19:35, 18 Вересня 2019

40 років на наркотиках: лучанки розповіли, як наркозалежним жити повноцінно

Приймати щодня наркотик, аби жити повноцінним життям, чи можливо позбавитися статусу наркозалежний та як змінити спосіб свого життя для інтернет-видання «Волинь Online» розповіли лучанки, які вже декілька років живуть на замісній підтримувальній терапії.

Замісна підтримувальна терапія (ЗПТ) – це метод допомоги наркозалежним людям, які вживають опіати. Під час замісної терапії лікарі призначають медикаменти, які допомагають уникнути синдрому відміни (ломки) та відмовитися від вживання нелегальних (вуличних) наркотиків та загалом поліпшити стан здоров’я. Зазвичай замісна терапія розглядається як варіант для людей, які вживають наркотики ін’єкційно і вважають, що повне утримання від наркотику є занадто важким для них, фактично вони не в змозі припинити вживання, навіть якщо намагаються це зробити. Через те, що опіоїдна залежність має хронічний характер, для більшості пацієнтів замісна підтримувальна терапія необхідна протягом тривалого часу. Хоча трапляються випадки, коли препарат-замінник стає непотрібним.

В Україні впровадження програми ЗПТ розпочалося з 2005 року, законодавчу підтримку отримала в 2008 році. ЗПТ впроваджується на базі закладів охорони здоров’я (наркологічних та протитуберкульозних диспансерів, центрів СНІДу, міських та районних лікарень, центрів первинної медико-санітарної допомоги). У Луцьку ця програма реалізовується з 2008 року на базі Волинського обласного наркодиспансеру. Зараз у нашому місті на програмі знаходяться 187 людей.

Лучанка 40 років живе з наркотиком, з них — десять на замісній підтримувальній терапії

Ірина Ємельянова вже 10 років проходить замісну підтримувальну терапію і допомагає іншим наркозалежним змінити спосіб та ставлення до життя, вона розповіла, як жити з наркотиком, скільки наркозалежних у Луцьку і як програма ЗПТ бореться з епідемією ВІЛ/СНІДу.

Жінка вже більше 40 років вживає наркотики: 30 років Ірина вживала вуличні наркотики, а останні 10 жінка бере участь в програмі замісної терапії. Жінка шкодує про те, що цю програму не впровадили раніше. Тому що розповідає, після того, як вона закінчила вживати важкі наркотики, її життя кардинально змінилося. Зараз вона активно займається громадською діяльністю та входить у різні організацій, які покликані боротися зі зменшенням кількості наркозалежних людей в Україні.

«Спочатку я, як і усі, дуже боялася цієї програми, бо мені здавалося, що це така «кабала», що невідомо, які препарати нам будуть давати. Але це все від незнання. Коли я ближче з цим познайомилася, то почала займатися громадською діяльністю. Потім зрозуміла, що це єдина дієва програма для реабілітації наркозалежних. Я впевнена, що насильно нікого вилікувати не можна, єдине – це підготувати людину до того, щоб вона зробила усвідомлений крок, щоб успішно вийти з програми. Програма ЗПТ – це шанс, але як ним скористається людина і чи зможе адаптуватися, ніхто не знає», – каже Ірина.

В Україні, та у Луцьку зокрема, лікування проводиться з використанням препаратів метадону та бупренорфіну

Препарати ЗПТ – це ліки для довготривалого лікування опіоїдної залежності, які потребують щоденного вживання для попередження розвитку гострого абстинентного синдрому.

Метадон – синтетичний наркотичний препарат тривалої дії, який уперше був застосований у підтримувальному лікуванні залежних від наркотиків у США в 1969 році. На сьогодні більше мільйона людей в усьому світі є клієнтами програм ЗПТ з використанням метадону. Основними ефектами цього препарату є зниження потягу до наркотику, пригнічення синдрому відміни та блокування ейфорійного ефекту, пов’язаного із вживанням вуличних опіатів. Було доведено, що підтримувальна терапія метадоном є безпечною з медичної точки зору та не чинить седативного ефекту. Бупренорфін – також синтетичний опіоїд, проте його дія дещо відрізняється від дії метадону, наприклад, він блокує деякі види опіатних рецепторів в організмі людини. Опіоїдні ефекти цього препарату обмежені, тому ймовірність передозування дуже низька. До того ж, завдяки відсутності виражених побічних ефектів бупренорфін є цілком безпечним для довготривалого застосування.

Ірина розповідає, що спочатку програма було лише бупренорфінова. Потім додався метадон. Перший препарат є менш шкідливим, тому що він несумісний майже з усіма вуличними наркотиками. Але зараз є всього лише 20 місць у програмі на бупренорфіні. Більше, за словами Ірини, добитися від держави вони поки не можуть. А от метадон можна поєднувати з іншими препаратами, наприклад, снодійними чи амфетаміном. Через це є невеликий відсоток людей на програмі, які, все-таки, не в змозі себе контролювати і йдуть за ось цією додатковою порцією вуличного наркотику.

Середня доза бупренорфіну становить 120 мг, метадону – 80 мг на день.

Є дві форми отримання препарату. Перша – це коли пацієнт приходить кожного дня на пункт видачі препарату ЗПТ, і отримує свою дозу препарату. Але більшість наркозалежних отримують препарат один раз на тиждень.

Для того, щоб перейти на другу форму видачі метадону або бупренорфіну, обов’язковими умовами є півроку ходити на програму, не мати зауважень від медичного персоналу, здавати тести. Тобто це ті люди, які зарекомендували себе, як нормальні клієнти, які не порушують правил, за якими не помічено ніяких «виносів» і в яких в крові все чисто. Вони один раз на тиждень приїжджають і отримують тижневу норму препарату. Спеціальна комісія перевіряє, чи немає ніяких проколів, чи немає інших підозрілих речей. Лікар може в будь-який момент подзвонити і попросити принести на контроль залишки, якщо вже буде правильно співпадати, то вони переходять на однотижневу видачу препарату.

«Зазвичай ці 70 % –  це успішні люди, які дійсно пройшли соціалізацію в суспільстві»,  ̶  розповідає Ірина.

Робота з психологами є надважливою для успішного лікування від наркоманії

Лікування опіоїдної залежності препаратами замісної підтримувальної терапії поєднує застосування ліків та психосоціальної підтримки. Ліки знімають стан відміни, забезпечують контроль або усувають потяг чи блокують ейфорійний ефект подальшого вживання опіоїдів. Психосоціальна підтримка допомагає покращити якість життя. Допомога може варіювати від найпростіших заходів, таких як надання психологічної підтримки, супровід до лікувального закладу, сприяння в працевлаштуванні, до складних, наприклад структурована психотерапія. Проте у Луцьку є проблема з наявністю кваліфікованих психологів. Це сталося у зв’язку з тим, що раніше фінансування здійснювалося Глобальним Фондом по боротьбі з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом і малярією, а тепер з коштів Держбюджету. Тому виходить, що гроші на людей, які займатимуться психосоціальною підтримкою з учасниками програми, повинні виділятися з міського бюджету.

«Єдина проблема, що є в нас тут, це те, що нам дуже потрібні психологи, які мають навички спілкування з наркозалежними. Бо якраз той відсоток учасників, які додають до препарату важкі наркотики, їм конче необхідно працювати з психологами. Це залежить вже від міських бюджетів. Зараз у нас є регіональний представник він організації ВОЛНА. Він працює з нашими клієнтами, фактично здійснює соціальний супровід, допомагає в їхніх проблемах, які виникають в  ході програми. Всі запитання, навіть правові, він допомагає вирішувати через юристів всеукраїнської організації ВОЛНА (Всеукраїнське об’єднання людей, які живуть з наркозалежністю)»,  ̶  ділиться Ірина Ємельянова.

Зараз Ірина Ємельянова займається правозахисними, освітніми та профілактичними діями. Жінка долучилася до Всеукраїнського об’єднання жінок з наркозалежністю (ВОНА), є громадським радником, керівницею фонду ЛЖН Волинь (Люди, що живуть з наркозалежністю) та активісткою ВОЛНИ. Також вона працює з жінками, які на програмі ЗПТ у Луцьку. Вони отримують гінекологічні та родові набори, тести на вагітність. Але Ірина каже, що важливою є саме індивідуальна консультація. Вони планують серйозно зайнятися питанням щодо виділення коштів на психолога, тому ще це важлива складова лікування.

Ірина також розповідає про інші проблеми, з якими стикаються наркозалежні люди, в тому числі й учасники програми ЗПТ.

«Я коли почала працювати параюристкою, то зрозуміла те, що виявляється у багатьох людей немає документів. Вони могли, коли ще були у вживанні, десь закласти паспорт: нерідко поліція забирала і не віддавала їм. Зараз допомога цим людям конче необхідна, бо вони як малі діти: не знають куди піти, як написати заяву, який треба заплатити штраф, який алгоритм дії виконати, щоб отримати ці документи. Чомусь у нас в законодавстві написано, що коли людина наркозалежна чи має проблеми з алкоголізмом, то така людина може бути позбавлена батьківських прав. Ми ж намагаємося по-максимуму допомагати повернути їхні права: ведемо супровід судового процесу, допомагаємо знайти нормальних адвокатів. У нас налагоджено зв’язки з безоплатною правовою допомогою. Іноді треба нагадувати клієнтам, коли вчасно прийти, коли що треба зробити. Знаєте, це така особливість нашої спільноти. Ми ж стараємося, щоб все було в рамках закону», –  розповідає жінка.

Наймолодшому учаснику програма 23 роки, найстаршій – 60, а жінок на програмі вчетверо менше, ніж чоловіків

З певних причин жінки не дуже хочуть брати участь в програмі ЗПТ. Причин є багато, але основні  ̶ осудливе ставлення церкви або критичне ставлення оточення. Взагалі, серед наркоманів жінок менше. Десь четверта частина жінок на програмі. Але це проблема західної України. Ірина розповідає, що часто на прийомах обміну шприців розмовляє з людьми, доносячи їм ідею, що все-таки треба кидати і не боятися міфів, які обросли навколо замісної терапії. Також, що програма це вихід і для сім’ї, і для людини, як особистості. Бо багато людей працюють і в бізнесі, і державних установах, але вони бояться, що дізнається оточення.

«У нас ще є зараз проблема з анонімністю. Її, як такої, в програмі не існує. Тобто створені бар’єри до того, щоб люди йшли на ЗПТ. Уявіть собі, успішна жінка, якій треба їздити сюди півроку за щоденною дозою, щоб пізніше отримувати один раз на тиждень препарат. Навіть було таке, що поліція запрошувала списки усіх учасників програми», – розповідає Ірина.

Кейс-менеджерка благодійного фонду «Шанс», активістка ВОЛНА та ВОНА Тетяна Зоткіна має схожу історію, коли кілька десятків років вживала вуличні наркотики, а тепер є учасницею програми замісної терапії. Жінка розповідає, що колись, коли вона тільки познайомилася з вуличними наркотиками у 70-х роках, інформація була досить односторонньою. Ніхто не знав про наслідки, люди просто насолоджувалися свою закритою спільнотою.

«Мені було все цікаво, це був заборонений плід. Я почала вживати наркотики у 1977 році. Ніхто не знав про наслідки, це був для нас європейський стиль життя. Рок-зірки, підпільні концерти – всі вони там вживали наркотики. Інформація для нас була односторонньою, ми не знали, до чого воно призведе. Наркомани тоді не було «ізгоями» суспільства, на них ніхто косо не дивився, бо це була своя закрита тусовка, у нас були спільні інтереси. Ми були дуже продвинуті, читали те, що не читав ніхто, слухали таку музика, яку не слухав ніхто. Нам привозили з Петербурга квартирні концерти різних груп: «Акваріум», «Кіно», яких так просто десь не почуєш. Люди були з інтелігентних родин: одна жінка була викладачкою в університеті, інша працювала скрипалькою в театрі. Але нам тоді не вистачало гострих відчуттів», — розповідає Тетяна.

Програма бореться з поширення ВІЛ/СНІД в Україні

Зараз на Волині близько 1400 людей з ВІЛ/СНІД. Вони отримують ретровірусну терапію. Завдяки їй  можна дуже довго жити повноцінно, якщо виконувати рекомендації лікаря. Такі люди утворюють щасливі сім’ї та народжують здорових дітей. У Луцьку народилося вже приблизно 20 дітей на програмі. Ірина впевнена, що з цією програмою вони майже перемогли епідемію ВІЛ/СНІДу на Волині. Зараз вже відсоток людей, яким вперше був поставлений діагноз ВІЛ дуже маленький. Великий кількість якраз у спільноті чоловіків, які живуть з чоловіками. Там, за словами Ірини, зараз найбільше виявляють ВІЛ-інфікованих людей.

Окрім того, життя учасників стало декриміналізованим. Тому що той час, який людина витрачала на пошуки грошей на наркотики, зараз можна витрачати для сім’ї та власного розвитку.

Діагноз «наркозалежність» – це на все життя. Людина може бути в активному вживанні, а може бути в ремісії багато років. Але ніхто з наркозалежних не дасть 100 % відсотків, що він колись при певних обставинах не зможе повернутися до наркотиків. Є люди, які відмовилися від програми і вийшли з неї «чистими», а є ті, хто поступово зменшують дозу, тобто ідуть до того, щоб покинути. Але це має бути усвідомлене рішення кожного, людина повинна надіятися на свої внутрішні сили і знати, що більше до вуличних наркотиків не повернеться. Лише тоді це має сенс. Якщо людина невпевнена в собі чи за станом здоров’я ще не готова закінчити лікування, то вона залишається на програмі ЗПТ.

Олена СОЛЯНИК

Використання цього матеріалу без дозволу редакції інтернет-видання «Волинь Online» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних мереж). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну пошту: volynonline.news@gmail.com

Інтернет-видання  «Волинь Оnline» існує за кошти краудфандингу, або ж громадського співфінансування – пропонуємо підтримати нас фінансово на будь-яку суму від 1 гривні, якщо Вам цікаво і надалі читати нас

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: