Не відкладайте життя на потім: у Ковелі дружини полеглих Героїв створювали картини про власні історії кохання

Оприлюднили ще кілька історій від ковельчанок, дружин наших полеглих Героїв, які вони передали пензлем та фарбами з допомогою справжніх професіоналів – Оксани Цюп’яшук та Світлани Солодун.

Про це повідомляють на веб-сайті Ковельської міськради.

«Такі майстер-класи проходять у багатьох містах України. На Волині Ковель став третім містом, яке взяло участь у проекті «Жива. Справжні історії кохання». Важливо, що всі дівчата задоволені. А ми раді, що змогли їм хоч трішечки допомогти, розрадити, повірити в себе», – зауважили художниці.

Оксані Поліщук найперше, що спало на думку і захотілось зобразити — маленьке сонечко на міцній чоловічій долоні.

«Це через те, що мій чоловік Мирослав, як потрапив на фронт, постійно писав: “Доброго ранку, моє сонечко” і присилав фото цих красивих комашок.

Хочу намалювати це сонечко, ніби це я у чоловічій долоні. І все це на фоні моря. Ми, як і багато сімей, відкладали відпустки, подорожі. Ми уже навіть планували, що у 2022 році влітку поїдемо кудись з синами. Бо раніше, то діти маленькі, то ремонт, постійно якісь проблеми. Так і не вийшло, – розповідає Оксана. – Хочеться людям цією картиною донести, що не треба відкладати на потім те, що плануєте зараз. Робіть сьогодні те, що хочеться, проводьте разом більше часу, щоб потім не шкодувати. Раніше теж ми про це говорили, але тепер це зовсім інакше сприймається. Треба жити тут і зараз».

Каже, що з дітьми Денисом і Матвієм уже кілька разів була на морі. Вона робить це для синів. Коли розповідала історію, то, здається, разом з тим обдумувала далі сюжет картини:

«Думаю, на цій долоні я ще додам два маленьких сонечка – наших хлопчиків Дениса і Матвійка».

За словами Марії Корецької, вона довго вирішувала, що намалювати. А коли поїхала на кладовище, підійшла до могили Юри, одразу перед очима постало зображення великого білого крила:

«Зрозуміла, це те, що мені треба малювати, це те, що постійно зі мною. У нас з Юрою мала бути річниця весілля, і я хотіла зробити йому подарунок. Ми готували із моєю знайомою фотосесію, вона придбала великі білі крила, костюм. Не встигли.

Як тільки познайомились, йому завжди говорила, що він дарує мені крила. Востаннє, коли приїхала до нього на схід, він запевняв мене — все буде добре.

Поверталася додому така окрилена. Його впевненість вселяла якусь віру і надію. Коли повідомили нашій крихітці, донечці Марії, що сталося, то вона сказала, що мій тато тепер — білий янгол, у нього – великі білі крила і тепер він буде нас охороняти. Тут є три маленькі пір’їнки – це уособлює, що ми назавжди втрьох, разом, поруч».

Марія продовжує: «Юра був дуже відкритий, справжній, добрий, лагідний, прекрасний тато, ніжний, люблячий. Він нас оберігав, захищав і дуже любив. У той же час – мужній, твердий у своїх рішеннях, він уособлював у собі всі ідеали, які має мати чоловік».

Для Марії створення картини — це перший досвід. Каже, це заспокоює, допомагає зосередитись на хороших емоціях. На її думку, дуже добре, що є така можливість – залишити свої спогади на полотні.

Жінка писала вірші для свого чоловіка, вони йому дуже подобались. Навіть планували з часом видати збірку. Можливо, це колись станеться, і на обкладинці збірника з’явиться біле крило, яке намалювала Марія.

Юлія Війтик мріяла з чоловіком Русланом побачити Скандинавські гори, подорожувати, насолоджуватись цим неймовірним краєвидом. Війна не дозволила планам подружжя збутись.

На картині жінка показала гори, озеро, будиночок, де можна було б зупинитись. З допомогою професіоналів їй вдалось свою уяву перенести на полотно.

Тепер цей пейзаж буде їй нагадувати про ці незабутні хвилини, це залишиться на згадку про рідну людину, щасливі моменти, які так хочеться зберегти.

Дружина Сергія Димарчука Юлія присвятила своєму чоловікові вірш, а тепер вона його зобразила на картині, яка створена у дуже теплих тонах, і випромінює багато тепла і любові.

Намалюю картину, на ній – наше кохання.

Найяскравіші фарби тут потрібні мені

Це було фантастично і щодня – як востаннє.

Навіть в хмарну погоду нам світили зірки.

Дарував мені квіти, ні, не ті, що на клумбі.

Ну а ті, що плекала твоя ніжна душа.

Обіймав мене палко і розходились хмари,

Оселялась у серці надзвичайна весна.

На картині тій будуть наші діти й онуки,

Їх любив ти безмежно, аж до щему в душі.

І велика родина, так тобою любима,

Ну і, звісно всі друзі, що разом по життю.

Я малюю картину, а на ній наше щастя…

Та, боюся, що цього не вмістить полотну…

Нагадаємо, що упродовж двох днів у Ковелі проходив майстер-клас у рамках всеукраїнського проекту «Жива. Справжні історії кохання», який започаткували майже рік тому. На Волині його реалізовує благодійний фонд «Сучасна Україна».