Ковельчани провели в останню земну дорогу 25-річного Героя Василя Гордіюка

Ковельчани попрощалися із 25-річним Захисником — Василем Гордіюком. Солдатом, батьком, чоловіком, сином, другом, достойним українцем.

Про це повідомляють на веб-сайті Ковельської міськради.

Василь народився у Ковелі, а дитинство й юність провів у селі Білашів. Коли йому було дванадцять років, він втратив маму. Відтоді для нього й брата головною опорою та підтримкою став батько.

Після дев’ятого класу Василь вступив до Володимир-Волинського агротехнічного коледжу. Після навчання поїхав на заробітки до Польщі, де працював автомеханіком.

Техніка була для нього більше, ніж роботою. Він тонко відчував механізми, розумів машини й жив їхнім ритмом. Дорога дарувала йому відчуття свободи, а швидкість була способом відчути повноту життя.

У жовтні 2022 року, вже під час повномасштабної війни, Василь повернувся в Україну. Саме тоді в його житті з’явилася Марія — дівчина, яка змінила його світ, наповнила новими сенсами.

Вона згадує Василя як людину з романтичною душею — веселу, уважну, життєрадісну й турботливу. Саме ці риси підкорили серце дівчини, яка прийняла його пропозицію.

У 2023 році Василь і Марія офіційно зареєстрували шлюб. Того ж року їхню сім’ю наповнило ще більше світла — народилася донечка Єва. Ім’я для дівчинки обрав Василь — воно подобалося йому ще з дитинства.

Подружжя мешкало у Ковелі. Василь працював водієм у сім’ї ресторанів «Класік». Він умів робити щасливими людей, які були поруч. Стосунки в родині були особливими — теплими й сповненими ніжності.

Минулої весни він ухвалив рішення стати на захист України — бо мав заради кого жити й боротися. Тож і тримав це небо, найперше, для своїх рідних. 22 травня 2025 року  підписав контракт із ремонтним батальйоном 100-ї окремої механізованої бригади.

Свою справу знав досконало, вправно ремонтував техніку й не втрачав життєрадісності. Саме за це побратими дали йому позивний — «Фіксик».

На Різдво Василь побував у короткій відпустці. Разом із дружиною вони поїхали в Карпати — місце, яке він дуже любив, адже його мама була родом із Закарпаття. Там подружжя відвідало бабусю та маминих сестер Василя.

Після цього — знову на службу. Василь опановував нову військову спеціальність, навчався працювати з безпілотними авіаційними комплексами та перевівся до підрозділу ударних БпАК.

Навіть на відстані він залишався поруч зі своїми дівчатами. У новорічну ніч, коли ворог масовано атакував Ковель, Василь увесь час спілкувався з дружиною та маленькою Євою, заспокоював і підбадьорював їх.

31 січня близько другої години ночі він зателефонував Марії та попросив показати донечку по відеозв’язку. Ніби щось відчував… Це була їхня остання розмова.

Під час виконання бойового завдання на Донеччині, у районі населеного пункту Костянтинівка Краматорського району, група бійців батальйону безпілотних систем потрапила під артилерійський обстріл.

1 лютого водій-електрик 5-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-го взводу 1-ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини А7028, солдат Гордіюк Василь Анатолійович загинув.

Рідні розповідали, що Василь мріяв про життя з родиною в Карпатах, про майбутнє донечки, яка була схожа на нього, мов дві краплі води. Та цим мріям не судилося здійснитися.

«Важко усвідомлювати, що шлях цієї світлої людини обірвався. Він віддав своє життя, аби жила Україна як держава. Дякуємо Герою за його боротьбу, за подвиг», — сказав під час своєї промови міський голова Ігор Чайка. — Щирі співчуття дружині Марії, донечці Єві, батькові Анатолію Васильовичу, брату Олександру, усім рідним, близьким і друзям Василя Гордіюка».

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна пам’ять і слава!