19:17, 22 Липня 2020

#БізнеСильні: Галина Пушкар вирощує органічні ягоди на Ківерцівщині

Замість заробітків на чужині – успішна власна справа у царині вирощування органічної сільгосппродукції: Галина Пушкар власним прикладом підтверджує, що досягнути успіху можна, не виїжджаючи з країни.

Про шлях до мети, отримання сертифікату на органічну продукцію та те, як їй вдається бути і селянкою, і панянкою розповіла інтернет-виданню «Волинь Online» підприємиця Галина Пушкар, яка вирощує органічну малину на території Ківерцівського району, у рамках проекту «#БізнеСильні». У цьому проекті ми розповідаємо про історії успіху у сфері бізнесу Волині.

Від заробітків до власної справи

Підприємиця народилася у селі Клубочин на Ківерцівщині, а вищу освіту здобула у Житомирському сільськогосподарському інституті. Нині вона мешкає у Ківерцях, а господарство веде у Клубочині, на батьківській землі.

«Після випуску я повернулася в колгосп, а згодом втікала з села, не хотіла тут лишатися і поїхала у Луцьк. Певний час пропрацювавши у Луцьку, ми поїхали на заробітки у Польщу. Тоді, 15-16 років тому, я вперше потрапила на малину. Ми зрозуміли, що це майбутнє нашої України та привезли звідти перші саджанці. Ми їх посадили, а люди це спочатку сприймали негативно, тому що тут всі займалися картоплярством. Вони цього не сприймали взагалі, як це, я кращу мамину землю забрала під якісь ягоди. На той час це була новинка. Ми почали возити ягоди на базар до Луцька, і в нас їх розбирали за дві години. Тому ми почали розширюватися»,  – розповідає вона.

Оскільки обробляли дедалі більші площі, постало питання щодо збуту ягід.

«Обробляти десять сотих було легко, а коли дійшли до гектара, нам потрібен був ринок збуту, ми почали шукати, куди можна здати малину і стали їхати, щоб здати ягоди під заморозку. У нас погодилися взяти малину під заморозку в морозильних камерах і відтоді пішла наша ягода «на ура». На той час ціна була три долари за кілограм, це була дуже хороша ціна. Гектар дає 12-15 тонн ягоди, і ми почали займатися вирощуванням малини. Це було приблизно 15 років тому. Потім дуже добре йшли саджанці, розпочався власний бізнес. Ми розуміли, що можна вдома заробити ті ж самі гроші та навіть більше, ніж за кордоном»,  – згадує підприємиця.

Розпочинати свою справу доводилося практично без техніки, однак труднощі вдалося подолати.

«Ми розпочинали з нуля – не мали ані буса, ані трактора, була лише мотокоса та ручна коса. Також ми купили ділянку і паралельно будувалися. Було дуже важко, тому що не було техніки. Розпочати справу було нескладно, основною проблемою був лише стартовий капітал. Якщо він є, інших труднощів немає. Якщо ми бачили, що нам не вистачає коштів, потрібно було купити техніку, їхали в Чехію, щоб підзаробити. Спочатку ми працювали на ягоду, а потім ягода стала працювати на нас. У нас є  перелоги, ми викорчовуємо сосни, і наступного року братимемо ще сусідню ділянку. Це і батьківська земля, і людські паї. Земля в дуже хорошому місці, тому що ніде поблизу немає полів, що оброблялися б пестицидами. Село Клубочин дуже маленьке, приблизно 30 хат. Поле оточене лісом. Окрім цього поля, у нас є урочище Шатово», – говорить Галина Пушкар.

Працювати, аби люди не їли нітратів: перехід на органічну продукцію

Протягом кількох років вона разом з родиною займається вирощуванням органічних ягід. Для цього потрібно було отримати відповідні сертифікати.

«Вже два роки, як ми перейшли на органіку. Якщо ми вирощували традиційним методом, то все одно не давали багато хімії, брали гній, перегній, торф, вапно, брали препарати, які зараз дозволені «Органік стандарт». Цього року малина підмерзла і зараз вона невисока, але за місяць вона виросте.  Для того, щоб отримати сертифікат, ми телефонували в «Органік стандарт», працювали в онлайн-режимі», – розповідає вона.

Сертифікат отримують щороку, але проблем з цим немає. Невдовзі планують сертифікувати і інші культури, окрім малини.

«Зараз ми маємо і трактори, і буси, і комбайн, і тюковщики, усе необхідне, дякувати Богу. Ми вирощуємо малину, а цього року нам сертифікували жито. Цьогоріч ми полуницю ще не продавали. Сертифікат отримувати потрібно щороку, це коштує в межах тисячі доларів. Проблем не було взагалі, «Органік стандарт» йде назустріч, якщо ти стараєшся. Я зателефонувала, сказала, що маю ділянку перелогів та хочу вирощувати органічну ягоду, приїхали їхні представники з Києва, пофотографували все, сказали, який перелік документів потрібно зібрати. Я зібрала ці документи,  здала на аналіз землю. Земля не оброблялася у нас 20 років, вона ідеально підходила для вирощування ягід. Перший рік був перехідний, а це вже буде два роки, як ми перейшли на органіку. Ми можемо продавати в Європу малину, а з наступного року – полуницю. Раніше ми возили органічну полуницю на базар у Луцьк, але люди ще не готові її купувати. Їм потрібна велика ягода (органічна полуниця дещо менша за розміром). Кажуть: «Хай діти звикають до нітратів». А вони ніколи не звикнуть, тому що як можна звикнути до отрути? Кажу, що це органіка, а ціна за неї така ж сама, як за «хімічну» полуницю, хоча могла б бути вищою. Наступного року в Європу я її продам за вищою ціною, ніж тут на базарі. Країна не готова, ментальність людей не готова до споживання органічної продукції», – зазначає підприємиця.

Вирощування органічної ягоди потребує як фізичної, так і розумової праці.

«Найбільша проблема при вирощуванні малини – це пирій, який складно вивести. Але нічого, працювати потрібно скрізь. Окрім фізичної праці, доводиться працювати розумово. Коли їдеш на заробітки, знаєш, що працюєш тільки фізично, не думаєш, де та за якою ціною збути товар, не мусиш їхати домовлятися. Складно також підібрати добрива, щоб врожайність була нормальною. На неї впливають приморозки та інші фактори. Добрива, які можна використовувати, визначає для нас «Органік стандарт»», – розповідає Галина Пушкар.

У планах – органічні гречка та картопля, а малину вже вдається продавати у різні країни Європи.

«Ми посіяли ще 10 гектарів гречки під органіку, але ще не сертифікували. Торік ми пробували вирощувати її на одному гектарі, все вдалося ідеально. Також ми садили картоплю під органіку, закуповували у Рівненській області в голландця рані сорти, «Рів’єра», тож наступного року ми садитимемо під органіку картоплю. Малину ми вже продаємо в усі країни Європи – веземо ягоду, здаємо в морозильні камери, а вони відправляють в Європу. Контроль дуже суворий, дуже точні аналізи. Під час збору малини потрібно дотримуватися усіх санітарно-гігієнічних умов, ми протираємо кожен ящик. Працівники у нас з сусідніх сіл, малину збирають вручну. Сорт «Поляна» дуже врожайний. Є ще «Маравілла», дуже великий сорт. Ми пробували різні сорти і зупинилися на цих. Полуниці у нас було 12 сортів. Наразі ми залишили два – «Зенга Зенгана» і «Полка» – м’які десертні сорти полуниці, солодкі за смаковими якостями. Зараз 2-3 гектари ми готуємо під посадку органіки»,  – говорить вона.

Як бути і селянкою, і панянкою та чому не варто їхати на заробітки

Як зауважує підприємиця, навіть у малому бізнесі можна почуватися не лише селянкою, а й панянкою.

«У мене є така фраза для малого та середнього бізнесу – «Є час, коли ти селянка, а є час, коли ти панянка». У мене є час, коли я селянка, а є час, коли я панянка. Є час, коли я працюю і не можу собі дозволити Кіпр чи Гаваї, але потім я можу собі дозволити подорожувати, відпочивати, поїхати туди, куди схочу. Це і є малий та середній бізнес. Є час, коли ти працюєш сам на себе, а є час, коли відпочиваєш», – відзначає вона.

Підприємиця переконує, що не варто орієнтуватися на заробітки у Польщі, а в Україні можна заробити для себе навіть більше.

«В Україні можна заробити, навіть, якщо ви посадите десять сотих і самі з родиною їх будете вибирати, заробите те, що заробляють у Польщі. Ми розпочинали з чоловіком з Польщі і для мене там – найгірші заробітки, які тільки можуть бути. Хороші заробітки нині – це Ізраїль, США, Німеччина. Людина тут може заробляти не менше, ніж в Польщі, просто бояться розпочинати. Треба вкласти гроші спочатку – перший рік ти робиш на ягоду, а потім вона – на тебе. Будь-яка рослина згодом буде працювати на тебе. А вони бояться цього, тому що треба вкладати гроші, а тоді можна на цьому заробляти. Зараз хороший ринок збуту на все – аґрус, порічку, які ми вирощуємо суто для себе, маємо смородину, жимолость тощо. Люди думають, що хтось до них приїде і скаже, що є ринок збуту. Так не буде, на блюдечку ніхто нічого не піднесе. Можна заробляти, аби було бажання. Наприклад, тонну ягід з десяти сотих збереш у будь-якому разі. Тобто, родиною можна заробити 50 тисяч за два місяці»,  – зауважує Галина Пушкар.

Вона розповідає, що ані карантин, ані погодні умови не зашкодили полям.

«Карантин на нас не вплинув взагалі. Дякувати Богу, ми не хворіли. Тут дуже хороша місцевість, немає нітратів. Ми працювали постійно, на ягоди є попит. Погодні умови цього сезону вплинули на вирощування малини лише позитивно. У нас піщана земля і дощі зайвими нам ніколи не бувають. Хоч і були дощі, ми зараз знову включили систему поливу, щоб трохи зволожити кущі», – зазначає підприємиця.

Успішним можна бути у будь-якому віці, а діти – Божий дар на короткий час

Галина Пушкар переконана, що вік та родина – не перешкода для відкриття власної справи, адже багато відомих людей ставали успішними навіть після 60.

«Неважливо, тобі 25, 35 чи 50 років. Я люблю читати літературу, і дізналася, що багато хто з відомих людей досяг успіху у віці 65-70 років. Це і композитори, і художники, які ставали успішними у поважному віці. А діти – це дар Божий на короткий час. Любіть їх, лелійте, допомагайте їм, але буде час, коли вони одружаться та відійдуть від вас. Вони будуть приїжджати, але у них буде своя сім’я. Вони ніколи не будуть перешкодою у бізнесі. Навпаки, діти є стимулом для будь-якої роботи. Що б не робив, думаєш – у дочки гарніша малина, як це добре, у сина теж гарніша, і мені приємно, що вони працюють ще краще. Радію їхнім успіхам більше, ніж своїм. Родина працює разом зі мною. Хочу, аби син оформив на себе фермерське господарство та керував ним, а я допомагатиму»,  – розповідає вона.

Кожен бізнес має вершини й низини, а той, хто поставив перед собою мету, на її думку, зможе її досягти.

«Якщо людина бачить ціль, вона до неї дійде. Я відкрита людина, можу повністю розповісти, які документи потрібні для відкриття бізнесу. Зараз я підприємець, хочу, аби син зареєструвався як фермер, адже фермер має більше прав, фермером бути краще. Гроші за сертифікацію нам повертають за державною програмою. Нам дуже допомагає Цуманська ОТГ, яка повернула кошти за сертифікацію за минулий рік. Це великий плюс, адже сума у межах тисячі доларів. Той хто хоче розпочати, нехай не боїться вкладати гроші. Якщо людина щось боїться, у неї 100 % не вдасться, тому варто пробувати і йти до мети. У кожному бізнесі все не так гладко, він має вершину та низ, часом можеш спуститися донизу, але ти повинна мати сили все це витримати. Будь-який бар’єр треба подолати. Якщо мета – хороша сім’я, вона буде. Наприклад, мені хотілося побудувати власний дім, коли ми жили у Луцьку. Ми купили ділянку і здійснили це. Якщо є мета, знайдеш, де заробити гроші. Найгірший варіант – їхати на заробітки, найкращий варіант – заробити кошти на техніку на малині», – зазначає підприємиця.

Вона наголошує, що прагне не багатства, а достатку.

«Була криза, було дуже складно з грошима, і я вирішила, що не хочу жити у місті та виживати. Багатство мені не потрібне, мені потрібен достаток, щоб я могла поїхати на відпочинок, купити те, що я хочу, а не те, що вдається по грошах. Якщо захочеш, будеш прогресувати в роботі, а не сидіти на першій сходинці. Може, вище піднімешся через два роки, а може, через півроку, обставини можуть скластися по-різному. Одного року нам дали дуже хорошу ціну за продукцію, це був пік бізнесу. Ми пробували все, закладали свої розсадники, зараз продаємо саджанці тощо», – розповідає Галина Пушкар.

Ніколи не нарікати: подолання проблем та майбутнє рідного села

Підприємиця вважає, що ніколи не варто нарікати на негаразди, а також знаходить порозуміння з представниками місцевої влади.

«Я за природою швидка та ентузіастка, ніколи не плачу над проблемами. Мені допомагають чоловік та діти. Також у мене дуже хороші дівчата у бригаді, яка працює на полі. Ми намагаємося їм постійно допомагати. У нашому селі дуже хороший молодий депутат Дмитро Копасюк, який працює на ентузіазмі, а коли б до нього не звернувся, він завжди йде назустріч. Наприклад, він посприяв тому, щоб у селі порівняли дорогу, обгородили два цвинтарі, організовує людей, попри те, що село дуже маленьке. За такими людьми – майбутнє, тому що я хочу, аби при владі була молодь. Старше покоління, яке має мудрість, нехай допомагає молодим, але я за зміни та за те, щоб молодь приходила до влади. Стару систему потрібно знищувати, тому що вона нікудишня. У нашому селі досі немає інтернету, немає школи, дитсадка чи магазину, ми людям привозимо хліб та інші продукти. Депутат постійно їздить в ОТГ та добивається чогось. Наразі він просить посприяти з проведенням інтернету в село», – розповідає вона.

Галина Пушкар переймається майбутнім рідного села, яке, попри невелику кількість жителів, розташоване у мальовничій та історичній місцевості, тож має перспективи розвитку.

«Я дуже хочу там, де мамина старенька хата, побудувати щось з кращими умовами, щоб там можна було приймати гостей. Тут дуже гарно, навколо болотиста місцевість, а поряд було єврейське містечко Софіївка (Трохимбрід), яке було дуже цивілізованим. Я дуже захоплююся історією цього містечка, їжджу на кожну зустріч з євреями. Під час війни наш дідусь переховував двох єврейських дівчат. Поряд – Лопатенський музей, де були партизанські землянки, теж цікаве історичне місце», – зазначає Галина Пушкар.

За сприяння представників влади їй вдалося швидко отримати сертифікат для органічної продукції і підприємиця хоче продемонструвати, що можна вирощувати сільськогосподарську продукцію без хімікатів та бути успішним.

«Завжди допомагає голова Цуманської громади Анатолій Дорощук, добре до мене ставиться обласна влада. Документи для сертифікації «Органік стандарт» вдалося зібрати за два тижні, сприяла мені, і ОТГ, і район. Серед вимог – щоб поряд не було площ, які оброблюють агрохолдинги, де розпилюють хімікати з літаків. Контроль дуже суворий, але вимагають саме те, що потрібно. Я хочу показати людям, що можна вирощувати органічну продукцію, яка хоч і буде менш врожайною, але ти їстимеш не нітрати. Я купую в людей домашнє молоко, ми варимо свій сир. Помідори, капуста, зернові – у нас в селі вся органіка», – розповідає вона.

З її слів, загрози полям з боку вандалів немає, адже у селі живуть порядні люди. Дехто з односельчан також займається підприємництвом.

«Вандалізму тут немає, в селі ніхто нічого не краде та не нищить. Я зауважила, що ті, хто тяжко працює, більш схильний до доброти. Плітками займатиметься той, хто має на це час, а той, хто багато працює, займатиметься чимось іншим – читатиме книжку чи щось дивитиметься. У нас в селі живе бабуся віком 90 років, вона – сама доброта, і постійно ходить з віничком, замітає щось, прополює щось в городі. Доброта йде від цієї бабусі, тож що погане в селі візьметься? У селі, окрім мене є ще два підприємці, один з яких займається зерновими, має теплиці, а інший – робить пелети. Тому сусіди хороші. Я дуже хотіла б відкрити молочну ферму, зробити свою сироварню»,  – розповідає жінка.

Вона виступає за впровадження ринку землі заради добробуту селян.

«Землю я маю в оренді, а багато є старих бабусь, які  хочуть свою землю продати, адже півтори тисячі гривень орендної плати, яку вони отримують, – дуже мала сума. А якщо вона продасть ділянку, за гектар візьме не менше тисячі доларів. Люди бояться ринку, думають, що хтось поскуповує їхню землю. Але якщо хтось і прийде, то прийде хазяїн, гірше, ніж було, не буде. Ніколи не потрібно жаліти за старими часами та порівнювати, як було. Була одна система, а зараз інша, живе зовсім інше покоління молоді. Я рада за сучасну молодь», – зауважує підприємиця.

Вона переконана, що гроші – відносне явище, тож потрібно бути задоволеним тим, що маєш та цінувати те, що справді важливе, наприклад, здоров’я та родину.

«Твій бізнес – це твоя робота, сходинками якої ти йдеш і доб’єшся багато чого, аби тільки хотіла. Я прагнула мати хорошу сім’ю, побудувати будинок, щодо бізнесу у мене раніше цілі не було. У житті можна багато чого змінити, якщо ти хочеш цього. А якщо хочеш нити, і думати, що тобі все хороше принесуть на блюдечку, так не буде. Дітей гарних та вихованих ніхто не принесе, тому що цей світ дуже впливає на дітей. Я зятя маю за сина, невістку – за дочку, дуже люблю їх. Також дуже люблю своїх дітей, вони – мій стимул. Онука я обожнюю. А гроші – це відносне, тому що відносно когось ти будеш багатою, а відносно когось – бідною. Є такий девіз – будьте благочестиві та задоволені,  біблійний вислів. Я задоволена тим, що маю, хоч іноді працюю тяжко, але приходить вечір, я відпочиваю, роблю маску на лице та руки. Мені Бог дав велику цінність – здоров’я, тому я завжди працюю.  Якщо у людини є ціль та бажання, вона буде певний час селянка, а певний час панянка, а якщо людина постійно ниє, таке життя і буде ниюче. Все залежить від тебе самої, наскільки ти вкладеш сил в справу, настільки це повернеться», –  зазначає Галина Пушкар.

Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

 

 

 

Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: