Оголосили Нобелівського лауреата з літератури

Нобелівський комітет оголосив цьогорічного лауреата з літератури. Ним став угорський письменник Ласло Краснагоркаї.

Про це повідомляє “Українська правда”.

“Загалом він дуже “картографічний” – пов’язаний із багатьма територіями. Народився в Угорщині, довго жив у Німеччині, неодноразово туди повертався, багато часу провів у Китаї. Життя там дуже вплинуло на його творчість, особливо на прозу. Мені здається, саме тому, що він поєднує у собі центральноєвропейський, азійський і західноєвропейський світи, він став доволі “зручним” лауреатом – Нобелівська премія часто обирає саме таких авторів Ласло Краснахоркаї вже кілька років поспіль фігурував серед найімовірніших кандидатів на Нобеля – його навіть ставили в один ряд із Салманом Рушді. Торік він теж був у коротких списках букмекерів. І ось нарешті – переміг”, – пояснює вибір Нобелівської академії книжкова оглядачка Аріна Кравченко.

Ласло Краснагоркаї також багато часу провів у Нью-Йорку, знайомий з багатьма письменниками XX століття, які дуже добре про нього відгукувалися. Зокрема, Сьюзен Зонтаґ високо його цінувала.

“У нещодавньому інтерв’ю він висловив підтримку Україні. На запитання про війну, адже Україна згадується в одному з його текстів, він сказав, що ця війна викликає в нього абсолютний жах. Окремо він прокоментував позицію Угорщини, зазначивши, що нинішній політичний режим – це фактично “психічно неврівноважена структура”, яка не розуміє, наскільки серйозні проблеми стоять перед країною”, – додала книжкова оглядачка.

Критики та літератори часто відносять письменника до напряму постмодернізму. Він пише переважно антиутопічні притчі про гротескне існування людей у світі, ізольованому від зовнішніх зв’язків і позбавленому осмислених перспектив.

Краснагоркаї також є лавреатом Міжнародної Букерівської премії 2015 року. Він став першим представником Угорщини, що отримав нагороду.

Українською книги нобелівського лавреата поки не видавалися. Втім, видавництво “Комора” планує випустити переклад “Меланхолії опору” – одного зі знакових текстів Краснагоркаї.

“Події роману розгортаються в угорському провінційному містечку, куди приїздить цирк із загадковою виставою, що стає каталізатором хаосу в суспільстві. Головні герої книжки намагаються по-різному протистояти гнітючим силам, які загрожують їхньому світу, завдяки чому автор досліджує людське безсилля та зникнення звичного порядку, порушуючи глибокі філософські й екзистенційні питання, наприклад, скінченності усього сущого”, – йдеться в анотації.

Нобелівська премія з літератури

З 6 до 13 жовтня у Стокгольмі триває Нобелівський тиждень. Наразі вже відомі лавреати з фізіології та медицини, з фізики та хімії.

Нобелівська премія з літератури була однією з п’яти відзнак, передбачених заповітом Альфреда Нобеля. Вперше її вручили у 1901 році.

Її призначають авторам, які в галузі літератури створили “найвидатніший твір в напрямку ідеалізму”. Йдеться не лише про белетристику, а й про інші твори, “які в силу своєї форми і стилю мають літературну цінність”.

Першим лавреатом з літератури став французький поет Рене Сюллі-Прюдом. За цей час премію присуджували 117 разів, лауреатами стали 120 людей: серед них Редьярд Кіплінг, Сельма Лагерлеф, Бернард Шоу, Томас Манн, Герман Гессе, Вінстон Черчилль, Альбер Камю, Семюел Беккет. І навіть прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчілль.

Представники України жодного разу не ставали нобелівськими лауреатами з літератури. Втім, серед лауреатів останніх років є дві авторки, важливі для українського/східно-європейського контексту: Ольга Токарчук (2019) та Світлана Алексієвич (2015).

На Нобелівську премію кандидатів висувають до 1 лютого члени Шведської академії та інших академій, установ і товариств, подібних до неї за статутом і метою, а також університетськими викладачами літератури та філології. Також право висувати своїх кандидатів мають попередні лауреати премії та “президенти тих письменницьких товариств, які представляють літературну творчість у своїх країнах”.

Імена кандидатів є засекреченими протягом 50 років, тому будь-які імена потенційних кандидатів до та після оголошення лауреата є чутками.

Торік лауреаткою Нобелівської премії з літератури стала південнокорейська письменниця Хан Канг.

До переможців попередніх років належать Йон Фоссе (2023, Норвегія), Анні Ерно (2022, Франція), Абдулразак Ґурна (2021, Велика Британія), Луїза Ґлюк (2020, США) та інші.

З ким конкурував Краснагоркаї

За даними букмекерських контор, серед авторів, які мали найбільші шанси на отримання цьогорічної премії Цань Сюе, Ласло Краснагоркай, Харукі Муракамі, Маргарет Етвуд та Салман Рушді.

Цань Сюе (справжнє ім’я Ден Сяохуа) – китайська письменниця-авангардистка та літературна критикиня, яка зійшла на літературну сцену у 80-ті роки ХХ століття. Вона народилася 1953 року в родині китайського інтелектуала, що був репресований у період Культурної революції в КНР.

У молодості працювала на металургійному заводі та разом з чоловіком організувала невеличкий кравецький бізнес. Почала писати у 1983-му і видала своє перше оповідання “Мильні бульбашки в брудній воді” у січні 1985-го. Того ж року опублікувала ще два оповідання та обрала собі псевдонім, який дозволив їй писати, не розкриваючи своєї статі.

У 1990-х її абстрактний стиль і нетрадиційна форма оповіді привернули увагу критиків. Її твори інтерпретували як політичну алегорію, знаходячи там натяки на Культурну революцію та інші рухи ранньої КНР. Утім, сама авторка каже: “У моїх роботах немає жодного політичного підґрунтя”.

Наразі її вважають найвидатнішою китайською авторкою експериментальної літератури. Уже двічі – у 2019 і 2021 році – вона потрапляла в лонгліст Міжнародної Букерівської премії: за роман “Любов у новому тисячолітті” та збірку оповідань “Я живу в нетрях”.

Українською мовою перекладів книжок Цань Сюе поки немає.

Торік авторку також вважали однією з потенційних лавреаток Нобелівської премії.

Ще одним з конкурентів вважають Харукі Муракамі, якого також висували торік.

Харукі Муракамі – японський письменник і перекладач. Він навчався класичній драмі на факультеті театральних мистецтв університету Васеда. У 25 років відкрив свій джаз-бар, але через шість років продав його, вирішивши заробляти своїми творами.

За два роки – у 1982-му – завершив свій третій роман “Погоня за вівцею”, який відкрив Муракамі шлях до мільйонних тиражів і всесвітньої популярності. Удома ж за цей твір його відзначили літературною премією Номи для письменників-початківців.

Англійські переклади відкрили західному читачу магічний світ його творів. На сьогоднішній день його твори перекладені понад 50 мовами світу. Українські переклади Муракамі виходили у видавництві “Фоліо”, а його останньою книгою в українському перекладі стала “Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі”.

Загалом із початку своєї кар’єри Муракамі написав 15 романів та майже стільки ж збірок оповідань. Багато з його творів ставали основою для екранізації: наприклад, “Слухай пісню вітру”, “Стовідсоткова дівчина”, “Палаючий” тощо. Останній фільм, створений за оповіданням Муракамі, “Кермуй моїм авто” отримав приз за найкращий сценарій на Каннському кінофестивалі 2021 року та “Золотий глобус” як Найкращий фільм іноземною мовою.

Із початком пандемії коронавірусу Муракамі повернувся до свого юнацького захоплення – став ведучим спеціального шоу на радіо, яке мало піднімати настрій нації. У 2022 році він провів спецвипуск свого “Радіо Муракамі”, щоб підтримати Україну, яка зазнала повномасштабного вторгнення Росії.

Ласло Краснагоркаї – угорський письменник, лауреат Міжнародної Букерівської премії у 2015 році.

Часто його творчість описують як похмуру, гротескну та філософську. У 1993 році його “Меланхолія опору” стала найкращою книгою Німеччини за версією премії Bestenliste-Preist. Цієї осені ця книга має вийти в Україні у видавництві “Комора”. Інших творів Краснагоркая українською немає.

Йому 69 років, його твори знають від Сполучених Штатів до Японії. Американська письменниця та дослідниця постмодернізму Сюзан Зонтаг назвала Краснагоркаї “угорським майстром апокаліпсису, згадуючи Гоголя та Мелвілла”, а німецький письменник Ві́нфрід Ге́орг Зе́бальд писав про нього: “Універсальність бачення Краснагоркая розвіює всі наші сумніви щодо сучасної літератури, пов’язаної з Гоголем, автором “Мертвих душ”.

Маргарет Етвуд – канадська поетеса, прозаїкиня та літературна критикиня. Авторка також є активісткою захисту довкілля та жіночих прав.

Етвуд двічі стала лавреаткою Букерівської премії: 2000 року за роман “Сліпий убивця” і 2019 року за роман “Заповіти”. Один із найвідоміших творів письменниці роман-антиутопія “Оповідь служниці”. Його екранізували у 1990 році, а у 2017 – за книгою зняли серіал, який став хітом.

“Оповідь служниці” – один із чотирьох творів авторки, які перекладені українською. Він залишається хітовим серед українців.

У 2018 році Етвуд підписала звернення Американського ПЕН-центру на захист викраденого та ув’язненого Росією режисера Олега Сенцова.

Салман Рушді – британський письменник, критик, публіцист індійського походження, засновник Міжнародного парламенту письменників.

Він народився в Індії у 1947 році, незадовго до здобуття країною незалежності. Пізніше виїхав до Великої Британії, там у 1981 році написав роман “Опівнічні діти”. Цим він розлютив тодішню прем’єр-міністерку Індії Індіру Ганді, висміяну в книжці.

Водночас за цей роман Рушді отримав Букерівську премію та нагороду “Букер Букерів” за найкращий роман, що коли-небудь удостоювався Букера.

У 1989 році був опублікований четвертий, найзнаменитіший і найскандальніший роман письменника “Сатанинські вірші”. Він викликав резонанс у всьому світі, а в Індії, Судані, Єгипті, Саудівській Аравії і багатьох інших мусульманських країн заборонили видавати книги Рушді. Від рук релігійних екстремістів загинув японський перекладач, були поранені італійський перекладач і норвезький видавець, біля магазинів з книгою в Англії підривали бомби.

Сам Рушді довгий час ховався від імовірних переслідувачів. Втім, 12 серпня 2022 року чоловік напав на письменника прямо на сцені під час виступу в США. У нього була пошкоджена печінка, перерізані нерви на руці, поранене око. Нападником виявився 24-річний Хаді Матар із Нью-Джерсі, він зізнався, що прочитав лише дві сторінки “Сатанинських віршів”.

Українською твори Рушді виходили у Видавництві Жупанського та Видавництві Старого Лева.