Як український театр відповідає на виклики часу

Театри в Україні не мають широкої популярності? Ні, така думка хибна. Про це виданню «Волинь Online» розповіли люди, які тісно пов’язані з театральним мистецтвом. Виявляється, український театр вже заявив про себе на міжнародній арені та за роки незалежності навчився відповідати часу. Європейські країни підтримують постановки творів своїх авторів в Україні. А ще українці можуть зіграти англійською, польською або ж і взагалі без мови.  Театр без нафталіну, ось чого чекає сучасний український глядач.

Які театри є в Україні

Нині функціонують як комунальні, так і приватні театри. За покликаннями можна побачити лише деякі з них. Акторського мистецтва на сцені навчають українські університети. Отож можна говорити про потенціал сценічного мистецтва, драматургії в нашій країні. Як випускати в світ вистави, попри не найпотужнішу підтримку з боку держави, розповіли драматурги із столичного комунального театру та волинського незалежного.

Про те, що український театр тримається на непоганому рівні нам розповів Слава Жила, очільник київського театру «Актор».

«Я б сказав, що це освітній заклад, який розвиває націю. В театрі мають ставити питання. Вистава – апгрейд для глядача, після неї він має виходити кращим. Недарма існує фраза про те, що в «партері збирається нація», – сказав він.

Слава Жила, очільник київського театру «Актор»

Театр «Актор» – комунальний. Насамперед тут працюють з цікавими текстами, намагаються надихати на дискусію. Слава розповідає, що стан театру напряму залежить від того, чи стоїть мистецтво на передових позиціях у стратегії держави. В Україні, зі слів театрала, це не так, але сценічне мистецтво все ж розвинене добре, особливо в якості мови.

Україна в театральному світі

Усі театрали, які нам розповіли про свої театральні концепції, можуть похвалитися міжнародною співпрацею.

Слава Жила говорить, що у «Акторі» міжнародна співпраця налагоджена. Театр отримав підтримку організації «British counsil».

«Актор» – це сучасний театр, де поруч із альтернативними, проривними виставами молодих та досвідчених режисерів ідуть витончені класичні та перевірені часом спектаклі.

У новому сезоні театр розвивається у чотирьох напрямках: Актор. Класика, Актор. Underground, Актор. Kids та Актор. Домашній Театр. На меті – створити вільний простір для реалізації ідей у різних жанрах та стилях, де на одній сцені будуть проходити канонічні вистави класичного репертуару та експериментальні постановки.

У виставах «Актора» беруть участь народні та заслужені артисти України.

Особливою гордістю театру Слава називає виставу «Схід-Захід» – це п’ять п’єс, написаних підлітками в рамках проекту «Class Act: Схід-Захід».

Підлітки пишуть п’єси. Підлітки зі сходу і заходу України. Вони пишуть про світ, що їх оточує. Про свої страхи і сподівання. Про свою, вже таку жорстку дорослу реальність, і про найпотаємніші, ще такі дитячі мрії.

У виставі беруть участь: Римма Зюбіна, Олеся Жураковська, Віталій Ажнов, Вікторія Муштей, Олександр Жила, Петро Русанєнко, Аполлінарія Василина, Маша Розгонюк.

«ГаРмИдЕр» – самоорганізоване утворення. Театр незалежний,  його підтримка від районної ради Луцька полягає в можливості безкоштовно користуватися приміщенням. У всьому іншому театр сам себе утримує у вигляді ініціативи. Актори роблять справу на волонтерських засадах. «ГаРмИдЕр» – експериментальний театр. Руслана Порицька називає його живим та таким, який відгукується на сьогодення, його проблеми, виклики та потреби.

Руслана Порицька розповідає, що її театр відвідав фестивалі в Польщі, Литві, Латвії та Естонії, а також у Білорусі. Фестиваль «Театральний куфар», який відбувався у Мінську згадують як наймасштабніший. Також режисерка відзначає фестивалі у Польщі. Каже, що рівень оснащення дозволяє розкриватися повністю.

Руслана Порицька

Глядачка театрів Яна Ягніченко ділиться своїм досвідом. До речі, теж пригадує «British counsil»:

«Я була в театрах в Чехії, але мені було не дуже зрозуміло, тому я не можу оцінити все дійство адекватно. Я завжди слідкую за театральним фестивалем у Брегензі, квитки на таке видовище краще купити за рік, бо багато театралів хочуть подивитися. Це дуже видовищно. Російські театри, майстерності за Станіславським в них вистачає, репертуар майже однаковий з українським, але з більшими коштами. Дуже хочеться, щоб і нашим театрам давали більше фінансування. Також я завжди ходжу на вистави під егідою «British counsil», в кінотеатрах вони показуютьвсесвітньо відомі вистави  з акторами із найпопулярніших фільмів. Вистави проходять англійською. І навіть у кінотеатрі ти розумієш, як те дійство тебе бентежить. А в таких виставах завжди грають зірки світового масштабу. Тому всім рекомендую», – каже глядачка.

Яна Ягніченко

Яка ж різниця між театрами в Україні та Європі

Слава Жила розповідає, що побував у театрах Німеччини, Польщі, Британії, США та відвідав виставу в Осло. Театрал відмічає Німеччину. Слава розповідає, що німецький театр вражає оснащеністю. Там існує добре налагоджена система фінансування, театри оснащені технічно на вищому рівні.

А Руслана Порицька каже, що за кордоном відходять від звички називати незалежні та концептуальні театри «аматорськими». У закордонній практиці підтримують тих, хто змушує думати.

«Це моя болюча тема. Театр в Україні грант отримати майже не може. Таке можливо з партнерами з інших країн. У нас є підтримка в Генеральному консульстві Республіки Польща. Тобто підтримується польська література, український матеріал ставимо власним коштом», – зазначає вона.

Також є одноразові підтримки в «ГаРмИдЕру» від міської, до прикладу, влади, якщо відбуваються заходи туристичного спрямування.

І Руслана, і Слава стверджують, що значну підтримку отримують проекти, які стосуються Сходу, а також територій, які охоплені війною.

Можна говорити про те, що українському театру простіше здобути підтримку за межами України, аніж вдома.

В Україні також створена Гільдія незалежних театрів. Там підіймаються питання про надання однакових стартових можливостей для театрів всіх сигментів.

Український глядач – інтелектуал

Український глядач теж пережив трансформацію. Театр – це модно.

«Український глядач став молодим. Тож контент повинен задовольняти потреби молоді. Мовою маркетингу: клієнт диктує. У нас він інтелектуально розвинений. Йому не треба нафталіну», – роздумує Слава Жила.

Актори театру “Актор”, вистава “Бійцівський клуб. 18+”

«Глядач «ГаРмИдЕру» – це людина, яка готова не просто споживати те, що йому вже пережували і поклали до рота та сказали, яке воно на смак. Він готовий сприймати щось нове, він готовий не лише до солодких цукерок, а й до гірких пігулок, аби переосмислити певні речі, стати небайдужим», – ділиться баченням Руслана Порицька.

Киянка Яна Ягніченко активно відвідує театри. Дівчина намагається ділитися своїми думками та спостереженнями за тегом #янатеатральная в “Інстаграм”.

«У Києві мій улюблений «Золоті ворота» та «Молодий театр», а ще «Театр на лівому березі Дніпра». В цих театрах найбільше вдалих вистав. І теми актуальні, і актори талановиті, і режисура на рівні. Про улюблені вистави і театри можно говорити довго, бо театрів багато, а вистав ще більше. Тільки в цьому сезоні 80 прем’єр.  Для себе спочатку я обираю театр, потім читаю назву. І якщо мене назва зачепила, я вже читаю акторський склад і резюме вистави. В мене є улюблені актори, і на вистави з ними я точно піду, і в 90% це не буде погано. Улюблені театральні сцени, також рідко підводять. Тому в деяких театрах я йду на прем‘єрні вистави без сумніву. А прем‘єра – це завжди лотерея. Бували й такі, з яких я йшла і не хотіла навіть відгук писати. А є вистави на які йду за рекомендацією, в мене в оточенні багато театралів. І наші смаки більш менш співпадають, тому ми дослухаємось одне до одного».

Як воно, бути актором

Як воно, бути актором чи актрисою, приміряти ролі та виступати в українському театрі. Своїми роздумами поділилася Юлія Варченко, яка виступає в «ГаРмИдЕрі». Для неї важливо, каже дівчина, ділитися та віддавати.

«Це емоція, яку не передати. Коли ти хочеш щось донести, ти намагаєшся сам відповідати своїм діям. Я маю в театрі щастя. Я постійно віддаю, а отримую моральне та духовне збагачення. Я ділюся своїм поглядом, вмінням танцювати. Коли ми взаємодіємо, то отримуємо гармонію. Найважче мені далася роль Івонни. Це дівчина, яка була не схожа на інших. Вона була подразником в королівстві багатства, несмаку, вульгарності. Івонна жила в своєму світі. В мене не було абсолютно слів, все потрібно було показати рухами, виразами. Мій глядач розумний і може зрозуміти нестандартний театр, небанальні речі. Ми не хочемо казати й так сказане до нас, ми показуємо все по-іншому. В залі нас розуміють», – емоційно розповідає Юля.

Слава Жила переконаний, що театру потрібна підтримка у вигляді популяризації з боку влади, а ще лідерів думок, які приведуть націю в партер.

Софія ГУДИЧ