У Рожищенській громаді попрощалися із воїном Володимиром Гродським

У п’ятницю, 27 лютого, Рожище зустріло на щиті свого Героя – Володимира Гродського. День був тихий і сумний, ніби сама природа схилилася у скорботі разом із людьми. Коли траурний кортеж під’їхав до рідного дому воїна, у небі раптом з’явився журавлиний ключ.

Про це повідомляють на веб-сайті Рожищенської міськради.

Птахи довго кружляли над обійстям і тужливо курликали, ніби проводжаючи душу воїна у вічність. Здавалося, то сам Володимир прощався зі своїми найріднішими – з домом, де був щасливим, із дружиною та доньками, заради яких пішов захищати Україну. У тому журавлиному крикові чулося невимовне: «Не плачте… Я з вами… Я повернувся…».

На останнє прощання з Героєм зійшлися рідні, друзі, сусіди, однокласники та знайомі – усі, з ким перетиналися мирні стежки його життя. Люди стояли зі сльозами на очах, тримаючи квіти й не стримуючи болю від тяжкої втрати.

Володимиру Гродському було 46… Вік, коли ще так багато планів, коли потрібна опора дітям й особливо хочеться жити для них і поруч із ними. Народився він у селі Мильськ у багатодітній родині, де з дитинства вчився праці, повазі до старших і любові до рідних. Після одруження оселився у Рожищі.

Тут на нього завжди чекали найдорожчі – дружина Марія Анастасівна та дві донечки, Катерина і Світлана, для яких він був опорою, порадником і найкращим татом у світі. У їхніх спогадах він назавжди залишиться турботливим, добрим і щирим – таким, який умів підтримати словом і зігріти батьківською любов’ю.

У мирному житті Володимир працював стропальником у ТзОВ «Вудленд Україна», чесно і сумлінно виконуючи свою роботу. Був людиною праці – простою і надійною, з тих, на кому тримається і родина, і громада, і вся країна.

До лав Збройних сил України був призваний по мобілізації у липні 2024 року. Рідні згадують: він завжди казав, що не ховатиметься від повістки, бо не хоче, щоб війна прийшла до його дітей: «Якщо буде повістка – ховатися не буду. Щоб не прийшли до моїх дітей, то краще піду я».

Служив солдатом, оператором безпілотних літальних апаратів у підрозділі безпілотних авіаційних комплексів 157-ї окремої механізованої бригади. У вересні 2025 року під час виконання бойових завдань на Краматорському напрямку отримав поранення та контузію. Після лікування й операції 24 грудня 2025 року повернувся до війська. А вже за півтора місяця – загинув.

15 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Зелене Поле Іллінівської громади Краматорського району Донецької області життя воїна обірвав ворожий артилерійський обстріл.

Донька Катерина згадує батька як життєрадісного та сильного духом чоловіка, який завжди підтримував близьких і ніколи не відмовляв у допомозі: «Він був найкращим татом», – крізь сльози каже дівчина. Він ніколи не скаржився і завжди повторював, що в нього все добре. Та коли вони говорили востаннє – 11 лютого – вона відчула: за словами «все краще і краще» ховалося справжнє пекло війни.

«Свою любов тато найчастіше показував турботою – добрим словом, подарунками, порадами. Не часто говорив уголос «я вас люблю», але в останні дні ніби поспішав це надолужити», – згадує Катерина.

…Зі сльозами на очах та навколішки зустрічали земляки Героя біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида. У молитвах і словах звучали спільний біль і безмежна вдячність – щирому патріоту, сміливому захиснику, вірному побратиму.

Міський голова Вячеслав Поліщук від імені громади висловив співчуття родині та закликав жителів гідно провести Героя в останню дорогу.

Відспівали воїна у храмі Архістратига Михаїла. У спільній молитві громада просила Всевишнього прийняти світлу душу воїна до Царства Небесного, адже він виконав одну з найвищих заповідей – віддав життя за ближніх, за Україну, за кожного з нас.

Під тужливі мелодії військового оркестру та церковні піснеспіви Героя провели до місця останнього спочинку – на Алею Слави. Пролунав почесний салют. І холодна земля прийняла у свої обійми воїна, який до останнього подиху залишався вірним Україні.

Життя Володимира Гродського обірвалося, але у пам’яті рідних, друзів і всієї громади він назавжди залишиться світлою людиною, люблячим батьком і справжнім Героєм, який віддав найдорожче за майбутнє своїх дітей і своєї держави.

Вічна пам’ять і шана Герою!