Рожищенська громада провела в останню дорогу воїна Сергія Беня

Сонячний, золотий, осінній день. Тихий, але пронизаний смутком. На вулицях Рожища – люди. Хтось прийшов із квітами, хтось мовчки став на коліна. Всі вони вийшли провести в останню дорогу свого земляка – воїна Сергія Беня з села Навіз, який відійшов у вічність після тривалого лікування.

Про це повідомляють на веб-сайті Рожищенської міськради.

Сергій був призваний до війська у березні 2024 року. Виконував бойові завдання на Куп’янському напрямку, де отримав важке поранення. Довго тривала боротьба за його життя – сповнена болю, операцій, віри й надії. Та 20 жовтня серце воїна зупинилося…

Коридор шани, живі квіти, схилені голови… Містом повільно рухається траурна процесія. У цій мовчазній ході – біль усієї громади, кожного, хто розуміє ціну свободи. Війна увійшла в кожну хату, торкнулася кожного серця, а сьогодні – знову нагадала, як дорого дається мир.

Біля пам’ятного знаку Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида за померлим. Люди схилили голови у спільній молитві. Зі словами співчуття та шани до Героя звернулися благочинний Рожищенської округи, настоятель храму Архістратига Михаїла отець Микола Царик та міський голова Вячеслав Поліщук. Вони дякували Сергієві за його мужність, за вірність і любов до рідної землі.

Після панахиди траурний кортеж рушив у рідне село воїна – Навіз. Уздовж дороги стояли люди – хто з квітами, хто з прапором, хто просто зі сльозами на очах. Вони чекали, аби востаннє вклонилися тому, хто боронив їхнє майбутнє.

У рідній домівці – безутішна мати.

«Куди ж ти, сину, йдеш… Ти ж робив ремонт у великій хаті, а вибрав малу домовину…» – голосила ненька за найменшим сином.

Її горе неможливо виміряти – на її долю вже не вперше випало хоронити дитину.

Після прощання у рідному домі тіло Сергія понесли до сільського храму, де священники Православної Церкви України відслужили чин відспівування.

Тітка Героя, Леся Бень, згадує, що Сергій із дитинства був сором’язливим і дуже добрим хлопцем – і навіть війна не змогла зробити його іншим:

«Він ріс сором’язливим, а доброту свою зберіг до останнього дня. Приїхавши з війни, був пригніченим – розповідав, що бачив багато поранених і мертвих побратимів. Пам’ятав, як його самого вивозили з поля бою, думав, чи довезуть живим. Казала йому: “Бог тебе там зберіг – мусиш жити далі”. Але, видно, доля вирішила інакше…».

Сергій переніс важкі поранення – уламки дісталися шиї, легень, а бік був повністю перезашитий. Місяці лікування, надії, болю…

Не встиг створити власної сім’ї. Казав тітці, що на фронті зустрів дівчину-медикиню – вона стала йому опорою й надією. Але загинула…

Сергія Беня поховали з усіма військовими почестями. Пролунав Державний гімн, три залпи почесної варти – і холодна земля прийняла в свої обійми тіло ще одного українського воїна.

Спочивай із миром, Сергію. Твоя жертва – не марна. Ти навіки залишишся в пам’яті Рожищенської громади, у серцях усіх, хто сьогодні схиляв голову на колінах, прощаючись із тобою.