Ковель попрощався з полеглим воїном Тарасом Солтисом

Сьогодні над ковельським небом знову здіймаються прапори із чорними стрічками. Громада у жалобі, ковельчани прощаються зі своїм земляком, захисником України Тарасом Солтисом.

Про це повідомляють на веб-сайті Ковельської міськради.

Він  народився 29 грудня 1982 року. Навчався у ЗОШ № 3, ще з дитинства виявляв здібності до точних наук і цікавився цифровими технологіями. У 2002 році вступив до Рівненського економіко-гуманітарного інституту на спеціальність «комп’ютерні технології». Саме тоді зустрів майбутню дружину, рівнянку Марину. У 2005 році в подружжя народилася донька Анастасія — найбільша гордість і сенс життя для татка.

Навчання у виші Тарас залишив, необхідно було забезпечувати сім’ю. Працював за кордоном, а згодом — торговим агентом у Ковелі. Пізніше родина переїхала до Рівного, де він проявив свої здібності у сфері телекомунікаційних послуг. Хоча офіційного диплому так і не здобув, але був справжнім майстром у роботі з комп’ютерною технікою та інтернет-мережами.

Згодом повернувся додому. Тут займався справою, яку любив найбільше: встановлював системи відеоспостереження й сигналізації, ремонтував комп’ютери.

На початок повномасштабного вторгнення працював механіком на СТО. Разом із друзями прийшов до військкомату, долучився до тероборони, допомагав охороняти об’єкти інфраструктури у складі добровольчого формування територіальної громади.

8 серпня 2024 року отримав повістку й без вагань з’явився у ТЦК. Його мобілізували до 128-ої гірсько-штурмової бригади, яка вела бої на території курської області, а згодом воювала на Запорізькому напрямку.

Захисник завжди залишався на зв’язку з рідним містом, але найбільше — зі своєю донькою. Телефонував, писав повідомлення, надсилав фотографії. Навіть у найважчі хвилини знаходив для неї слова підтримки й любові. Та тиждень тому, 21 вересня,  сталося непоправне.

Солдат Тарас Солтис, радіотелефоніст відділення управління командира батареї мінометного взводу мотопіхотного батальйону військової частини А1556 (128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади), загинув внаслідок ворожого вогневого ураження біля Степногірська Запорізької області. Йому було 42 роки.

Про життєвий шлях воїна під час громадянської  панахиди розповів міський голова Ігор Чайка. Він  від усієї громади висловив щирі співчуття доньці Анастасії, брату Дмитру з сім’єю, друзям, усім рідним і близьким.

Анастасія, якій у жовтні виповниться 20 років, нині перебуває за кордоном і не змогла приїхати на прощання. Вона написала, що тато мріяв побачити її весілля, тішитися онуками, бути добрим дідусем. Вона вірила, що ці мрії здійсняться… але війна обірвала їх безжально. Це звернення до батька озвучила мама дівчини:

«Ти був найкращим батьком. Ти любив мене як ніхто у цьому світі. Я так багато не встигла тобі сказати у нашій останній розмові, не показала фото із щасливих моментів. Я досі пам’ятаю, як з тобою тікали від дощу, як ми їли піцу, гуляли, як ти віддав останні гроші за іграшку, про яку я так мріяла.

Я знаю, що ти дуже хотів бути на моєму весіллі, стати дідусем. Але росія забрала твоє життя, забрала моє щастя. Ти постійно повторював, що можеш не встигнути, що живеш одним днем, але я не вірила, що ти підеш так рано. Я хочу подякувати за все моє життя, за всі щасливі моменти, що ти подарував. Досі не можу повірити, що ти більше не напишеш: «Мала, все буде супер. Я завжди з тобою».

Ти мені не подзвониш, не надішлеш фото. Тату, я сумую за твоїм голосом, за твоїм сміхом, підтримкою і гумором. Я не перестану чекати твого повідомлення, ніколи не повірю, що тебе немає. Твої внуки, правнуки, вся моя майбутня сім’я будуть знати, як ти до останнього подиху боронив Україну. Дякую безмежно тобі, тату, за те, що ти робив для нас. Я завжди пам’ятатиму. Ти мій Герой».

Страшна і безкінечна війна. Вона принесла стільки горя на нашу землю, що це важко осягнути.

Тарас Солтис назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав, як щирий і відданий син своєї землі, добрий друг і люблячий батько, який жив заради доньки, рідних і України.

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна пам’ять і слава!