#БізнеСильні: Марина Занюк заснувала модельне агентство у Луцьку, втіливши мрію юності

Участь у конкурсах краси, робота над втіленням мрії про власне модельне агентство, досвід роботи моделлю за кордоном та стереотипи про представниць модельного бізнесу: засновниця агентства «MZM» лучанка Марина Занюк вважає, що варто ставити для себе амбітні цілі, а реалізовувати плани ніколи не пізно.

Як дівчині, яка ніколи не працювала на когось, вдалося відкрити модельне агентство, чи справді у моделей «порожньо в голові» та як працює модельна школа в умовах карантину розповіла інтернет-виданню «Волинь Online» керівниця модельного агентства «MZM» Марина Занюк у рамках проекту «#БізнеСильні». У цьому проекті ми розповідаємо про історії успіху у сфері бізнесу Волині.

Бізнес-план, конкурси краси та власна модельна школа

Марина Занюк розповідає, що здобула економічну освіту, але ніколи не працювала на когось, натомість ще у дуже юному віці мріяла про створення модельного агентства.

«Якось так вийшло, що я ніколи не працювала на когось, якщо не враховувати, що я у віці 15 років підпрацьовувала на ринку, продаючи огірки, помідори, черешні. Так я заробила на свою першу сукню після дев’ятого класу у 15 років. Цей підробіток я не враховую. А за освітою я менеджер-економіст, вивчала менеджмент організацій. Це частково дало плюси по роботі. Вже на першому курсі я паралельно з навчанням писала бізнес-план модельного агентства. Тоді я їздила по конкурсах краси. Наприкінці 1990-их для того, щоб десь засвітитися, треба було виграти місцевий конкурс, поїхати на західноукраїнський або всеукраїнський, і там тебе могли побачити. Досить довгий час я «гралася» по конкурсах краси, перший раз за кордон поїхала у 21 рік, а агентство створила у 19 років», – зазначає вона.

Створити модельну школу їй вдалося завдяки випадку, тому що учасниці одного з місцевих конкурсів краси хотіли продовжити вивчати модельну справу.

«У мене все трапляється завдяки випадку. Колись я брала участь в конкурсі «Міс Вісник» у 1999 році і у мене склалися гарні відносини з колективом «Вісника». Коли вони вирішили наступного разу організовувати конкурс в 2001 році, попросили мене допомогти з організацією. Я організувала їм конкурс, де потрібно було з нуля вчити дівчат фарбуватися, ходити, представити себе. Моя подруга займалася візажем, я – дефіле і ми приблизно місяць готували дівчат до конкурсу краси. Ми підготували та провели його, все класно, редактор нам потім дуже дякував, а дівчата після закінчення конкурсу мене запитували: «А що далі? Нам сподобалося займатися, ми хочемо займатися далі, давай спробуємо ще якісь предмети». У нас тоді було лише два предмети – візаж та дефіле. Тому я вирішила створити свою модельну школу. Мені допоміг мій майбутній чоловік, з яким я тоді просто співпрацювала, рекламуючи їхню газету.  Він запропонував, щоб дівчата платили за заняття, а я тими грошима оплачувала оренду зали. Ми погодинно орендували приміщення в Палаці учнівської молоді, були в педколеджі тощо. Перша група склалася з 5-6 дівчат, які брали участь в конкурсі «Міс Вісник». Ми займалися з ними, а на наступний рік вийшли на інший етап, долучилося більше дівчат», – розповідає Марина Занюк.

Згодом вона здобула перемогу у міжнародному конкурсі у Польщі.

«Потім був конкурс «Міс Світязянка», який я допомагала проводити «Віснику», це було літо, коли зазвичай більшість людей виїжджає з міста. Мене попросили допомогти організувати кастинг, тому що приїздили поляки, це був польський конкурс. Поляки сказали мені: «А давай, ти теж братимеш участь». Я казала, що це буде нечесно щодо дівчат, тому що вони – нові, а я вже з досвідом. Але вони сказали, що хочуть, аби я все ж поїхала в Польщу. Я якимось дивом виграла конкурс, хоча там були учасниці з Польщі та Білорусі, а в журі – майже одні поляки», – згадує вона.

Розпочинати власну справу доводилося практично без капіталу та працюючи у складі модельного  агентства, яка вже існувало на той час.

«Я розпочинала власну справу взагалі без капіталу, тому що ті гроші, які платили за заняття дівчата, витрачали на оренду приміщення, я працювала в нуль та навіть в мінус. На той час модельне агентство було в Олександра Главацького, і моя група належала до нього. Це була модельна школа Марини Занюк від агентства «Алекс». Так ми працювали з 2001 по 2002 рік, а в 2002 я зареєструвала власне агентство. Було складно, але тоді у місті організовували за підтримки міськради проект «Проспект розваг» у Луцьку (перекривали центр міста, відбувалися спортивні та розважальні заходи, КВН тощо), де мене включали в програму – міні-конкурси краси, покази,  постійно я була на слуху, виводила дівчат, щоб вони навчалися»,  – розповідає Марина Занюк.

Перші покази та робота в Китаї

Пошук перших партнерів та клієнтів був з уст в уста, допомагали знайомі, на перших порах багато працювали з фотосалоном «Фуджі Експрес», адже фото і моделі завжди разом.

«Вони нас підтримували в показах, наприклад, треба зробити показ на «Проспект розваг», щоб було цікаво. Я думала, що ж мені показати на тому показі, адже магазини одяг не давали, казали, що їм це не треба. Дизайнерів у Луцьку на той час практично не було. Найперший показ, який ми організовували – це був показ весільних суконь одного з салонів. Були і імпровізації. Одного разу в «Фуджі Експрес» попросили, щоб дівчата робили костюми з підручних матеріалів, але щоб там були логотипи фотосалону. Дівчата ліпили з пакетів прозорі під’юбники, вирізали логотипи, начіпляли якісь плівки, імпровізували», – розповідає Марина Занюк.

У лютому 2004 року вона вперше поїхала за кордон, щоб працювати моделюю в Китаї. Тоді про це писали у луцьких газетах – перша лучанка поїхала працювати в Китай.

«Я надсилала звідти фото, журналісти телефонували чоловікові, розпитували та публікували. Було цікаво, тому що це було вперше. Я поїхала сама і почала пропонували своїх дівчат тому ж самому агентству, де я була. Тоді не було такого, як зараз – ти пройшов онлайн-курс і вже спеціаліст. Треба було шукати на пальцях, не було такого, що зайшов в «Інстаграм» і наклацав всі імейли агентств, з якими можна працювати. Я знайомих серед знайомих запитувала, з ким вони працювали, який імейл та інші контакти. Перший раз в Китаї я працювала два місяці, тоді я просила дівчат, які закінчили модельну школу, щоб вони викладали молодшим, брат займався організаційними питаннями замість мене»,  – згадує вона.

Курйози в роботі  та чи справді у моделей «порожньо в голові»

Марина Занюк руйнує стереотипи щодо того, що у моделей «порожньо в голові».

«Упереджень щодо професії є дуже багато, наприклад, я чула, що моделі дурні, у них порожньо в голові, вони, просто, гарні. Але дурні можуть з’їздити раз, може, два рази за кордон. Для того, щоб їхати за кордон треба знати, як мінімум, одну іноземну мову, це вже не дурна. По-друге, у нас майже всі дівчата навчаються, немає таких, хто ніде не вчився. По-третє, це спілкування. Та, хто не вміє спілкуватися, в моделі не піде. Якщо вона добре працює з одними людьми, її запрошуватимуть наступні. Дівчину, яка вміє спілкуватися, фотограф в студії порадить після одного клієнта іншому. До таких дівчат належить, наприклад, Настя, яка зараз в Іспанії, успішно працює в цій країні з різними брендами, зокрема, вона працювала для «Bershka», «Stradivarius», «Pull» та «Bear» в Барселоні», – зауважує вона.

У роботі моделей іноді трапляються курйози. Наприклад, на показах часом доводиться працювати у взутті не свого розміру.

«Часто дівчата переживають: «А що, якщо впадеш на подіумі, як себе поводити?» Я кажу, що виходила колись в Лівані на показі у взутті 40-го розміру з моїм 37-38. Я була приклеєна до взуття двостороннім скетчем і воно ще й було на шнурівках, у мене була довга сукня. Іншого розміру тоді не було, у моделей 39-41 розміри, а я не належу до високих дівчат зростом 176-180 сантиметрів.  Часто дівчатам замалі 39-40 розміри, особливо, коли це Азія, де розміри особливі, маломірки. У мене була модель, яка з 41 розміром постійно не могла влізти в замалі туфлі. Доводилося намазувати ноги кремом для рук та «вповзати» в туфлі. Інша дівчина мені казала, що у неї після трьох днів роботи в Китаї в туфлях меншого розміру зліз ніготь на нозі, але ж він відросте. Вона оптимістка, а є такі дівчата, у яких істерика від того, що їм зісмикнули волосся, коли розчісували»,  – розповідає Марина Занюк.

Робота з молоддю: чи можна почуватися впевнено на ринку модельного бізнесу

Марина Занюк відзначає, що впевнено на ринку модельного бізнесу не почувається  досі, адже це бізнес з підлітками.

«Наприклад, взяли модель, підписали контракт, хочеш працювати, а тут дитина передумала. Діти ростуть, змінюються, у них міняються інтереси в житті, «сподобалось-розподобалось», змінюються параметри, з віком іншою стає фігура. Найбільша біда, коли з’являється хлопчик, якому в 15 років не подобається, що вона ходить на показі і на неї інші хлопчики дивляться. Такий нестабільний бізнес і я не почуваюся впевнено через те, що зараз така ситуація в країні», – зауважує вона.

Перед тим, як відправити модель на роботу за кордон, важливо переконатися, чи готові морально її батьки та чи сама дівчина до цього готова.

«Я спілкуюся з дівчатами і батьками, дивлюся, чи вони морально готові відсилати дитину за кордон, де вона буде піддаватися впливу старших дівчат, їй пропонуватимуть піти на дискотеку та спробувати алкоголь. Я не хочу за це відповідати. Якщо батьки готові відпускати дитину і бачать, що вона морально підготована, вона може їхати. Є дівчата, які старшим розказували: я приїхала сюди працювати, мені треба завтра гарно виглядати, а не з синяками під очима бути. Дуже багато залежить від виховання в сім’ї, стержня, який закладають батьки. Я завжди батьків питаю: «Ви готові її відпустити? Вона морально готова?». У нас немає такого, щоб ми взяли контракт і сказали моделі: «Все, ти їдеш». Ми готуємо, шукаємо для неї місцеву роботу»,  – пояснює керівниця модельного агентства.

З її слів, в Україні досі офіційно немає професії моделі, немає офіційного модельного агентства в реєстрі, більшість агентств зареєстровані або як підприємці, або як фотостудії. Це питання зараз хочуть легалізувати, щоб був такий вид роботи як моделінг, як в Європі, наприклад, у Франції. Конкуренція агентств висока, багато скаутів приїздить і для дівчат дуже інтригуюче звучить агентство з Києва, Лондона, в якого, можливо, навіть немає офісу.

«У мене ніколи не виникало бажання лишитися жити за кордоном. Так, можна побути якийсь час, але мене завжди додому тягнуло. Так, є такі, які поживши три місяці за кордоном кажуть: «Як можна жити у вас тут, в Україні? Мені страшно по вулицях ходити, застрахуватися хочеться». Більшість дівчат повертаються для спілкування з рідними, навчання і знову подорожують для роботи у сфері моделінгу», – говорить вона.

Закриті кордони та заборона масових заходів: як на модельний бізнес вплинув карантин

Карантин значно обмежив діяльність модельного агентства. Обидва напрямки, якими воно займається, не працюють під час карантину.

«Це і модельна школа, в яку ходити не можна, і закриті кордони – моделі не можуть подорожувати. Хтось радіє, що переїхав за кордон, тому що там вже може переїздити з однієї країни в іншу. Дівчата, які ризикнули поїхати одразу після початку пандемії в Китай, зараз теж щасливі, тому що у них немає конкурентів, адже решта не можуть в’їхати в Китай. Вони переїздять з одного міста в Китаї в інше. Задоволені і ті, хто зараз в Кореї. Наразі кордони відкриває небагато країн. По моделінгу можна їхати в Туреччину та Грецію. Греція – дуже бідна країна, туди моделі найчастіше їдуть за фото. Туреччина – так само, всі моделі з України, Молдови, Росії та Білорусі можуть їхати лише туди, пропозицій моделей нереально багато»,  – пояснює Марина Занюк.

Всі тижні моди у Європі влітку цього року скасували. Наступні мали бути у вересні і дехто оголошує, що покази будуть в онлайн-форматі, без глядачів, лише моделі.

Попри карантин, у модельному таборі у Луцьку нині – насичена програма.

«Ми ще ніколи так не працювали, як зараз в таборі. Ми проводили живі кастинги, просили наших партнерів, дизайнерів. Дівчата проходили реальні кастинги, при чому я їх відсилала шукати адресу по Луцьку, вони вчилися позувати та фотографуватися. Ми дали насичену програму, щоб підготувати їх до роботи за кордоном. Навчання було майже індивідуальним. Ми працювали з п’ятьма людьми, це значно крутіше, ніж група з 15-20 людей. Вони знають стільки всього, скільки жоден випуск модельної школи не знав.  Хоча деяких предметів у нас взагалі не було: хореографії, акторської майстерності, риторики. Для табору ми також пошили маски з логотипом агентства»,  – розповідає керівниця модельного агентства.

Родина та ідеальний відпочинок

Марина Занюк зауважує, що їй не вдається поєднувати роботу і дітей.

«Я відстаю або в домашніх справах, або в робочих, немає такого поєднання. Мені важко, якби не допомагали батьки, я, напевно, не справлялася б, тому що син (йому сім років) більше перебуває з ними, ніж зі мною, коли я працюю. Так і можна поєднувати – недопрацьовувати або в сім’ї або по роботі. Повністю присвятити себе дітям? Ну добре, діти виросли, а від чого ти отримаєш задоволення, кайф від роботи, поки вони ростуть? Під час карантину всі відчули, коли забагато часу з сім’єю, це не дуже добре, має бути якась рівновага»,  – розповідає Марина Занюк.

Хоча поїздки на роботу за кордон вона припинила у віці 24 років, їй все ж вдалося у 29 попрацювати в Індії.

«Є дівчата, які у 20 років виходять заміж і кажуть, що вже не будуть їздити на роботу за кордон. Я припинила їздити, коли мені було 24, хотіла бути біля чоловіка, завела чотирьох котів і потім сумувала за роботою. Так, я не поїхала б жити три місяці в модельній квартирі за кордоном, але поїхала б на модельну роботу. Мені це ще в кайф, я хочу попозувати, пофотографуватися, походити по подіуму, але я вже не їжджу. Попри це, у віці 29 років я все ж з’їздила в Індію, умудрилася там і фото зробити, і країну подивитися», – зауважує вона.

Відпочинок їй потрібен для того, щоб надихнутися на щось нове, а іноді під час відпустки на березі моря вдавалося підписувати нові контракти.

«Ідеальний відпочинок для мене – море. Там теж іноді працюю, але щоб надихнутися на щось наступне, треба відпочивати. Мене запитували, чи я хочу з відпочинку назад на роботу і я відповідала, що я скучила і хочу. Я надихнулася. Поки лежала на лежаку біля моря і слухала хвилі, дрімала, читала, у мене з’явилася купа нових ідей. Мені треба чимось надихатися, щоб далі працювати і ідеї нові з’являються. У мене телефон забитий фото з минулорічного відпочинку і там ноги, море і книжка. Я люблю отримувати щось цікаве, нове. Коли я їду на відпочинок, я одразу купую сім-карту та багато інтернету. Коли я маю одну-дві вільні години, я відповідаю на всі листи, передивляюся, попереджаю дівчат, що буду онлайн, але обмежений час. У мене було таке, що я підписала два контракти під час відпочинку: я просто лежала, клацала щось у телефоні, тут мені написали китайці, я показала їм дівчат і вони надіслали контракт. На жаль, тоді дівчина не поїхала в Китай, тому що того року змінилося китайське законодавство і вони припинили брати дівчат віком до 18 років (дівчині було 16). Японія і Корея беруть на роботу моделей віком до 18 років», – розповідає вона.

Досягнення мети та приклади, що надихають

Найперше, на її думку, варто поставити собі мету і зробити план, як до неї йти,хоча б приблизний.

«Якщо просто хочеш, не вдасться, треба хотіти, і розуміти, як це втілити. Нові агентства, які з’являються, швидко сприймають всі нововведення. Наприклад, знайомий з Києва розповідав, що у нього немає офісу, менеджери працюють на дому, все онлайн. У нього немає прив’язки до офісу»,  – зауважує Марина Занюк.

Відкривати власну справу та реалізовувати заповітні мрії, на її думку, не пізно у будь-якому віці. Прикладом для себе засновниця модельного агентства називає жінку, яка реалізувала мрію у віці 68 років.

«Як яскравий приклад і натхнення для мене можу згадати жінку з Києва, яка писала книги та заснувала модельне агентство для жінок віком 45+. На той час їй було 68 років, а зараз їй виповнилося 70 і вже два роки вона керує таким агентством у Києві. Вона надихнулася розмовою з моїм чоловіком у «Фейсбуці». У неї займаються жінки, які хочуть навчитися чогось нового для себе. Для мене ця жінка – приклад, тому що на фото вона виглядає шикарно. Її моделі брали участь в «Ukrainian Fashion Week», знімалися для журналів. Жінка відкрила справу, яка їй до душі», – розповідає Марина Занюк.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.