Ковельська громада вшанувала пам’ять Володимира Гузя, який рік тому загинув на Харківщині

У Ковелі відбувся вечір пам’яті Володимира Гузя, позивний «Золотий» — воїна Збройних Сил України, музиканта, друга, сина, чоловіка та батька. Це була подія, де зустрілися спогади й музика, щирі слова й молитви, смуток і вдячність.

Про це повідомляють на веб-сайті Ковельської міськради.

Рік тому, 30 серпня, під час виконання бойового завдання біля Вовчанська на Харківщині, життя Володимира обірвалося від ворожого обстрілу. Йому було лише 39. Та за ці роки він залишив приклад, який назавжди житиме в серцях тих, хто його знав.

Володимир був життєрадісним і щирим, завжди з усмішкою та добрим словом. Любив жартувати й умів підтримати, мав силу характеру і внутрішній стержень. У дитинстві захоплювався брейкдансом, грав у футбол і волейбол, любив гори й подорожі. Про ці щасливі миті ділилися його рідні й друзі, пригадуючи смішні історії та дрібниці, які й творять справжню пам’ять про людину.

У 20 років віра у Бога привела Володимира до церкви «Еммануїл». Там він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною.

Сім’я — дружина Юлія та сини Ілля й Роман – були найбільшим щастям і гордістю Володимира. На екрані оживали весільні кадри та домашні світлини, а також спогади, якими поділилась Юлія.

Особливе місце у житті Героя займала музика. Більше 16 років він грав на барабанах у гурті EM Worship. Архівні записи, що прозвучали цього вечора, наче повернули його присутність у зал. Найзворушливішим став момент, коли гурт виконував «Чудову благодать», а на екрані грав на барабанах сам Володимир. Його ритм знову наповнював простір — так, ніби він був поруч.

Після початку повномасштабної війни він вирішив стати на захист України. “Хлопцям на передовій потрібна заміна та відпочинок,” — казав він рідним, мотивуючи  своє рішення. З вересня 2022 року служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти як радіотелефоніст. Пройшов навчання у Великій Британії та повернувся на фронт. Побратими у спогадах і відеозверненнях розповідали про його мужність, надійність і щире братерство.

У фоє церкви  були виставлені особисті речі Володимира та світлини. Кожен міг залишити теплі спогади на картках пам’яті, які згодом стануть частиною книги про Героя. Також відбувся збір коштів для потреб 36-ї бригади, де він служив, — як продовження його справи й символ єдності громади.

Цей вечір був не лише про втрату, а й про вдячність. Про людину, яка жила з любов’ю і для людей. Його барабани змовкли тут, на землі, але у спогадах і в серцях він звучатиме завжди.

Пам’ять про Володимира «Золотого» залишиться в його родині, серед друзів, у громаді Ковеля та в історії нашої країни.