#БізнеСильні: Наталія Бута, маючи досвід роботи кухарем, відкрила кафе у Рожищі

Приготування страв на весіллях, робота кухарем у барі та успішне відкриття власної справи: рожищанка Наталія Бута вважає, що потрібно працювати заради людей та примножувати свої уміння та таланти.

Як після дев’яти років роботи кухарем їй вдалося відкрити власний заклад, завдяки чому занедбане колись приміщення стало популярним у місті кафе та чому варто не боятися започатковувати власну справу розповіла інтернет-виданню «Волинь Online» власниця кафе «Меридіан» у Рожищі Наталія Бута у рамках проекту «#БізнеСильні». У цьому проекті ми розповідаємо про історії успіху у сфері бізнесу Волині.

Від приготування страв на весіллях до відкриття власного закладу

Здобувши освіту бухгалтера та не працюючи за фахом, Наталія Бута спочатку займалася приготуванням страв для великих весіль.

«Я маю освіту бухгалтера, але цю справу я не люблю і зараз наймаю людину, щоб вести бухгалтерію. За цим фахом я не працювала ані дня, рано вийшла заміж та одразу пішла в декрет. Ще зі школи я любила куховарити, коли ми робили свята, я любила готувати різні страви, пекти торти тощо. Коли я пішла в декрет, мені було 23 роки і мене кликали за хазяйку на весілля. Тоді я робила весілля на 200 осіб. Зараз мені складно уявити як я могла за це братися, адже це така відповідальність. Таких весіль по 200-250 людей я зробила дуже багато. А потім, в 2000-2001 роках в Рожищі мене попросили допомогти відкрити бар. Я була головним кухарем, впоралася з цим, одразу поставила бар на високий рівень. Власник закладу добудував зал і там теж почали робити весілля. Мене люди знали, всі приходили і просили замовлення. Приміщення не дозволяло проводити великі весілля, у залі могли зібратися не більше 50 людей. Тоді власник переробив свій магазин. Я пропрацювала з ним дев’ять років», – розповідає Наталія Бута.

Окрім приготування страв, заробляти гроші доводилося, возячи товари на продаж у Білорусь.

«Тоді я ще возила товари на продаж у Білорусь, тягала стокілограмові візки з велозапчастинами. Вдень працюю в барі, на ніч їду в Білорусь потягом, зранку повертаюся звідти автобусом, потім о 12 годині вдень знову на роботі, потім – на Луцьк і так далі. Якщо я дві ночі на тиждень ночувала вдома, це вже було добре. Ми тоді будували будинок, тож хотілося заробити, адже треба було вкладати багато грошей»,  – згадує вона.

Пропрацювавши у барі дев’ять років як найманий працівник, Наталія Бута вирішила відкрити власне кафе, яким керує вже протягом дев’яти років. Для цього вона взяла в оренду занедбане приміщення колишньої їдальні.

«У цьому приміщенні тоді була купа сміття. Будівлі вже 60 років, раніше тут була їдальня, де колись щодня харчувалося по 200 людей. Потім його орендувала підприємиця, платила невелику оренду і приміщення занепало ще більше. Я його взяла в аварійному стані. Коли облаштовували туалет,  виявилося, що в тій частині приміщення – бетонні стіни 50 сантиметрів завтовшки, їх сучасні перфоратори не беруть. Я хотіла зробити кладовку, але стіна теж була така, що її не брали перфоратори. Все було старе, обкладене негарною плиткою. Я боялася, але ризикнула, взяла кредит, щоб привести приміщення до ладу, замінити електропроводку, стару каналізацію, придбати сюди всі меблі від столу до крісла тощо. Потрібно було щомісяця вкладати багато грошей в нікуди, але мені допомогло те, що мене знали люди, тож клієнти з’явилися одразу. Я виграла лише завдяки тому, що вони знали мою роботу, більше я нічим не підняла б заклад. Тоді приміщення було в такому стані, що заходити сюди не хотілося, йшли лише заради кухні. Я брала кредити в банку, тому що мої батьки не мали багато грошей, щоб допомогти, у мене не було багатих друзів, у яких можна було б позичити», – говорить власниця кафе.

У справі підприємиці допомагають рідні та близькі, також вдається знаходити порозуміння з місцевою владою та співпрацювати з центром зайнятості.

«Зараз діти вже дорослі, синові 22 доньці 28, вони вже одружені, я маю онуків. Мені треба часу на все, я присвячую час і їм, і роботі. Діти мені тепер допомагають, наприклад, син зварив металевий навіс для закладу. Під час карантину він мені допомагає з оплатою податків. Я намагалася знаходити порозуміння з місцевою владою, і намагаюся, аби було добре місту. Труднощі у мене, звісно, були. Мій чоловік захворів у молодому віці, але без нього я нічого не зроблю. Рік я провела, щоб сидіти біля нього в лікарні. Він їздить, тому що я досі не навчилася водити авто. Я співпрацюю з центром зайнятості, тому що мені потрібні працівники. Вони підшуковують мені людей хоча б на громадські роботи, наприклад, на три місяці восени для допомоги з миттям посуду, на інші допоміжні роботи тощо. Кухарями у мене зараз працюють мої колишні помічники. Буває, що візьму людину на прибирання, а вона не розуміє, чим чистити скло, а чим плиту на кухні, хоча їй 40-50 років. Інша проблема в тому, що багато роботи, але мала зарплата», – розповідає вона.

Працювати для людей: особистий контроль за якістю страв та постійні клієнти з різних міст

Підприємиця особисто підбирає продукти для приготування страв та слідкує, аби вони були якісними.

«За продуктами я переважно їжджу сама у Луцьк на ринок, частину привозять постачальники. Найбільша проблема – це м’ясо. Я вже п’ять років співпрацюю з м’ясним магазином і роблю заявки, вказуючи, на який день і що саме мені потрібно, щоб вони привезли свіже м’ясо. На базарі я стараюся м’яса не купувати, тому що хочу бути впевненою, що воно якісне. Наприклад, у магазині, з яким я співпрацюю, мені продають лопатку, з якої ми потім робимо фарш і ми знаємо, що він буде якісний, а купуючи готовий фарш на базарі, не можна знати, чи він буде якісний. Ми не беремо жодних напівфабрикатів, пельмені ліпимо вручну, і тому наші страви користуються більшим попитом, ніж придбані в магазинах напівфабрикати», – розповідає вона.

Наталія Бута переконана, що найголовніше – працювати для людей.

«У мене не було ніяких заощаджень, я взяла занедбане приміщення і привела його до ладу. Найголовніше – працювати для людей і працювати якісно, щоб їх влаштовували і ціни, і якість. Я не піднімаю ціни до стелі, стараюся встановлювати їх на такому рівні, щоб було добре і мені, і людям. У мене вже протягом двох років харчуються працівники фірми «Вілія», замовляють обіди. Трохи складно, але я входжу в положення клієнта. Наприклад, мені телефонують о десятій годині про те, скільки потрібно обідів – 4 чи 30 і потрібно встигнути приготувати їх на 12 годину. А потім потрібно готувати вечерю і сніданок – кількість замовлень знову ж таки може відрізнятися. У мене кафе, а не ресторан, тож ціни я коригую», – зазначає власниця кафе.

Постійними клієнтами закладу стали священнослужителі, адже тут вміють приготувати чимало смачних пісних страв.

«Моїми послугами користуються священики з району та навіть з Луцька, під час престольних свят звертаються до нас. До нас приїздять священики з різних сіл. Багато хто з них приємно здивований, що можна приготувати стільки пісних страв. Вони діляться враженнями один з одним і тепер до мене звертається і духовенство з Луцька», – розповідає вона.

У кафе святкують не лише жителі Рожища та району, а й гості з обласного центру.

«Іноді лучани приїздять, щоб відсвяткувати у моєму закладі день народження, кажуть, що їм вигідніше винайняти бус та привезти гостей сюди, ніж святкувати у луцьких закладах. У мене проста, переважно домашня кухня, але я стараюся, щоб все було якісне, люди були задоволені та не йшли додому голодними», – говорить власниця закладу.

Карантинні збитки та подолання труднощів

Для того, щоб кафе було ідеальним, з її слів, потрібно ще багато працювати та залучати ще більше клієнтів. Нестачі замовлень не було, але корективи в роботу вніс карантин.

«На тиждень може бути 4-5 замовлень, можуть бути щодня замовлення. Увесь липень був розписаний наперед весіллями, але дехто повідмовлявся, тому що боїться. Зазвичай, неділі зайняті весіллями на багато місяців уперед. Дні народження святкують і у будні, і в суботу. Зала у мене вміщає 170 людей, і до карантину я брала замовлення на три дні народження у залі одночасно (або, наприклад, хрестини на 50 осіб і ще кілька компаній, які святкують день народження). Наразі святкують переважно по одній компанії на 30-40 людей на добу», – зауважує Наталія Бута.

Попри неможливість обслуговувати масові святкування, під час карантину доводиться сплачувати за оренду приміщення та комунальні послуги, відповідно, це завдає збитків. Однак підприємиця не планує закривати заклад та вірить, що труднощі подолає.

«Карантин спричиняє серйозні збитки, адже це і холодильники, і морозильні камери (у мене шість морозилок та два холодильники), я їх не можу вимкнути, хоча доходи невеликі. Відповідно, багато доводиться сплачувати за електроенергію. Також сплачую за оренду, тому мені потрібно витрачати щомісяця доволі значну суму, а заробити стільки зараз складно. Доводиться брати гроші з заощаджень або з кредитів. Всі заощадження я витратила на ремонти приміщень. Якщо місцева влада дозволить працювати людям, буде легше. Сподіваюся, не доведеться скасовувати замовлення на серпень, я не планую закриватися і сподіваюся, що потрохи це все мине. Я відбудувала цей заклад і вклала в нього дуже багато роботи та нервів. Загалом я вже 20 років у цій справі, з них дев’ять років працюю сама і це вперше така ситуація, з якої складно вийти, перша криза у моїй роботі. Коли я ще тільки взяла цей заклад, було складно починати роботу з нуля, але такої кризи досі не було. Карантинних вимог я не порушую – зала у мене велика, є навіс, скрізь стоять дезінфектори, стараюся, щоб всі працювали у рукавичках», – розповідає вона.

На її думку, треба бути наполегливим та не здаватися, незважаючи на фінансові втрати.

«Треба бути наполегливим і вірити в те, що пройдеш це все. Складний період треба протягнути. Так, багато в кого попсувалися продукти, всі понесли фінансові втрати. Наприклад, 15 березня мене повідомили про те, що 16 березня я повинна закрити кафе. Я на той час мала певні запаси продуктів у холодильниках – крученики можна накрутити і сирі приморозити на два дні, але їх не можна зберігати надто довго. Так само, ящики помідорів, баклажанів та кабачків, які у березні коштували значно дорожче, попсувалися. Треба підлаштовуються під людей, наприклад, іноді робити ціни трохи нижчими, інакше не виживеш. Дехто хоче, наприклад, купувати власні фрукти та м’ясне, а сервірування ми робимо своє. Хтось має вдома качки, приносить їх, а я беру гроші лише за роботу і готую їх», – відзначає Наталія Бута.

Компетентність та працьовитість: як досягти успіху

Для того, щоб досягти успіху, переконана підприємиця, варто розумітися у своїй справі.

«У цій справі треба знатися і бути компетентним. Всі страви і замовлення я беру сама, намагаюся сама накривати столи, виконувати роботу адміністратора, самотужки складаю меню. Мене іноді може замінити кухар, але лише коли йдеться про нескладні замовлення, а великі – весілля, дні народження тощо я беру сама. Я вигадую, продумую меню, складаю калькуляцію і майже всі бари у Рожищі повторюють мої страви. Більшість того, що готую я, вигадую я сама, постійно думаю, що можна змінити, підкориговую, хоча це складно. Складно підібрати колектив, працівників, яким можна довіряти. Ніколи не відпочиваєш розумово, тому що, навіть, коли додому приїхав, все ж подумки прокручуєш все по роботі. Всі свята зайняті – три дні Різдва щодня компанії по сотні людей, тож приїздити на роботу треба зранку, швидко все накрити. На весіллях також потрібно прораховувати все та накривати столи заздалегідь, розраховувати, щоб нічого не зіпсувалося, визначити, скільки людей треба залучати для цього»,  – зауважує власниця кафе.

Їй вдається знаходити порозуміння і з конкурентами, які навіть іноді цікавляться щодо тієї чи іншої страви.

«У Рожищі всі одне одного знають, тому я знаю всіх власників барів у місті, нормально спілкуюся з ними, ні з ким не сварюся. Навіть коли мені конкуренти телефонують і запитують про якусь страву, я можу їм підказати», – говорить підприємиця.

Таланти варто примножувати: поради тим, хто вагається, чи відкривати справу

Підприємиця вважає, що навички та таланти завжди треба реалізовувати, тому не варто боятися відкривати власну справу.

«Для того, щоб розпочати справу у наш час, треба мати хоч трішки стартового капіталу. Розпочинати так, як я колись, ні з чого, дуже важко, тому що певний час доводиться переливати з пустого в порожнє. Часом буває, що вдома немає ані копійки – вона начебто є, але де ті гроші, якщо вони всі вкладені. Зараз витратила кошти на ремонт і ще їх не віддала, а хочеться нікому не бути винним, не мати боргів. Я розвалила частину приміщення і якраз почався карантин. У мене не було шляху назад. Раніше я би просто не розпочинала, а так у лютому я почала, розвалила, щоб закінчити до Великодня, і тут все зачинилося. Були фінансові труднощі, але я з цим потрохи впоралася і, думаю, що подолаю труднощі і надалі. Родина мене підтримує, допомагають діти та чоловік, і я думаю, що з усім впораюся», – переконана вона.

Вона наголошує, що завжди потрібно використовувати набуті знання.

«Якщо маєш навики та таланти до чогось, їх треба реалізовувати. Тоді до цього і сім’я підлаштовується. Бог дає таланти і їх треба примножувати, треба використовувати те, що знаєш. Кожен зараз займається своєю справою. До прикладу, людина стриже, замовляє у мене їжу, і кожен з нас трохи заробляє і робить свою справу більш професійно», – зазначає Наталія Бута.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.