те, що немає центрального офісу. У мене компаньйон з одного напрямку у Львові, сервісний центр в Херсоні, там є офіс. У Дніпрі та Києві офісів немає і не потрібно», – говорить він.

Попри неочікувані перешкоди, команду не скорочували.

«Це ідеальний шторм, який не можна передбачити. Команду ми не скорочували, хоча ми мінімізувалися. Є якірний або кореневий бізнес – це управління ланцюгом постачання, консалтинг, додатки, аплікації та різні софтові і хардові речі, які створюють цю модель і наповнюють її життям. Це не обов’язково робити власними силами. На виставці у Штутгарті я якось побачив як працюють давні сімейні німецькі інжинірингові компанії – там дідусь, який ще Бісмарка бачив молодим, створює концепт, а потім інженери доводять його до життя. Це маленькі сімейні фірми, які існують сотні років, у них мільярдні обороти. У чому секрет цієї бізнес-моделі? Як виявилося, люди – носії унікальних знань, все інше можна купити на вільному ринку. На вільному ринку я купую маркетингові послуги, бухгалтерські, юридичні послуги, послуги з перевезень. У мене немає складу, мені він не потрібен, хоча я роблю проекти на мільйони гривень з постачання стелажів», – розповідає засновник «New Industrial Solutions».

З його слів, існують два підходи до співпраці, коли до фірми одночасно звертаються клієнти, які конкурують.

«Є два підходи, перший – хто перший звернувся, з тим ми йдемо до кінця, другий – з ким буде комфортно працювати, з тим йдемо до кінця. Підприємницька діяльність – це не про заробляння грошей, а про створення кращого світу. А гроші самі з’являються. Якщо прагнеш грошей, ти їх не отримаєш, або отримаєш у короткостроковій перспективі. Коли покроково робиш свою справу, виходить класно», – розповідає він.

З його слів, наразі в Україні великий бізнес іноземного походження застосовує новітні індустріальні рішення як частину корпоративного управління.

«Як вони це роблять – інше питання. Якщо йдеться про українських зірок на кшталт «Нової пошти»,  «Розетки» – вони це бачать своїм шляхом і роблять. З їхньої точки зору це ефективно, а тому правильно. Ми не даємо їм оцінки. Маленький та середній бізнес іноді йде шляхом підміни понять. Управління ланцюгами постачання – суто товарне управління, тут нема бухгалтерії, це не про гроші, а про управління товарами. Вважається, що це можуть робити бухгалтерські програми, але вони не можуть цього робити, вони під інші задачі. І тут треба пояснювати. Друге питання – ти пропонуєш професійну систему, а тобі кажуть – у мене тут є кишенькові програмісти-піаністи, вони зараз усе зроблять. Я розповім на прикладі: ми зараз розробляємо рішення для інвентаризації на складах за допомогою дронів. Ідею запозичили у американців. Роблять це люди, які вміють програмувати, а для чого вони це роблять, вони не знають, їм це не потрібно.  Так і я пояснюю: люди, ви хочете собі систему управління складом, даєте це своїм ІТ-спеціалістам. Вони не спеціалісти з логістики, воно їм не потрібно. Вони зроблять це рішення так, як зручно їм, а не так, як зручно вам. У цьому велика різниця між нами. Колись на початку 2000-их років я був дуже здивований жартом про індійських програмістів. Виявилося, що індійським програмістам платять гроші за кількість рядків коду, тому вони тривіальну задачу вирішують найскладнішим і найресурснішим шляхом, щоб отримати більше грошей. Я кажу: коли вам ваші штатні програмісти пишуть якесь прикладне програмне забезпечення, будьте готові до того, що ви фінансуєте їм розробку продукту, з яким вони потім можуть вільно піти на вільний ринок», – розповідає Олексій Гладишев.

Чому час – це гроші та навіщо змінюватися

Говорячи про податки, він зауважує, що не дуже важлива ставка податків, скільки ти платиш. Важливо, скільки часу ти витрачаєш на цю процедуру.

«Я витрачаю певну суму грошей на оплату аудиторській компанії, яка за мене платить мої податки. Я міг би платити менше, якби це було легше. Я не буду це сам робити – у мене є інші задачі, я займаюся розвитком бізнесу. Є головний бізнес-процес, є управлінський бізнес-процес – це моє, а є додаткові функції. От додаткові функції – це не моє, я плачу гроші і люди це роблять. Я думаю над тим як зробити головний процес максимально ефективним. Це єдина моя задача. Люди за мене платять мої податки. Це час, час – це гроші. Якби адміністрування податків було легшим я, просто, платив би їм менше»,  – розповідає він.

Як улюблений приклад він наводить історію про компанію, яка працювала у старому складському приміщенні.

«П’ять років тому до нас звернулася компанія з Херсону, це був дистриб’ютор пива «Оболонь» та «Carlsberg», вони сиділи у не зовсім новому складському приміщенні і якось щось робили. Ми сказали, що можемо зробити їхній бізнес, мінімум, на третину ефективнішим і зробити з них універсалів. Я казав їм «Хто б не з’явився на горизонті – ви можете надавати послуги для цієї організації, окрім заморозки, бо це спеціальні умови». Згодом цей клієнт пояснив мені, чому він погодився: «Навіть якщо ви брехуни і це все неправда, все одно мені треба було оновлюватися. У будь-якому випадку, це корисно». Ми йому зі старих складів зробили досить непогані, в результаті чого ця компанія обслуговує різні типи клієнтів, надає їм логістичні послуги, і байдуже, хто завтра буде – мармурова крихта, набіл, ковбаса, є можливість обслуговувати будь-які процеси і ми щасливі від того», – розповідає він.

Логістичні центри, автоматизація та чому може зламатися штучний інтелект

Зі слів Олексія Гладишева, потрібно зважати на регіональну специфіку, адже на теренах України великі логістичні центри можна перерахувати на пальцях.

«Оскільки у Херсонській області невеликий попит на логістичні послуги, нам треба було зробити так, щоб наш клієнт зміг забирати все, що з’являється  на горизонті. В Україні є три міста, де більш-менш розвинена логістика – це Київ, Одеса та Львів. Все інше – живе, але не дуже. Друга лава – це Дніпро і Харків, все інше – там просто щось страшне. Луцьк не є загальнонаціональним лідером, але свої завдання виконує. Для того, щоб з’являлася якісна логістика, потрібен товарний потік. Київ – це консолідація та дистрибуція по всій Україні, Одеса – це порти, перевалка з портів, дистрибуція по Україні, Львів – це порти Гданськ, Клайпеда, європейські хаби біля України, де йде консолідація вантажів і ввезення на територію України.

Як з’являється будь-яка нова ідея чи новий продукт? Щоб щось почалося, треба щоб хтось захотів це почати. Звідки у Луцьку з’явилася компанія, яку знає весь світ, той же «Модерн»? Просто хтось захотів. От хтось захоче займатися логістикою – буде логістика»,  – зауважує Олексій Гладишев.

Ковель, на його думку, теж міг би бути логістичним центром, є лише одне зауваження – для того, щоб воно запрацювало, потрібні люди, які будуть там працювати. Нестача робочої сили – актуальна проблема для усіх регіонів країни.

«Колись була ціла історія з компанією «Миронівський хлібопродукт». У них в селі Степанці є виробничий комплекс. Так ось людей туди возять з Канева, тому що в Степанцях на травневі – картопля і ти ніяк їх не змусиш працювати на заводі, тому що у них картопля і це святе. У Львові побудували завод «Fujikura», який дроти крутить для Audi, BMW. Людей на роботу збирають з навколишніх сіл автобусами, тому що всі їдуть на трускавки до Польщі і працювати немає кому. Та ж сама проблема в Одесі, де влітку всі продають рачка на Лузанівці і нема кому працювати на складах. Це загальна проблема – нема людей. І це тільки початок. Власників бізнесу займатися перетвореннями спонукає страх перед тим, що скоро не буде людей. Потрібно або вкладати в людей, або в автоматизацію, щоб нівелювати вплив людського фактору. Йдеться не про штучний інтелект, а про малу механізацію і малу автоматизацію, щоб людина виконувала прості операції і не заважала працювати конвеєру, наприклад. Якщо в системі буде людина, штучний інтелект зламається на першому ж етапі. Треба, щоб людей не було взагалі, або щоб вони хоч щось розуміли, знали бодай таблицю множення», – зазначає він.

З 2019 року у фірмі почали розвивати напрямок сервісу складської інфраструктури – стелажів, блоків, воріт тощо.

«Знаєте, що нас спонукало до цього? Ми тепер цих людей називаємо «кормильці». Це водії навантажувачів та внутрішньоскладської техніки – з якою ненавистю вони ламають стелажі! Завдяки їм ми отримуємо роботу. Водій навантажувача може в’їхати в стелаж, в стіну. Написано «піднімати повільно», а він смикає і обриває. Я їм безмежно вдячний. У власників бізнесу далекоглядні цілі, віжн на десять років, стратегія на п’ять років, але тут приходить наш простий сильний хлопець з села, смикає і обриває ворота. Замість 100 машин на день можемо відпускати тільки 60, падіння 50 % з відвантаження продукції, браво! Це не стосується конкретно Волині, це тенденція, всі однакові. За кордоном люди такі ж самі, хоча в них менше були комуністи, тому вони трішки розумніші», –  розповідає керівник «New Industrial Solutions».

Нині фірма продає послуги на ринки Білорусі та Казахстану, купує товари та послуги від ізраїльської, американської та польської компаній.

«Простіше працювати з ізраїльтянами, вони розуміють. Важко було працювати з іспанцями – ти їм кажеш у мене строки, а він відповідає у мене сієста і нічого йому не доведеш. Класно працювати з поляками, там менталітет дуже схожий. Принципово не продаємо послуги на російський ринок, який був великим для нас ринком до 2014 року. Казахстан краще – там зараз переходять від сировинної економіки до ІТ- постіндустріальної економіки. А людей та знань немає, тому вони усе купують. Десь років 10 у них ринок буде насиченим, потім вони будуть на самообслуговуванні, а зараз вони усе купують. За це їм дякую. З Китаєм ми працюємо опосередковано через американські та європейські компанії», – говорить Олексій Гладишев.

Цінність ідеї та чому бізнес – це не обов’язок, а задоволення 

З його слів, бізнес з нуля існує. Тим, хто хоче відкрити власний бізнес, варто, по-перше, подумати, тому що зі 100 % бізнесів у перший рік закриваються 90 %.

«Якщо ти не вижив у перший рік, все. Потрібно мати бізнес-ідею і розуміти те, наскільки вона потрібна ринку. Якщо нема ідей і ти хочеш копіювати когось, ти завжди будеш або другим, або третім, або сотим. Все починається з бізнес-ідеї, грошей, завдяки яким ти маєш донести цю ідею до цільової аудиторії, та команди, з якою ти це маєш робити. Все інше можна не боятися. Є люди які закриють технічну частину, фінанси, бухгалтерію, але своя ідея – це те, чим не можна ні з ким ділитися, вона лише твоя. Я вважаю, що в Україні зараз немає ринку і гравців на цьому ринку. Що б ви не захотіли тут робити, у вас буде два обмеження. Перше – це нікому не потрібно, друге – на цьому ринку нікого нема і тому треба доводити цільовій аудиторії, що твоя послуга чи продукт комусь потрібні взагалі», – пояснює він.

Наразі від мрії вдалося перейти до втілення ідеї інвентаризації за допомогою дронів.

«Ми зараз виводимо на ринок інвентаризацію дронами. Склад, стелажі, ви приходите, потрібно інвентаризувати комірку на п’ятому поверсі. Ви піднімаєте дрон, він сканує штрих-код. Перше, що я почув, коли сказав це комусь «Олексій, ти мрійник, такого ніколи не буде, це нікому не потрібно». А я не сприймаю слово «Ні», як слово «Ні», коли мені кажуть «Ні», я сприймаю, що людина не до кінця подумала, трішки подумає і скаже «Так». Я починаю міркувати: ну, як ні, дивіться, щоб зробити інвентаризацію на п’ятому поверсі, треба підігнати навантажувач, зняти палету з п’ятого поверху, поставити в прохід, туди має підійти ревізор, зісканувати штрих-код, переконатися, що все відповідає заявленим кількості та якості, поставити палету назад. У цей час задіяна одиниця техніки, заблокований ряд, відволікаємо мінімум 2-3 людей, які зараз не працюють, плюс мотогодини складської техніки. Ми пропонуємо інше: людина запускає дрон, той сканує, сідає, пишеться потокове відео та йде звірка, все. Так, дрон коштує дві тисячі доларів. Ми побачили цю ідею в американців, таке вже є на ринку Німеччини, Чехії, Росії. За фактом, у багатьох людей – це просто цеглина, яка щось піднімає і опускає. У декого ревізори за екранами просто дивляться відео та звіряють. А ми перейняли досвід, позичили ідею, але концепт тільки наш», – розповідає він.

Він наголошує, що фірма не нав’язує клієнтам єдиної точки зору.

«У нас вільний ринок, кожен має право вибору. Ми робимо замовнику концепт, кажемо «Ось склад, ось стелажі, ось характеристики стелажів, у вас така продукція, таке навантаження на траверсу, отак має бути. А ось пропозиція на обладнання «Модерн-Експо», хочете, купіть у нас. Не хочете, в Україні є п’ять заводів, у світі ще сто, оберіть те, що вам зручно, щоб вам було комфортно працювати десь в глибинах Кіровоградської області». Люди порівнюють і кажуть «Добре, ми у вас візьмемо». Не треба нав’язувати чітку модель. Ти даєш характеристики, вони перевіряють і потім або купують в тебе або не купують. Є підприємства, яким ми не надаємо програмного забезпечення, але надаємо їм обладнання для зчитування штрих-кодів. Я перебуваю в Києві, а моя сервісна компанія у Херсоні. Волинь ми дуже любимо але буваємо тут не часто», – розповідає засновник «New Industrial Solutions».

Він зауважує, що не треба одразу ставати «Амазоном» чи Ілоном Маском. Хтось обирає регіональний ринок, хтось національний, а хтось світовий.

«Успіх компанії залежить від того, наскільки чітко вона потрапляє у свою цільову аудиторію. І щоб бізнес розвивався, по-перше, треба, щоб люди хотіли його розвивати. Є певні речі, які я не буду робити. Наприклад, я не буду займатися рішеннями для продукції, яка позбавляє життя тварин або людей, мені це не цікаво. На цьому можна заробити, хай заробляє той, кому хочеться. У мене є свій напрямок, мені це подобається. Бізнес – це не обов’язок, це задоволення і те, з яким кайфом ти це робиш, потім тобі повертається. Не можна стати щасливим під нагайкою. Як тільки буде критична маса людей, які отримують задоволення від того, що вони створюють, світ навколо стане щасливішим. Я колись в польській пресі прочитав про хлопа з України, який працював рік в Польщі, а вдома побудував паркан з трьох видів каменю. Вони не розуміють – у тебе були гроші, ти міг піти вчитися, опанувати нову професію, відкрити бізнес, а ти побудував паркан», – зазначає бізнесмен.

Він переконаний: головне в житті – зробити тему, яка тебе робить щасливим, і, просто, її покроково відпрацьовувати і тоді буде щастя.

«І не вірте комуністам, комуністи – це зло. Найбільша трагедія 20-го сторіччя – те що Радянський союз не розвалився до кінця. Проблема була в тому, що з людей робили інфантилів – тобі не треба думати. Що – «за нас государство думає», та ніхто за тебе не думає, йди працювати. Єдина річ, яка потрібна людині, на мій погляд, це відповідати за своє життя і за свої вчинки. Бізнес – це не про заробляння грошей, це – те, що робить тебе щасливим і дає можливість забезпечити якісь забаганки. Вміння віддавати значно сильніше за вміння брати. Щоб щось отримати, треба щось віддати, інакше воно не працює», – наголошує Олексій Гладишев.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: