Ковель віддав останню шану Тренеру, Командиру, Герою Віталію Тимофєєву

Сьогодні Ковель прощався зі своїм Тренером, Героєм, Захисником. Звістка про те, що офіцер Віталій Тимофєєв зник безвісти, надійшла ще навесні 2024 року. Увесь цей час рідні, друзі, вихованці та колеги жили надією.

Про це повідомляють на веб-сайті Ковельської міськради.

Восени того ж року Віталію Тимофєєву було присвоєно звання «Заслужений тренер України» з кікбоксингу WAKO. Це стало можливим завдяки ініціативі та наполегливості тих, хто добре знав його характер, силу духу й неоціненний внесок у розвиток спорту.

Бо для Ковеля він давно був народним тренером — людиною, яка змінювала життя дітей і молоді, відкривала їм дорогу у спорт і навчала перемагати.

Та підтвердилося найстрашніше — майор Віталій Тимофєєв загинув.

Сотні людей прийшли віддати останню шану легендарній людині. Із його малої батьківщини — Миколаївської області — приїхали мама, брат Артем із фронту.

Віталій Тимофєєв народився 22 вересня 1974 року в місті Первомайськ. З дитинства батьки навчили його дисципліні та наполегливості. Саме ці риси стали його внутрішнім стрижнем, тим фундаментом, на якому будувалося все життя. Він займався спортом, мав розряд кандидата у майстри спорту з веслування.

Після школи навчався в Одеській державній академії будівництва та архітектури, де зустрів свою майбутню дружину Інну. В Одесі він уперше прийшов у секцію французького боксу «сават» — спорту, який визначив увесь його подальший шлях.

У 1997 році молоде подружжя переїхало до Ковеля. Саме тут Віталій заснував першу секцію французького боксу, а згодом — кікбоксингу WAKO. Маючи інженерну освіту, він власноруч обладнав тренувальний зал у народному домі «Просвіта» та заклав основу для розвитку цього виду спорту в місті. Щоб удосконалити професійні знання, закінчив Інститут фізичної культури та здоров’я СНУ імені Лесі Українки.

Понад 20 років Віталій присвятив тренерській роботі. На базі ДЮСШ імені Євгена Кондратовича створив безоплатну секцію кікбоксингу — місце, де кожна дитина могла знайти свій шлях у спорті. Його вихованці ставали чемпіонами України, Європи та світу, здобували десятки перемог на турнірах WAKO. Та найголовніше — він виховав покоління молодих людей, для яких був наставником, прикладом сили духу, дисципліни, патріотизму та людяності. Їхні досягнення багаторазово перевершили його власні спортивні здобутки — і це найвищий доказ сили справжнього тренера.

Поруч із ним завжди була сім’я: дружина Інна, доньки Марія та Поліна. Віталій із ранніх років багато займався навчанням і вихованням своїх дівчат, був їхньою опорою — ніжним, уважним, завжди поруч, попри вимогливість, якої потребувала його тренерська робота.

Родина пишалася і його талантом майстра на всі руки. Він умів виконати будь-яку роботу по дому, власноруч облаштовував житло й дбав про його затишок. Це вміння Віталій успадкував від батька. Було багато планів, мрій, захоплень і величезне бажання зробити ще більше.

У травні 2015 року, коли росія розпочала військову агресію проти України, Віталій отримав повістку. Він мав офіцерське звання, адже закінчив військову кафедру. Вихованці збирали підписи, аби не залишитися без тренера, але він був непохитним.

Віталій приєднався до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Та й на фронті він залишався тренером — складав програми занять, підтримував зв’язок із учнями, мотивував їх не зупинятися.

Після демобілізації повернувся до улюбленої справи: працював у ДЮСШ імені Євгена Кондратовича та в ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні.

Лютий 2022. Уже на другий день війни Віталій добровольцем став у стрій. Служив у званні капітана на посаді командира роти вогневої підтримки Ковельського батальйону однієї з бригад Сил територіальної оборони Збройних сил України, яку згодом було реформовано у 100-ту окрему механізовану бригаду.

Як командир він не лише досконало знав свою справу, а й щиро дбав про підлеглих. Мав особливе чуття до людей, багато спілкувався з бійцями, знав їхні переживання й потреби. Життя та безпека воїнів були для нього найвищою цінністю.

Разом із побратимами він пройшов чимало гарячих точок. Це був офіцер, якого поважали: відповідальний, вимогливий до себе, уважний до інших, здатний згуртувати людей і вести їх у найважчих боях. У різні роки Віталій був нагороджений відзнаками за мужність, відвагу та професіоналізм.

На початку квітня 2024 року Віталій востаннє приїхав у Ковель у відпустку. Саме в ці дні зібралася спортивна спільнота міста. Радості від зустрічі не було меж. Тоді зал стоячи вітав і дякував тренеру з кікбоксингу, Захиснику — Віталію Тимофєєву.

А вже 21 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Очеретиного заступник командира батальйону з артилерії 2-го механізованого батальйону військової частини А7028 майор Віталій Тимофєєв зник безвісти. Лише через багато місяців стало відомо про його загибель. Він повернувся додому «на щиті».

Віталій Тимофєєв віддав себе спорту, а потім — Україні. Він виховав чемпіонів і сформував покоління молодих людей, для яких став прикладом сили духу.

«Командир. Воїн. Тренер. Вчитель. Наставник. Герой. Друг… Віталій був одержимий своєю справою, надзвичайно пишався успіхами своїх вихованців. Він був талановитим військовим. Дякуємо йому за честь, відданість, захист. Щирі співчуття дружині Інні, донькам Марії та Поліні, мамі Галині Дмитрівні, брату Артему, усій родині, вихованцям, колегам і всій громаді Ковеля», — сказав міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.

Його побратими, прощаючись зі своїм командиром, розповіли, що Віталій зумів зі звичайних підприємців, комбайнерів, інженерів сформувати справжніх бійців, створити згуртовану команду. Він дбав про кожного, був авторитетом для підлеглих і беріг їхні життя.

Вони дякували своєму командирові, своєму «Кєпу», «Кєпчику», як його називали, — за науку, за теплі слова, за людяність і порядність, за те, що поруч із ними був справжній Командир.

З Одеси приїхав перший тренер Віталія — Геннадій Воловіков. Він пригадав, як сімнадцятирічний хлопець 35 років тому прийшов до нього в секцію.

«Коли він падав — вставав і йшов далі, казав: “Не той сильний, хто б’є, а той, хто зуміє встати і продовжити шлях до перемоги”. І коли його хлопці почали перемагати на змаганнях, я був радий за нього, гордий за його успіхи як тренера».

Сьогодні дякували Віталію Тимофєєву його учні. Найтитулованіший його вихованець — Юрій Зубчук — висловив слова глибокої поваги до людини, яка так багато зробила для нього особисто й для всіх, хто приходив у секцію Віталія Тимофєєва.

Справа Віталія Тимофєєва продовжує жити. Його колеги та вихованці працюють, досягають результатів. Нещодавно вперше за чотири роки вони наважилися без нього організувати великий турнір у Ковелі — бо так живе пам’ять про людину, її справу й мрії.

На жаль, війна продовжує забирати найкращих.

Дякуємо Герою, Наставнику, Тренеру, Командирові, Захиснику, Ковельчанину — Віталію Тимофєєву.

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна пам’ять і слава!